Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вальс на прощання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вальс на прощання"

321
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вальс на прощання" автора Мілан Кундера. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:
class="p1">— Авжеж, — відказав режисер. — Евклід у своїх славетних «Засадах» написав дослівно так: «За декотрих незвичайних і вельми таємничих обставин декотрі парні числа виступають як непарні». Мені здається, з такими таємничими обставинами ми зараз і зіткнулися.

— То що, Ружено, ви погодитеся за таких обставин розглядати шосту годину як непарне число?

Ружена мовчала.

— Ти згодна? — нахилившись до неї, запитав оператор.

— Панна мовчить, — сказав помічник режисера. — Тож доведеться нам вирішувати, розглядати її мовчання як ознаку згоди чи незгоди.

— Ми можемо проголосувати, — сказав режисер.

— Так ото ж, — сказав помічник режисера. — Хто за те, що Ружена згодна вважати за цих умов шосту годину непарним числом? Каміло, ти перша голосуєш!

— Гадаю, Ружена цілком із цим згодна, — сказала Каміла.

— А режисер?

— Я певен, — сказав режисер поважно, — що панна Ружена погодилася вважати шістку непарним числом.

— Оператор — зацікавлена особа, тому не голосує. Що ж до мене, я проголосую «за», — сказав помічник режисера. — Отож ми трьома голосами вирішили, що Руженине мовчання означає згоду. Звідси випливає, пане операторе, що ти можеш і далі до неї залицятися.

Оператор нахилився до Ружени і обняв її так, що його долоня знову лягла на її перса. Ружена відштовхнула його ще дужче, ніж перед тим, вигукнувши:

— Забери свої брудні лапи!

— Послухайте, Ружено, — втрутилася Каміла. — Ви так йому подобаєтеся, що він просто стриматися не може. Ми всі були в такому доброму гуморі…

Ще кілька хвилин тому Ружена була пасивна і скорялася перебігу подій, — нехай, мовляв, роблять із нею, що хочуть, — наче хотіла у тих випадковостях, що спіткають її, прочитати свою долю. Вона дала б себе підкорити, дала б себе звабити, дала б в чому завгодно переконати, тільки би вийти з глухого кута, в якому вона опинилася.

Та випадок, що його вона так благально очікувала, раптом виявився ворожий до неї, і Ружена, яку принизили перед суперницею й прилюдно виставили на посміховисько, подумала собі, що в неї є лише одна надійна опора, одна втіха, один шанс на спасіння — той плід, що зародився в її череві. Вся її душа (знову і знову!) опускалася вниз, усередину, у глибини її тіла, і Ружена дедалі дужче усвідомлювала, що вона нізащо не повинна розлучатися з тим зародком, який потихеньку зріє в ній. То був таємний козир, що підносив її над усіма отими їхніми кпинами й брудними загребущими руками. Їй дуже кортіло сказати їм про це, крикнути їм це в обличчя, помститися цим чоловікам за їхній сарказм, а цій жінці—за її поблажливу люб’язність.

«Спокійно!» — звеліла вона собі й, понишпоривши в сумочці, намацала тюбик. Дістала його, аж відчула, як чиясь рука міцно стиснула її зап’ястя.

18

Ніхто й не помітив, звідки він узявся. Він з’явився раптово, і Ружена, обернувшись, побачила його усмішку.

Він так і тримав її за руку; Ружена відчувала ніжний і заразом міцний дотик його пальців на зап’ясті, тож послухалася, і тюбик упав у сумочку.

— Панове, дозвольте мені долучитися до вашого товариства. Мене звати Бертлеф.

Ніхто з чоловіків не зрадів од появи непроханого гостя, ніхто не відрекомендувався, а Ружена не так добре зналася на світських манерах, щоб представити його присутнім.

— Здається, мій неочікуваний прихід трохи зіпсував вам настрій, — сказав Бертлеф. Він узяв стілець оддалік, підтягнув його до столу й сів, опинившись навпроти них, із Руженою обіч.

— Перепрошую, — сказав він. — У мене чудернацька звичка: я не приходжу, а наче з-під землі з’являюся.

— Тоді, — сказав помічник режисера, — дозвольте нам вважати вас примарою і не звертати на вас уваги.

— Дозволяю, та ще й із превеликою охотою, — легенько вклонившись, сказав Бертлеф. — Та, боюся, вам не пощастить у цім, хоч ж би я того бажав.

Потім обернувся до освітлених скляних дверей ресторану і ляснув у долоні.

— Хто вас просив сюди, начальнику? — запитав оператор.

— Ви хочете сказати, що я непроханий гість? Я міг би піти звідси негайно з Руженою, але звичка є звичка. За цим столом я щодня надвечір випиваю плящину вина, — він глянув на етикетку на пляшці, що була на столі. — Тільки, звісно ж, ліпшого вина, ніж оце, що п’єте ви.

— Хтозна, як ви знайдете добре вино у цій забігайлівці, — сказав помічник режисера.

— Мені здається, що ви, начальнику, корчите з себе бозна-кого, — докинув оператор, намагаючись виставити непроханого гостя на посміховисько. — У такому віці людині, мабуть, нічого іншого й не залишається.

— Помиляєтеся, — сказав Бертлеф, не звернувши уваги на ту шпильку. — Тут знайдеться кілька плящин такого вина, яке трапляється тільки в найліпших ресторанах.

Тієї миті він уже простягав долоню власникові ресторану, який досі й носа сюди не потикав, а тепер уклонявся Бертлефові й питав:

— Накрити стіл для всіх?

— Авжеж, — відказав Бертлеф. І обернувся до решти товариства. — Пані та панове, запрошую вас випити зі мною вина, яке я вже не раз тут куштував і вважаю пречудовим. Ви згодні?

Ніхто не відповів йому, а господар сказав:

— Як ідеться про їжу чи вино, раджу шановному товариству покластися на пана Бертлефа.

— Друже мій, — сказав йому Бертлеф, — принесіть дві пляшки вина і великий таріль із сиром, — і обернувшись до присутніх: — Ваші вагання даремні, Руженині друзі — мої ДРУЗІ.

З шинку прибіг хлопчина років дванадцяти, який приніс тацю з келихами, тарілочками і скатерку. Він поставив тацю на сусідньому столі й нахилився над плечима клієнтів, щоб позабирати їхні недопиті склянки. Вишикував їх разом із початою пляшкою на тому ж таки столі, де поставив і тацю. Потім старанно витер серветкою стіл, що був таки добряче брудний, і застелив на ньому білосніжну скатертину. Узяв на сусідньому столі склянки, які щойно позабирав, і хотів було поставити їх перед клієнтами.

— Заберіть ці келихи і це дешеве вино, — сказав йому Бертлеф. — Ваш батько зараз принесе нам доброго винця.

— Начальнику, — скривився оператор, — може, ви будете такі люб’язні й дозволите нам пити те, що ми хочемо?

— Як хочете, любий пане, — сказав Бертлеф. — Я не люблю нав’язувати людям щастя. Кожен має право на своє вино, свою дурість і на свій бруд під нігтями. Знаєш що, юначе, — сказав він хлопчині, — постав перед кожним його недопиту склянку і коло неї чистий келих. Мої гості зможуть самі обирати, що пити: чи вино, що виросло в імлі, чи вино, що народилося під сонцем.

Отож тепер перед кожним стояв порожній келих і склянка з недопитим вином. Господар підійшов до стола з двома пляшками, затиснув першу поміж колінами і витяг

1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вальс на прощання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вальс на прощання"