Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Час настав, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

676
0
05.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час настав" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 76
Перейти на сторінку:
поле їхнього зору. Але ж є ще консьєрж, мог­ли нагодитися мешканці цього будинку, що пізно повертаються додому, — якось дуже вже нахабно і не­безпечно для себе діяв злочинець, якщо він справді її знайомий. Від цих міркувань Аскольда раптом відір­вав знайомий голос.

— Привіт! А шо ти тут робиш? — Це була Ляль­ка, вони випивали на її на вечірці лише в четвер, а таке відчуття, що це було в іншому житті. — Невже робо­ту шукаєш, парковку там підмести, машину припаркувать-помить, чи охоронцем, а то і консьєржем. Мо­жу попросить тата посприяти. Престижно все ж таки: зна­менитий археолог — наш швейцар. Іноземцям можна буде тебе за гроші показувати... — Вона на­певно мстилася йому за відмову піти до нічного клубу.

Зі сріблястого «Пежо», яким приїхала Лялька, ви­бралася ще одна їхня однокурсниця, яка також уїдли­во посміхалася, готуючись і собі докинути щось дош­кульне. З місця водія, як і слід було чекати, — Борька Кравець. Аскольд уже збирався мовчки їх оминути, ко­ли раптом Крава голосно, щоб почули дівчата, сказав:

— Аск, я би хотів вибачитись, що діставав те­бе на вечірці. Коли вранці згадав, са­мому соромно стало. Вибач, старий! — Він простягнув руку для вітання.

У Ляльки з її подругою зробилися круглі очі.

— Крава, ти цеє, не с бодуна? — почала Лялька і за­мовкла під Борисовим поглядом.

А той знову звернувся до Аскольда:

— Відійдімо на хвилину, — і коли вони опинилися оддалік, мовив: — Зрозумій правильно, це я не через те, що ти тепер знаменитість, учасник визначного на­укового відкриття, і тебе вчора показали у теленовинах. Мені справді соромно і неприємно.

На зв’язку прорізався Лахудрик:

— Аску, він зараз говорить від душі! Зі щирих ворогів інколи виходять справжні друзі, не відштовхуй його.

Аскольд потиснув Борисові руку.

— А справді, що ти тут робиш? Ми збиралися поїха­ти до аквапарку в Броварах, дівчата заскочили пере­одягтися. Коли хочеш, гайда з нами! — Борис намагав­ся закріпити досягнуте порозуміння.

— Вибач, сьогодні маю великий клопіт, давай якось іншим разом.

— Гаразд, а тоді завтра вдвох сходимо на пиво у «Шато Борисфен». Заодно розповіси, що ви там розко­пали, мені цікаво, та й батько розпитував, — запропо­нував Кравець.

— Спробуємо. Здзвонимося, бувай. — Аскольд по­прощався з Борисом, кивнув дівчатам і попрямував ву­лицею Щорса униз.

Одразу заговорив невидимий Лахудрик:

— Аскольде, на цьому місці дізнатися більше про викрадення в нас не вийде.

— Я не знаю, що робити далі. Мабуть, слід повідо­мити, про що ти дізнався, Надиному батькові, а тоді спробувати знайти ту машину і з’ясувати, кому На­дійка могла так довіряти, що без вагань уночі поїхала з ним, — зажурено відповів Аск домовикові.

— А як ти поясниш, звідки знаєш ці подробиці? — засумнівався Лахудрик.

— У цьому і проблема. Втім, є одна ідея! Із бать­ком наразі зачекаємо. Спробую зв’язатися з її бра­том через інтернет, розповім, що трапилося, і пере­конаю його приїхати до Києва. По-перше, тут його простіше буде охороняти, разом з усією родиною, а по-друге, він зможе поділитися з нами припущен­нями, хто зі знайомих Надії міг це влаштувати, і ми спробуємо вхопити бодай якусь нитку. Але це після того, як ти, Лахудрику, встановиш його непричет­ність до цієї справи, — виклав свої наміри детектив-аматор.

