Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

При цьому автор пов'язує цю «акцію УПАз широкомасштабною операцією поліцейських частин генерала СС фон дем Бах-Зелевскі», спрямовану, мовляв, проти збройних формувань УПА на півдні Волині. Все це — безсоромна брехня!

Б. Якимович, звичайно, фантазує, коли пише, що «Ковель готувався до евакуацїї». Фантазії Мірчука про загибель 208 гітлерівців він доводить до «майже 300». Та й ніякої «муніції» упівцям не дісталось, бо після випадкової сутички з німцями вони панічно відійшли, в той час як їх основні сили нищили польське село Засмики.

До того ж достовірно відомо, що частина поліцейських з'єднань каральних військ СС під командою обергруппенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевскі були переведені з Білорусі (в склад яких до Різдва 1943 р. входив шуцманшафт-батальйон, керований Побігущим — Шухевичем) на Волинь якраз після рейду партизанського з'єднання двічі Героя Радянського Союзу генерал-майора С. А. Ковпака в Карпати з метою очищення волинських лісів від радянських партизанів, забезпечення охорони підступів до «столиці» рейхскомісаріату «Україна» Рівного, для умиротвоерння тилів гітлерівських армій групи «Півнична Україна», де гітлерівці передбачали наступ радянських військ восени 1943-го та взимку 1944 р. Поліцейські з'єднання генерала СС фон-дем Баха спільно з місцевими поліцейськими загонами (в складі яких були підрозділи «української» та «польської» поліції) у версені-жовтні 1943 р. охопили кільцем Рівне, провели ряд каральних акцій проти мирного населення Кременеччини (Тернопільска область) та поблизу Луцька. Згодом ці акції продовжили каральні з'єднання вже під командою генерала СС Пріцмана. Націоналістичні ж автори (в тому числі і Б. Якимович) намагаються представити ці операції СС як такі, що були спрямовані виключно проти УПА. Все це, звичайно, не відповідає дійсності, як і все те, про що ми писали вище.

Так перекручується недавня історія, незважаючи на те, що ще живі свідки «боїв» УПА проти гітлерівців поблизу Радович, свідки тотального знищення села Засмики та його жителів, численні свідки інших «героїчних» акцій УПА.

Особливо багато різних дурниць писали і пишуть націоналістичні автори про Карпатський рейд генерала С. А. Ковпака влітку 1943 р. Рейд, як відомо, став славетним в історії партизанського руху Великої Вітчизняної війни зокрема, і Другої світової війни в цілому. Радянське командування ставило перед партизанами з'єднання відповідальне завдання — вивести з ладу нафтовий район у Пикарпатті, яким користувалися гітлерівці, і тим самим позбавити вермахт постачання пальним.

Націоналістичні автори пишуть про цей героїчний рейд, підкреслюючи «визначну» роль націоналістичних загонів УНС (Української народної самооборони), яка стала основою УПА в Галичині, а в той час всебічно прислуговувала гітлерівцям.

Так П. Мірчук писав:

Дещо інакше пише В. Косик:

Ще інакше пише О. Баган:

Такі нісенітниці націоналісти називають сьогодні «історією національно-визвольного руху», повністю перекреслюючи справжню суть історичних фактів, подій та явищ. В Центральному державному архіві громадських об'єднань України зберігається рапорт командира партизанського з'єднання, двічі Героя Радянського Союзу, генерал-майора CA. Ковпака Й. Сталіну про Карпатський рейд. Ось як про це пише сам Ковпак:

«РАПОРТ

Як бачимо, як би не хотіли минулі і нинішні націоналістичні автори фальсифікувати дійсність, партизанське з'єднання під керівництвом прославленого генерала діяло, незважаючи на великі втрати в боях з гітлерівцями та їх пособниками. З'єднання відійшло в район Житомирщини, переформувавшись в бригаду, яку очолив прославлений командир розвідки, Герой Радянського Союзу, генерал-майор П. Вершигора, після війни відомий радянський письменник і кінорежисер. Бригада з боями рейдувала в Польщу, де спільно з польськими партизанами задавала фашистам відчутних ударів.

ХТО ТАКІ КОЛАБОРАЦІОНІСТИ

Хто був колабораціоністом під час війни

Ми не будемо всебічно визначати цю проблему, а тим більше теоретизувати з приводу поставленого питання. Колабораціоніст, як відомо, — зрадник, особа, яка співробітничала з окупантами. Відповімо на поставлене питання лише положеннями й оцінками дослідника із діаспори С. М. Горака із його статті «Українці i друга світова війна».

Тут треба застережити увагу читача на тому, що в заголовку статті, як і в тексті, йдеться не про українців, не про український народ, а про українських націоналістів. Така форма «писань» властива всім минулим і нинішнім націоналістам — представляти себе і говорити від імені України та її народу.

Вже у вступі до статті С. Горак переконує нас, що «українські маси перед лицем наступаючої німецької армії не уважали себе оборонцями совєтської системи і тим самим доказали штучність совєтського легалізму, який не видержав першої проби…».

Але ж Радянський Союз захищали всі його народи, в тому числі й українці, недарма ж серед них 2070 Героїв Радянського Союзу! Однак пана Горака важко переконати, бо він має натуру агресивну. Мало того, що він судить про весь український народ, розуміючи під ним українських націоналістів, він ще й поширює свої судження на всю Україну та її народ, маючи на увазі, зрозуміло, Галичину, яку у свій час покинув.

Тому він так безапеляційно заявляє:

Але ж, незважаючи на сталінщину, переважна більшість українського народу самовіддано захищала свою батьківщину від фашистів.

Далі автор подає таке: «У кінцевій аналізі форм реакції українців до совєтського режиму та відношення до війни відмітити три основні групи:

1. «Комуністична верхівка» разом з частиною суспільства, числа якого не можна визначити». А далі автор додає: «Та все ж таки знання історії і події в Україні в роках 1941–1944 дозволяє ствердити, що число українців льояльних до режиму в його відсутності не було більшим за 15 до 20 відсотків всього населення…»

2. «Частина населення, ще займала нейтральну позицію» (Горак зазначає, що цю частину, як і першу, також не можна визначати).

3. «Національно-активна група». Останню частину «українців» Горак називає «групою». Що це за група?

Автор пояснює так: «Це — націоналістична еліта». Вона вбачала в гітлерівській Німеччині» природного та певного союзника та силу, здібну знищити СРСР».

Правда, тут же Горак визнає, що з ходом війни їхнє число маліло в користь першої, а ще більше в користь нейтральних». І завершує думку так: «Стрижнем тої частини були середовища націоналістів, демократів, консервантістів і, звичайно, церкви».

Горак виразно говорить про співпрацю («коляборацію») третьої частини населення з гітлерівцями. І водночас всіляко вигороджує, захищає, виправдовує ту «коляборацію». Треба віддати належне: пан Горак чесно говорить, не приховуючи, як це часом роблять інші націоналістичні автори, про зрадництво третьої «групи» населення.

Проте висновок робить п. Горак цілком несподіваний: за ту «коляборацію» «відповідальною була тільки Москва».

А ле ж, пане Горак, коляборували ж то в основному в Галичині, де Москва аж ніяк ні при чому (хіба що хвиля репресій