Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лазарус, Світлана Тараторіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

3 012
0
15.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лазарус" автора Світлана Тараторіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 95
Перейти на сторінку:
мені винен. От і оббрехав! Це він мав у поліцію про мене повідомити, але того не зробив. Хай забере його шайтан!

Але, звісно, всі повірили словам людокупця. Бубенчик розповів, що давно підозрював інкуба. Мовляв, любив зачинятися з мертвими жінками. «А ще поклав око на мою дружину,— додав Бубенчик.— Аби не ви, і мене б убив».

І хоча не знайшлося у Шивадзе жодних слідів купоросної олії, як і свідків, щоб бачили його поблизу будинків жертв, горця запроторили до в’язниці.

Скалонне привітав з успіхом. Пронози з міських газет обсіли коридори. «Розслідування року! Поліціянт з нечисті викрив серійного вбивцю людей. Ним виявився інкуб!» — голосили хлопчаки на мостових. Топчій блищав як нова копійка і з радістю ділився з газетярами подробицями справи. Олександр Петрович був схожий на снігову хмару — свинцеву і похмуру.

За успішну операцію їх нагородили кількома запійними днями.

V

Запій — давня традиція робочої людини і єдиний спосіб скоротати вихідний день. У столиці Імперії пили люто і самозречено. У Києві, що перший час надзвичайно дивувало Олександра Петровича, запій не прижився. Людиноподібні мали вдосталь дивних способів розважитися. Наприклад, куренівські злидні влаштовували побоїща у глинищах цегляних заводів. На бійки маленьких сухеньких чоловічків сходилося дивитися все місто. Навіть власники заводів були задоволені. Під кістлявими ніжками фірмова київська глина набувала особливо лискучої консистенції.

Кілька разів на рік влаштовували гарцювання. Найкращі канькачі, вазіли, характерники показували своє мистецтво у приборкуванні коней. Татарські духи виводили чарівних крилатих тулпарів, і в ці дні на іподром заїжджалося все місто.

Що лютого Поділ перетворювався на суцільний ярмарок, де біси-шатуни правили першу партію. Коли після вдалих торгів хотіли отримати столик у розкішних ресторанах, відвідати публічні заклади на Ямській, пропити статки у «Шато-де-Флер», а на ранок опинитися у своєму ліжку, кликали славетного шатуна Арнольда Арнольдовича Пуха.

Купайло чи коляда давали повну індульгенцію нечисті, й тоді місто гуляло за їхніми законами. Весело, затято і дико. На кожне зимове свято на смерть замерзало кілька русалок, які замість спати на дні, брали участь у колядній риболовлі.

Тюрин важко звикав до життя у Києві. А тому свій запій, за давньою звичкою, відзначав пекучим напоєм з Подільського пивзаводу. Його власник, купець Хряков, стверджував, що володіє рецептурою «самого напівбога Хмеля». На пляшках з темно-бурою рідиною так і значилося: «Звалить і нечисть». «Помиї, а не пиво»,— зітхнув Олександр Петрович, роздивляючись етикетку. Але після п’ятої у голові потеплішало, а на серці стало легше.

Останнім часом Тюрин намагався утримуватися від живого соку, а надто від сухого варення. Чарівне зілля викликало дивні видіння. Вже кілька разів він бачив сон про розкопки на Щекавиці. Знову і знову батько Тюрина шукав серце Змія. Він був одержимий могутнім артефактом. Уві сні Олександр Петрович відчував батькову жагу і гіркоту розчарування, коли той не знаходив бажане серед кісток на Щекавиці.

*

Реальний Тюрин-старший не мав нічого спільного з дитячими спогадами. Вишиєвський у подяку за агентурні послуги (Тюрин приватно відвідав засідання Партії об’єднаної нечисті й переконав котолупа Донцова, що цікавиться боротьбою за права людиноподібних) показав Тюрину деякі документи.