— Отакої! — зітхнув домовик. — Доведеться сум­лінному бакалаврові попрацювати твоїм персональ­ним детектором брехні.

— Даруй, але це занадто важливо, тому змушений тебе дуже і дуже просити погодитися, — серйозно відповів Аскольд. — Зараз знайдемо перше-ліпше інтернет-кафе, і я пошукаю відомості про студента Ягеллонського університету з України на ім’я Павло Карпенко. Крім того, вчора мені розповіли, що за мною ведеться стеження. Якщо це так, то в невели­кому приміщенні комп’ютерного залу ти легко ви­рахуєш топтунів — від тебе свої думки їм прихова­ти буде важко.

Аскольд дістався до метро і, проїхавши кілька зу­пинок, вийшов на станції «Площа Льва Толстого», неподалік якої, у підвалі кінотеатру «Київ», містився добре відомий йому інтернет-клуб — він користу­вався ним ще школярем, коли не мав домашнього комп’ютера. Нині ж системним адміністратором, тут працював його од­нокласник Сашко. На щастя, він саме був на зміні. Аскольд попросив надати йому комп’ютер десь пода­лі від сторонніх очей і знищити усі сліди його пере­бування у мережі одразу, щойно він закінчить. Вислухавши іронічне зауваження однокласника, що порнуху Аск міг би подивитися і вдома, він таки отримав вихід в інтернет з найвіддаленішої машини в останній залі. Легко знайшов сайт краківського університету, за допомогою он-лайн перекладача з української на польську заходився шукати координа­ти студента Павла Карпенка. Знайшов і його наукові публікації з історії польського середньовіччя. Для себе ж Аскольд створив нову електронну поштову скриньку та ICQ[27] (аську). За деякий час йому вдалося знайти офіційну електронну адресу Павла Карпенка, а ще за півгодини дали результат пошуки на студент­ських форумах Кракова — якась дівчина повідомила йому і приватний мейл молодого чоловіка. Заговорив Лахудрик:

— На тобі зосередив увагу високий черевань в оку­лярах. Пасе тебе з сусідньої зали. Виходив нагору теле­фонувати, бо тут нема сигналу, і відкритим текстом вимагав у свого співрозмовника організувати кон­троль інформації з комп’ютера, яким ти зараз користу­єшся. Але йому відповіли, що без якоїсь «айпішної ад­реси» це технічно неможливо.

— Лахудрику! Витягни з цього чоловіка все, що змо­жеш. Головне — мотиви стеження за мною!

— Моти-и-иви... це складно, — трохи розгубився Лахудрик.

— Поганий той бакалавр, який не мріє стати ака­деміком, отож зростай професійно. Але, — заува­жив Аскольд, — якщо тобі, не знаю в який спосіб, загрожуватиме бодай найменша небезпека, одразу роби ноги.

— Не хвилюйся, цей підвальчик будували як бом­босховище, тому його здавна опанували наші — тут у мене надійне прикриття.

Розмовляючи подумки з Лахудриком, Аскольд од­ночасно набрав і надіслав на приватну скриньку Пав­ла Карпенка повідомлення: «Павле, я друг твоєї сес­три. Мене звуть Аскольд. Є дуже важлива справа, яка стосується безпеки твоєї родини. Нам необхідно пе­реговорити. Будь ласка, створи нове ICQ, постукай до мене цим моїм номером:....... Я одразу вийду на зв’язок. Усе дуже серйозно, повір. Батьків та сестру до розмови зі мною наразі не турбуй, будь ласка! Все по­ясню, як сконтактуємося».

Потім Аскольд схопив куртку і вибіг на вулицю. Не озираючись, швидко пішов початком вулиці Червоноармійської в напрямку метро. Одразу почув Лахудрика:

— За тобою стежить чоловік. Це вже не той, що був у інтернет-клубі. Твоя втеча наштовхнула його на дум­ку, що ти

1 ... 34 35 36 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час настав, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час настав, Костянтин Матвієнко"