Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-Бо я хочу зрозуміти … як дівчинці збиратися. Якщо її мама скоро повернеться додому, - це одне, якщо їй  тепер доведеться жити зі мною постійно, - тоді зовсім інше…

-Розраховуйте … надовго, - відповів детектив. Принаймні, логіку співрозмовника він зрозумів. Той мовчав, і Радченко вирішив продовжити, щоб пояснити ситуацію, врешті-решт, цей Невмер-Голова – сам адвокат, і, як до нього не стався, - грамотний, щодо деяких речей з ним можна розмовляти однією мовою. – Ми викрили групу… Чим вони займалися, неважливо. Але … туди входили й Оксана Костянтинівна із чоловіком. Та, коли їх затримували… Саме вона штовхнула одного з наших, так, що він випав з вікна. Тому, самі розумієте…

-Як його стан? – відразу спитав Вікентій. Не те, щоб йому, насправді, було особливо шкода одвічного процесуального опонента, але від цього залежало те, за якою статтею Кримінального кодексу кваліфікують дії Оксани, окрім того, за що, власне, її затримали.

-Точно не знаю. Повезли до лікарні, там інші займаються, а … ми поїхали сюди… Наше завдання – тут зробити усе. Але, самі розумієте, ви тут ні до чого. Добре хоча б, що приїхали, не доведеться службу у справах дітей викликати…

-Звичайно. – Лише не вистачало, щоб Тома опинилася у притулку, чи як це зараз називається! – Добре, тоді я скажу їм…

Обшук у квартирі судді Стасюк став сенсацією, поки що, принаймні, для сусідів. Місцеві пенсіонерки зібралися біля під’їзду та розпочали обговорення.

-От дитину тільки шкода…

-Так, хороша дівчинка. Ще й вік такий… Складний… І куди її тепер?

-Так батько ж за нею приїхав. – Вікентій нечасто, але бував тут, коли бачився із донькою, та хтось запам’ятав його, - важко було не запам’ятати високу худу фігуру та зовсім сиве волосся у поєднанні із молодим обличчям. – Із жінкою якоюсь. Он машина їхня стоїть…

-Так, певно, теж корупціонер якийсь! – винесло вердикт шановне товариство, оскільки, з їхньої точки зору, на дорогому авто ніхто інший їздити просто не міг. Якщо ж визнати, що на нього можна заробити, - а тобі не вдалося, - тоді доведеться констатувати власну нікчемність на тлі його власника. А кому ж захочеться сказати це собі, а тим більше, - іншим, таким же, як сам?

На щастя, Вікентій із Нікою, а тим більше. - Тамара, не почули цього. При їхній появі обговорення припинили, лише проводжаючи очима цю незвичайну трійцю. Ще більше їх здивувало, що, коли дві сумки, - велика та поменше, - зайняли місце у багажнику, за кермо сіла Ніка. Чоловік сів поряд, а дівчинка – на заднє сидіння. Електромобіль безшумно рушив, а потім розпочали від’їздити й службові авто «антикорупціонерів», - вони, звісно, дочекалися, коли батько із донькою затриманої поїдуть: їм потрібно було опечатати квартиру…

Опинившись у салоні авто, усі троє, здавалося, стали почуватися більш впевнено. Ніка взагалі вперше була присутня при таких подіях, а тим більше, - у подібній ролі. Та сподівалася, що більше й не доведеться… Перед тим, як рушити, вона встановила свій телефон на тримач, та ввела у навігатор домашню адресу. Будучи непоганим водієм, - це визнав навіть Вікентій, - вона поки що не дуже добре знала Київ, до того ж, додаток давав можливість уникати більшості заторів.

Тамара почала оговтуватися від першого потрясіння. З іншого боку, вона була розумною дівчиною, та з обривків розмов, які чула вдома, розуміла, чим займалася мама… От тільки не гадала, що це закінчиться саме так та саме зараз. Але… Те, що її забрав тато, звичайно, було непогано, точно вже краще, ніж … до притулку. Бабусь та дідусів, які б могли взяти на себе піклування, не було, а залишити її саму ніхто б не дозволив. Та виникала інша проблема: стосунки із батьком в неї не були безхмарними. Хтозна, чого тут було більше, - особливостей віку чи материнського впливу? Оксана, як і багато жінок, вважала, що колишній чоловік «зіпсував їй життя». При цьому дитину, яка була одночасно наслідком та причиною цього, вона любила…  Як би там не було, а Тамарі теж потрібно було звикати до нового стану речей, до раптових змін у житті.

Щодо Вікентія, він розумів, що вибудовувати новий малюнок стосунків доведеться, звісно, йому. І як же невчасно це сталося… Завтра потрібно їхати до відрядження, скасувати це неможливо. Виходить, дівчатка залишаться наодинці… Лише цього й не вистачало! Але що він може зробити? Лише сказати:

-Ну, от і познайомилися!

Тамарі потрібно було щось відповісти. Розумом вона погоджувалася, що Ніка ані у чому не винувата. Подробиць вона не знала, але що тато одружився тільки-но, знала точно. Та коли … тато з мамою розлучилися, Ніка мала, напевно, стільки років, скільки їй зараз. До того ж, Тамара розуміла, що татова нова дружина їй, справді, допомогла. Що б вона сама робила… Та все ж заявила:

-Так, добрий варіант.

-Тома! – розпочав батько. Але побачив жест Ніки, - вона якраз виїздила з невеликої вулиці, де розташовувався будинок Оксани, на проспект, але на секунду відірвала руку від керма та показала: не треба! І спокійно відповіла:

-Нам усім повинно бути добре. Чому б і ні?

У цей момент вона натиснула на газ, й електромобіль різко прискорився. Потрібно було влитися у потік машин, і його розгінна динаміка дозволяла це легко зробити. Запасу ходу могло вистачити на кілька днів такої їзди містом, тому вона не переймалася, коли потрібно було різко розганятися.