Ще під час служби на Кавказі й участі у приборкуванні повстання упирів у 1863-му, батько почав вивчати історію і вірування нечисті. Був амбітний і допитливий, вважав, що для успішної боротьби з ворогом його треба знати. Але шлях від ненависті через розуміння до захоплення — дуже короткий. Батько захопився ідеями змієпоклонців. Тоді вони збиралися відносно вільно. Читав статті Драгоманова про необхідність автономії для людиноподібних, листувався з людоведмедем Антоновичем.

Бурхлива натура привела батька до таємного гуртка революціонерів. Він досить швидко в них розчарувався. Переконався, що, руйнуючи старе, терористи гадки не мали, чим його замінити. На його думку, їхні ідеалістичні уявлення про «відродження країни нечисті» були смішні.

Але у 1868-му в Києві вбили товариша прокурора окружного суду Котлова, і Тюрин-старший, хоч і не брав участі у замаху, потрапив до Четвертого відділу. Майже без вагань погодився співпрацювати з таємними органами і за наступні роки зробив неабияку кар’єру.

Тюрин-старший продовжив цікавитися історією нечисті. Тепер і з політичною метою. Кілька років він контролював зміст шкільних підручників, за якими навчалися у Межі.

У 1874-му в складі Археологічної комісії взяв участь у розкопках на Щекавиці. Тюрин-молодший знайшов тогочасні газети. У всіх був надрукований однаковий звіт: «Археологи не знайшли кісток величезного Змія, рівно як і могили легендарного змієборця Ольга». Але вже у наступних номерах повідомлялося про скупчення киян навколо Щекавиці. Мешканці міста не повірили газетам. Для охорони порядку викликали козаків, а на місці розкопок нашвидкуруч розбили кладовище.

Після розкопок двоє з трьох членів Археологічної комісії захворіли. Тюрин поїхав до маєтку, щоб «лікувати ушкоджене обличчя». Житоцький зліг з нервовою гарячкою. Степан Голубєв залишився здоровим.

Тоді ж батько познайомився з матір’ю, яка приїхала вчителювати у сусіднє село. Вона була з родини збіднілих дворян, закінчила Смольний і як удар долі сприйняла направлення у Межу. Не відомо, чи вже тоді батько зацікавився молодою вчителькою, але за кілька місяців він повернувся на службу. І відтоді його діяльність стає таємною.

Батьки одружилися у 1879-му, через рік народився Олександр.

Тюрин пам’ятав, що в дитинстві батька подовгу не було вдома. З відряджень повертався стомлений і брудний, казав, що продовжує працювати в Археологічній комісії.

Тільки одного разу, хильнувши живого соку, зізнався, що полює на змієпоклонців і давні капища матері Змія — Апі. Сказав, що шукає найпотужнішу реліквію Межі.

Тоді Олександр сприйняв розповідь батька як казку. Тепер же був переконаний, що батько говорив правду. Після 1874-го бажання знайти серце Змія переросло в одержимість.

За вже усталеною звичкою, Олександр Петрович з думок про батька переключився на книгу Лазаруса.

Легенда про Апі

Діти ночі, вийшовши з темного черева Ліліт, розійшлися світом.

І зустріли вони людей, і відчули їхню плоть на своїх зубах. І зрозуміли, що дужчі за дітей Адама. Пихата і самовпевнена нечисть почала оголювати ікла одне проти одного, прагнучи з’ясувати, хто з видів сильніший. Так загинули найкращі з упирів і вовкулак.

Міжусобні війни виснажували нечисть, Люди ж училися їх перемагати.

І тоді, під загрозою повного винищення, князь Булан — людоолень з кривавими, як розпечена мідь, рогами — закликав нечисть об’єднатися, І постала держава людиноподібних — Зархосія, І оточили її люди високими мурами.

Темрява вкрила країну нечисті. Голод і смерть запанували між видами. А воїни імперії людей Візантії пильно стежили, щоб людиноподібні сиділи за мурами, тож виловлювали і вбивали всіх,

1 ... 34 35 36 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарус, Світлана Тараторіна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Лазарус, Світлана Тараторіна» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Лазарус, Світлана Тараторіна"