Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Де твій дім, Одіссею?" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:
верталися, латані і церовані, відреставровані й оновлені, заповзали під мости і в закапелки, в метрополітени і на горища відселених будинків, в Каналізацію і в Парк Культури. Місію було виконано.

Clever forever

— Чому ви купуєте CLEVER FOREVER?

— Хвилиночку. А Ви маєте дозвіл на інтерв’ю?

— Ми живемо в демократії.

— Відколи?

— Щонайменше сторіччя.

— Ви жартуєте.

— І не думаємо. Ми проводимо опитування громадян.

— Це так важливо?

— Інакше ми не проводили б.

— Невже туалетний папір важливіший, ніж права людини?

— М’який туалетний папір — фундаментальне право.

— Невже туалетний папір важливіший, ніж мир на Близькому Сході?

— Без туалетного паперу шанси на мир примарні.

— Невже туалетний папір важливіший, ніж забезпечення мільярда людей питтєвою водою, якої вони не мають?

— Туалетний папір — символ цивілізації, він — понаднаціональний. Універсальний. Як і наш пральний порошок, до речі.

— Ну, то чого Ви?

— Ми опитуємо.

— І багатьох Ви вже опитали?

— Чотирьох.

— І як результати?

— Про результат говорити зарано.

— Чому? В демократії важить думка кожної людини.

— Тому ми й хочемо Вас почути.

— Що Ви хочете почути?

— Вашу думку.

— Про що?

— Про «CLEVER FOREVER», нашу нову марку, гордість виробника.

— А що тут можна думати? Купуєш і використовуєш за призначенням.

— І як?

— Що, як?

— Використовується?

— В кого як.

— А особисто у Вас?

— Вистачає на пів місяця.

— Невже?

— Не розумію.

— Так довго?

— Хіба це довго?

— А скільки, по-Вашому, «довго»?

— Ну, бодай два-три місяці.

— Жартуєте.

— Навіть не думаю.

— Ну а як Вам якість?

— Маєте на увазі квіточки-естампики?

— Не квіточки-естампики, а, наприклад, міцність-м’якість?

— Всіляко буває.

— Поясніть, будь ласка.

— Та ласкаво прошу.

— Ну то як?

— Щоб міцні, то не дуже.

— В порівнянні з іншими?

— Іншими не користуюся.

— І ніколи не користувалися?

— Чому ж не користувався? Користувався.

— І яке Ваше порівняння?

— Яке там може бути порівняння. То був жах. Суцільний жах на вулиці В’язів.

— А тепер?

— Тепер цілком інша річ. Але, все-таки, скажіть мені: хіба Ви не маєте актуальніших тем? Хіба не маєте більше про що питати?

— Хіба в Вашій країні таких запитань не ставлять?

— В нашій країні взагалі запитань не ставлять.

— Як це?

— Не ставлять і край.

— Зате в нас — суспільство відкрите й демократичне. Ми не цураємося жодних тем, якими б гострими вони не були.

— Ми лише на шляху до такої розкоші. В нас мають значення інші філософські категорії — висока духовність, тисячолітня культура, мовне питання, дешевий газ, зрештою, саркофаг.

— Хвилиночку, який ще саркофаг?

— Тутан-Хамона, першого астронавта. Тому ніхто таких запитань не ставив би.

— А які ставили б?

— Наприклад, чи влаштовує, що вже три дні падає дощ.

— І що б Ви відповіли?

— Я б відповів: «Ні, не влаштовує. Цьому дощу слід покласти, нарешті, край».

— І хто, на Вашу думку, мав би покласти край?

— Як хто? Уряд! Парламент мусить прийняти відповідний закон. Уряд його повинен виконувати. Відновити візи. Затримувати хмари відразу на кордоні й відсилати туди, звідки прийшли. Все дуже просто — потрібне лише бажання. Належить негайно задіяти бездіяльні комунальні служби, всю повноту відповідальності покласти на Міністра Сонця й Дощу, створити слідчу комісію, яка разом з профільним комітетом парламенту в десятиденний термін зобов’яжеться вияснити ситуацію і напрацювати законодавчу базу.

