Читати книгу - "Порожня труна"

— Так, пане голово, — спокійно й упевнено відповів той. Себастян Перрон вів далі:

— Скільки вам років?

— Сорок сім.

— Де ви мешкаєте?

— У будинку поруч з клінікою, якою керую, по авеню Мадрід, у Нейї.

— Наскільки я знаю, це клініка відома, як і хірург, що нею керує.

Себастян Перрон, очевидно, намагався сказати щось приємне лікарю, проте його слова викликали у Поля Дропа лише сумну посмішку.

— Дуже вдячний вам, — відповів хірург. — На щастя, моя клініка справді користується доброю славою і, як мені відомо, має авторитет серед моїх колег і пацієнтів.

Тоді суддя звернувся до пані Дроп. Вдаючи, наче читає справу, але насправді, щоб не зустрітися поглядом з молодою жінкою, запитав її:

— Я маю честь розмовляти з пані Дроп?

— Так, пане голова.

— Ви мешкаєте, принаймні мешкали досі, разом з вашим чоловіком і паном Полем Дропом?

— Ми справді займаємо одне помешкання, — вточнила не без деякої гіркоти Амелі Дроп.

— Ваше дівоче прізвище — Амелі…

Тут він затнувся, наче вагаючись.

Жінка завершила фразу:

— Я уроджена Амелі Таверньє, мої батьки жили в Лібурні.

Тут Себастяна Перрона пересмикнуло, але він одразу опанував себе і повів далі:

— Скільки вам років?

Амелі Дроп пробелькотіла щось нерозбірливе і суддя цим задовольнився.

Потім, знову схилившись над столом, він по-батьківському звернувся до подружжя:

— Шлюб доволі важлива річ, аби його так необдумано розривати. Я переконаний, що ви, пане Дроп, і ви пані, Амелі Таверньє, вирішивши одружитися, серйозно зважили всі наслідки вашого шлюбу. Ось і тепер, надумавши домагатись від правосуддя розриву ваших шлюбних зв'язків, ви повинні поставитися до цього з усією відповідальністю. Безперечно, розлучення — благо, але йти на це треба лише в крайньому випадку, і мій обов'язок судді, надто зараз, коли ви стоїте переді мною, полягає в тому, щоб докласти всіх зусиль і помирити вас. Ось так, — завершив Себастян Перрон, повернувшись до Амелі Дроп. — Гадаю, пані, позивачка — ви. Які претензії ви маєте до свого чоловіка?

Амелі Дроп випросталася в кріслі й сухо відповіла:

— Він довго нехтував мене, а тепер ще й зраджує. Він має коханку і цього не заперечує. Це становить, як я вважаю, наругу над шлюбом, передбачену цивільним кодексом.

Себастян Перрон уклонився.

— Ви знаєте закони, пані, — без іронії сказав він і, повернувшись до Поля Дропа, запитав: — Чи згодні ви з цими звинуваченнями? Це правда, що ви маєте коханку?

Певна річ, хірург був схвильований, проте він намагався приховати свої переживання під маскою незворушності.

— І так, і ні, — твердо відповів він. — Справді, через деякі інтимні причини, на яких дозвольте мені не зупинятися, ми, пані Дроп і я, за взаємною згодою відмовилися від звичайних подружніх стосунків. Правдою є й те, що я щиро, серйозно і палко захоплений і це захоплення цілком оволоділо мною; але коханки в мене немає.

Себастян Перрон заінтриговано слухав свідчення професора. Йому закортіло почути більше.

— Добродію, я бачу, що ви щирі і справді дуже захоплені… Проте ви не уточнюєте природу цього захоплення і ще менше особу, яка є його предметом. Чи не можете ви мені, як судді, дещо роз'яснити, те, в чому ви, мабуть, відмовили пані Дроп і що буде мені корисно знати в інтересах вашого примирення?

Поль Дроп, який щойно сів, знову підвівся.

— Це непотрібно, — сухо відрізав він. — Я не буду відповідати на це питання.

Себастян Перрон не наполягав.

— Ви усвідомлюєте ситуацію, яка склалася через ваше ставлення до дружини? Які ваші плани на майбутнє?

— Моя поведінка, — відповів професор, — залежатиме від поведінки пані Дроп.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі, пане голова, що коли моя дружина захоче повного розриву, розлучення, то я покірно погоджуся на це з пошани до неї. А коли вона бажає уникнути скандалу в зв'язку з нашим офіційним розлученням і збирається надалі носити моє прізвище, я охоче піду на таке рішення… Я вважаю, що коли чоловік і дружина перестають виконувати свої подружні обов'язки, то ніщо не може їм завадити бути союзниками у найширшому і в найгіднішому значенні цього слова.

Себастян Перрон ствердно хитнув головою.

— Щодо вашої справи у мене немає ясної та чіткої думки, однак, пане професор, як мені здається, ви маєте рацію. З двох лих вибирають менше, і я б дозволив собі порадити пані Дроп…

Тут він затнувся. Молода жінка підвелася і пильно вдивлялася в нього. Вона відкинула вуалетку, яка приховувала її чисте й свіже обличчя. Себастяна Перрона засліпила її краса. Амелі Дроп, не відриваючи погляду від голови суду, який, хоч і не дуже старанно, намагався примирити її з чоловіком, з запалом промовила:

— І це ви, пане голово, радите мені піти на таку угоду… Ні, добродію, може, ваше ремесло змушує вас говорити зі мною таким чином, але ж у душі ви повинні погодитися, що я маю рацію, так, рацію, коли хочу розлучитися з чоловіком. — її очі наповнилися слізьми і вона додала: — Є ще один аргумент, який ви б могли навести на користь примирення і про який ви навіть не подумали… Ви могли б мені сказати, що я повинна погодитися на співіснування з чоловіком заради нашої дитини. На нещастя…

Амелі Дроп замовкла, її чоловік, що зовсім зблід, у свою чергу звернувся до судді:

— Я вас благаю, пане голово, припиніть цю тяжку розмову, нам більше нічого сказати одне одному.

Себастян Перрон вийшов з-за столу і провів подружжя до дверей.

— Я дуже жалкую, що не зміг нічого вдіяти, — сказав він на прощання і додав, не дивлячись на Амелі Дроп. — З завтрашнього дня справі про ваше розлучення буде