Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

Цього разу стрільцеві довелось удатися до головного вогнемета, що одним своїм пострілом міг закип’ятити море середньої величини.

І ось метеор зник.

Просто зник. А ще якусь хвилину тому загрожував “Розвідникові”, мчав на нього, мало його не розбив. А тепер він зник, наче його ніколи й не було.

Алик з Робиком перезирнулися. І сталася незвичайна річ: хлопець побачив у роботових очах подив.

— Що? — гордо мовив Алик. — Був метеор, і нема його.

— Справді, — сказав Робик.

Настав невеликий перепочинок.

У Чорній Ріці начебто з’явилась мілина, де мерехтіла й переливалася лише дрібна жорства.

Малі вогнемети з “Розвідника” обертали її на сотні іскор. Було таке враження, наче крізь космічний простір раптом поплив справжній земний струмок, у якому вигравало сонячне проміння, розсипаючи сотні відблисків, що засліплювали очі й тішили серце.

— Як гарно, — сказав Алик.

— Не розумію твого захоплення, — сухо відказав йому Робик. — Адже небезпека ще не минула.

Алик знову глянув на нього трохи підозріливо.

— Слухай, Робику, — спитав він, — чи ти часом не перепалив свого почуття гумору?

Робот знизав плечима:

— Дуже можливо. Але тепер не маю часу перевіряти котушки. Вважаю, що…

Враз він замовк і швидко підвівся.

— Увага! — гучно сказав “Розвідник”. — Бойовий космоліт втрачає зв’язок. КБ-803 втрачає зв’язок. Увага! КБ-803, що з тобою? Що з тобою?

— Пеере, передавай наші слова! — крикнув Алик.

“Виходить, — гарячково міркував він, — що вони ловляться в ту прокляту пастку. А може, і я за хвилю, так як вони, як “Альфа” і “Бета”… Ні. Ми не здамося, хоч би там що, а не здамося!

— Слухайте! — закричав він. — Алько і Йоне! Алько і Йоне! Відгукніться! Тримайтеся! Ми не здамося, хоч би що там було!

— Спокійно, — мовив Робик.

Кров ударила Аликові в лице, йому стало соромно і страшно. Страшно за них, і соромно на себе.

— КБ-803, увага! КБ-803! — настійливо кликав голос “Розвідника”. — Відгукнися! Це Пеер! Негайно відгукнися!

— Йоне й Алько, — спокійно вже сказав Алик. — Відгукніться!

Потім замовкли всі троє — “Розвідник” Алик і Робик. Вони чекали: адже тепер повинен озватися КБ-803. Повинен? Ні — мусить!

Автоматичний стрілець знову відкрив вогонь — на екрані з’явився цілий рій темних велетнів. Біляве полум’я почало жадібно пожирати їх.

Минула третина часу, запланованого на всю сутичку “Розвідника” з Чорною Рікою. І якраз тепер КБ-803 замовк, так само, як замовкла “Альфа”, а через сорок одну хвилину після неї — “Бета”.

— Увага, — знову озвався голос “Розвідника”. — КБ-803! Чому не відповідаєш? Чекаю рапорту. “Перший Розвідник” чекає твого рапорту. КБ-803! Відповідай! Чекаю.

Та марно вони чекали. КБ-803 мовчав.

Робик підвівся.

— Чи дозволиш, Алику? — спитав він.

— Так, — відповів Алик. — Дозволяю.

Робик підійшов до Алика й подав йому руку. То була трохи дивна хвилина. Аликові ніяк не вірилося, що він тисне руку не живій істоті, а автоматові.

“Якби тільки не ті вогники в очах і не занадто непорушні вії, — думав він, — то був би цілком як жива людина”.

— Якщо мені не пощастить, — мовив Робик, — то передай вітання від мене Йонові. І Альці також.

Алик гірко усміхнувся:

— Любий Робику! Тепер уже невідомо, чи взагалі хто-небудь з нас зможе щось комусь передати.

Робик трохи незграбно вклонився.

— Вибач, — сказав він, — але ми існуємо тільки тому, що віримо людям. Я не можу у вас сумніватися просто з технічних причин. Я переконаний, що все скінчиться гаразд… Отже… до побачення.

— До скорого побачення, — відказав Алик.

Він і далі всміхався, хоч йому було зовсім не весело.

Робик став на квадрат ліфта й зник. Алик зостався сам.

— “Розвіднику”, повідом про становище, — спокійно, але рішуче наказав він.

— Повідомляю, — почувся слухняний голос.

Алик знову втупився в екран. Головний вогнемет бив Ріку білим полум’яним молотом, і кожен його удар обертав кам’яні брили в ніщо.

А тим часом “Розвідник” повідомляв:

— Обстріл Чорної Ріки провадиться згідно плану. Пілоти і обслуга батареї працюють нормально. Однак КБ-803, що його повели люди, втратив зв’язок на часовій відстані 17-АМ-4. Спроби налагодити зв’язок поки що не дають наслідків.

— Далі!

— Робот-Опікун, — казав голос, — за дозволом людини-керівника прямує до запасного бойового космольота. Чи повідомляти про його дії?

— Так.

— Наказ прийнято, — слухняно підтвердив голос. — Повідомляю: цю мить ми переносим робота головним швидкісним ліфтом до стартової вежі. Водночас почалося передстартове обстеження запасного бойового космольота КБ-804. Обстеження показало, що космоліт КБ-804 готовий до старту. Робот уже на стартовій вежі. Він одержує дозвіл стати на стартовий поміст КБ-804. Він входить до космольота. Зачиняється люк. Робот готовий до старту. Він просить увімкнути швидкість. Передає привітання. КБ-804 вмикає швидкість. Увага… старт!

— Щасливої дороги, Робику! — гукнув Алик.

Він пильно дивився, як на контрольному екрані, від освітленого зеленим світлом “Розвідника” дугою відривається невеликий, схожий на веретено космоліт і мчить у Чорну Ріку.

— Дякую, — почувся тихий Робиків голос. — До побачення!

Ще хвилину тому Алька з лукавою посмішкою спитала: “І що ти на це скажеш?”, а Йон довгу хвилю шукав відповіді і врешті таки знайшов. Потім він добре пам’ятав, що вона була навіть непогана, до