— Дякуємо за інтерв’ю. З таким дотепним співрозмовником нам уже давно не доводилося спілкуватися.

— Дякую за комплімент.

Shoe polish

Згадка про дощ не була даремною. Він падав, і падав, і не було на нього ради, лив вечорами і вночі, хльостав уранці і сік цілий день. Ріки виходили з берегів, вода рвала дамби. Падали верби й тополі і, підхоплені течією, зникали у щільній ширмі дощу, крізь який годі було щось побачити.

Так завжди — наче в хованках: шукаєш — немає, облишаєш — з’являється. Я вдав, що облишив, і відразу на іншому боці вулиці побачив її, котра виросла з-під землі — не дивно: на такому дощі будь-що може вирости, і взуттєва крамниця, і Спаська вежа; виринувши нізвідки, вона нікуди не зникала; світилося світло, кольорові неончики, усміхалися купідончики, а над входом баламкався на вітрі й дощі металевий чобіт; вітрина, навскоси, знизу вгору і згори вниз, була обклеєна наївною й амбітною рекламою, в ній упізнавався почерк поета-невдахи, якого Молох Індустрії приневолив і поставив на службу, де він і волочив жалюгідненьке існуваннячко, зрадивши Поезію, якої ніколи до пуття й не тямив. БЕЗ ВЗУТТЯ НЕМА ЖИТТЯ; ВЗУЙ ЧЕРЕВИК, ДО ЯКОГО ЗВИК; ДОБРІ МЕШТИ З БУДАПЕШТА; НЕ ЗРАДЬ ЛЛОЙДА, ПРОЙДО! МОДА І СТИЛЬ НА СТО ТИСЯЧ МИЛЬ; ЛЕГКІ САНДАЛІ — ВЗУВ І ЙДЕШ ДАЛІ; МОКРОСТУПИ — ЗЛИВА ДО ДУПИ; САЛАМАНДРИ В ДАЛЕКІ МАНДРИ; СПРАВЖНЯ ШКІРА, НЕВІРО! В МЕШТАХ ПОППЕРА ПРЯМО В ОПЕРУ; ЧЕРВОНІ САП’ЯНЦІ — ЧАРІВНІЙ ПАНЯНЦІ; ТУФЛІ ВІД «АРА» — РОЗКІШНА ПАРА; АДІДАС — ЗАВІТАЙ ДО НАС; КРОСІВКИ НА НОГИ — І ДО ПЕРЕМОГИ; ВИРОБНИКА ЗНАЙ — БАНЗАЙ! Зарябіло в очах і завертілося в голові, довелося зупинитися і перевести подих, полічити до десяти і тоді рушити далі, у двері, що відчинилися, мов печера перед Алі-Бабою. Їх не треба було смикати і штовхати, PULL-PUSH, не треба було проказувати чарівного слова, вони відкривалися так, самі по собі.

— Ви бажаєте?

— Так, бажаю!

— І що ж Ви бажаєте?

— Ґумаки.

— Well, ми маємо ґумаки от кутюр.

— Мені від дощу.

— Звісно, від дощу. No problem.

— І пошвидше.

— Сію мінуту. Маша, слыш, там какой-то хрыч пришёл, сапоги спрашивает. Проходьте, сідайте, зараз вас обслужать. Multo bene.

— Grazie.

— Tutto frutto.

— Au revoir.

— Да, резервуар.

У крамниці панувала мертва тиша, я йшов до ослінчика, на який мені було шляхетним помахом вказано, у моїх клятих мештах зрадливо й несамовито чвакало. На збадьорення мого все ще гнітючого настрою залунала музика, на підкоченому поруч столику опинилося шампанське і келихи, я сів, розшнурував мешти, зняв їх і вилив брудну від розмоченої фарби воду, на підлозі утворилися дві калюжі, більша і менша — один мешт протікав більше, інший менше.

— Ксена, принцеса-воїн,

1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"