Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Маленькі дикуни 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі дикуни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленькі дикуни" автора Ернест Сетон-Томпсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 83
Перейти на сторінку:
тоді на їхньому бівуачному житті можна було поставити хрест. Сем підвівся й поворушив багаття; пошукав очима хмиз, переконався, що його вже немає, і вийшов з тіпі, бурмочучи собі щось під носа. Він не наважився зізнатися, яких зусиль йому вартувало вийти в глупу ніч із тіпі. Сем приніс оберемок хмизу й щільно затулив за собою вхід — і в тіпі знову запалахкотів яскравий вогонь. Хлопчики, мабуть, і не підозрювали, що їхній пригнічений настрій був викликаний тугою за рідною домівкою.

В тіпі стало трохи курно, і Сем сказав:

— Можеш поправити димові клапани? В тебе це краще виходить.

Тепер настала Янова черга примушувати себе вийти з тіпі. Вітер посилювався і тепер дув з іншого боку. Ян переставив димові жердини, пристосував віддушину до вітру й хрипким шепотом запитав:

— Ну як?

— Тепер краще, — так само пошепки відповів Сем, хоч насправді нічого не змінилося.

Ян вскочив у тіпі і швиденько прив’язав двері.

— Давай підкинемо дров та ляжемо спати. — запропонував Сем.

Вони лягли майже одягнені, але довго крутились. Особливо збуджений був Ян. У нього серце рвалося з грудей, коли він виходив з тіпі, і таємнича тривога все ще не вляглася. Тільки язики полум’я заспокоювали хлопця. Ян почав дрімати, але прокидався від найменшого шелесту. Йому вчувся дивний звук на покрівлі тіпі, просто в нього над головою: «тік-тік-скрап, тік-тік-шур». «Ведмідь!» — майнула думка, але одразу зметикував, що то сухе листя скочується по брезенту. Незабаром Ян прокинувся знову, почувши у себе під боком «дряп, дряп, дряп». Він мовчки прислухався — жива істота!

А, то, мабуть, миша. Ще прислухався — звісно, миша. Ян з усієї сили почав гупати по брезенту та свистіти, аж поки прогнав її. Та раптом десь у кронах дерев знову пролунало дивне страхітне виття. В Яна волосся стало дибки. Він простягнув руку і палицею поворушив багаття. Хлопець на якусь мить провалився у сон, та тут його щось розбудило. Хлопчик підхопився й побачив, що Сем сидить на ліжку й до чогось напружено прислухається.

— Семе, що сталося? — прошепотів Ян.

— Не знаю. Де сокира?

— Ось.

— Я покладу її біля себе, а ти — тесак.[8]

Нарешті сон остаточно зморив хлопців, і ті проспали без задніх ніг до ранку. Ян розплющив очі, коли сонце крізь брезент заливало тіпі струменями світла.

— Дятле! Дятле! Годі спати! Прокидайся! — горлав Ян у вухо своєму другові.

Сем спершу ліниво відмахувався, але згадавши, де він, протягнув:

— Тобі сьогодні куховарити, ось ти і вставай. Подаси мені сніданок у ліжко, бо щось у мене знову колінце розболілось…

— Здрастуйте! Ану вставай, ходімо на греблю — викупаємось перед сніданком.

— Оце вже ні — я не купатимусь у холодній воді, — зарепетував Сем.

Ранок був ясний і свіжий. В лісі щебетали пташки. Ян скочив з ліжка і сам узявся за сніданок. Тепер, коли в небі світило сонечко, йому стало дивно й трохи соромно за свою поведінку вночі. Зараз ніщо не лякало хлопця, ба більше, йому навіть кортіло почути оте страшне виття у кронах дерев, щоб дізнатись, звідки воно походить.

Серед попелу ще тліли жаринки, і згодом у тіпі яскраво запалахкотів вогонь, в каструлі закипіла вода для кави, а на сковорідці весело зашкварчало м’ясо, своїми пахощами розпалюючи апетит.

Тим часом Сем, лежачи в ліжку, спостерігав за другом, час від часу зауважуючи:

— Кухар із тебе вийде непоганий, але вогонь нормально ти не можеш розвести. Це нікуди не годиться.

Величезні іскри вилітали з вогнища і сипались на постіль та на покриття тіпі.

— То що ж мені робити?

— Закладаюсь на найкращу татову корову проти твого складаного ножа, що ти поклав у вогонь в’яз або ж тсугу.

— Точно, — розгубився Ян.

— Синку мій! — напучував Великий Вождь Дятел. — Іскри можуть вщент спалити тіпі. Від берези, клена, горішини, ясеня ніколи не буде іскор. Соснове гілля та коріння теж не дає іскор, але вони страшенно чадять, ну… ти вже і сам про це знаєш. Тсуга, в’яз, каштан і кедр іскрять, а тому не годяться для вогнища в тіпі. Для індіанця неприпустимо розводити багаття, яке шипить та стріляє: ворог почує, ну і… оселя може згоріти.

— Зрозумів, дідусю, — відповів куховар, у думці занотовуючи все сказане Семом. — А тепер — марш із ліжка, чуєш! — закричав він грізним голосом і схопив відро з водою.

— Великий Вождь Дятел і справді перелякався б, якби Великий Вождь Кухарчук мав окрему постіль, а так йому залишається лише презирливо посміхатися, — гордовито відповів Сем.

Та пахощі сніданку все ж виманили його з-під ковдри.

Живлюща кава наповнила друзів енергією, і не встигли вони поснідати, як лісом вже лунало радісне гигикання. Про нічні страхи всі геть забули.

ІІІ. Кульгавий воїн і «грязьові альбоми»

— А що, Семе, візьмімо Гая до себе?

— Я саме про це думав. У школі чи в якомусь іншому місці я б не став водитися з таким жевжиком, але тут, у лісі, відчуваю, що роблюсь добрішим чи що… А ще втрьох веселіше, ніж удвох. Більше того, він член нашого племені.

— Ото ж бо й воно. Гукнімо його нашим кличем, — і хлопці крикнули довгим протяжним криком, чергуючи його із короткими уривчастими звуками. Це був умовний клич, на який Гай з’являвся миттєво, коли в нього не було

1 ... 34 35 36 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі дикуни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі дикуни"