Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Де твій дім, Одіссею?" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:
степ переходив у пустелю. Зникав каштан і з’являвся кокос. На зміну вовкам і ведмедям, лисицям і борсукам приходили сарни і антилопи, слони й гіпопотами, стояв у хащах лев і булькали у воді крокодили. Хащі вони оминали, у воду не йшли. Вони крокували тротуарами і дорогою, дотримуючись правил вищого руху, в яких не було ні світлофорів, ні ліній, ні білих, ні жовтих, й поодинокий автомобіль, який не мав респекту, ввігнавши в їхню колону, розбивався, мов об бетон. «Festina lente!» — казали вони тоді в один гримотливий голос, від якого мороз повз під шкірою. Вони йшли, і ніхто не скаже, тривало це день чи годину, рік чи два. Вони прийшли. Прийшовши на площу, як стій зупинилися, їхній хвіст підтягнувся, вони ввійшли у простір майдану, мов персонажі у рукавичку і міністри у кабінет. Площа була велика, та не безмежна. Ніхто не знав, де вона починається і закінчується. Її периметр, розсунутий до меж обрію, окреслювали чудернацькі споруди з химородними скульптурами на фасадах і півниками на даху, що кукурікали своїми гидкими металевими голосами. Вони відтіснили чабанів з поросятами, що противно кувікали, поперекидали ятки з овочами і фруктами, повкидали у рот кури-ґриль, що шкварчали, хруснули кістки (не всі вони були без зубів, дехто з них ще мав їх, жовтих і переконливих) і потік по бороді лій, вони змели, що можна було змести, а решта втекло само. Кудкудакали кури й крякали качки, бекали вівці і мукали телята, вони здмухнули цей ярмарок суєти, до дідька й до біса, прогнали торговців і пожбурили їм услід фальшиві важки-терези, і щастя, що тягарці теж були легкі та фальшиві. Дякуючи власним вошиво-фальшивим тягарцям, торгівці відбулися легкими пораненнями і незначними тілесними ушкодженнями. Вони зачистили і розчистили площу, вдалися до маневру, були напрочуд дисципліновані й організовані, знали тактику і стратегію, розсмокталися назад, і їхній кінець опинився у передмісті, на подвір’ї, де кукурікав півень, вони скрутили в’язи останньому півню, що кукурікав, і настала тиша. І здалося, що зараз заграє орган і з’являться янголи. Орган не заграв. Янголи не з’явилися, та з чого б то йому було грати, а їм з’являтися? З’явилася Швейна Машинка. Вона виринула на розчищеній в результаті вдалої антитерористичної операції площі, гарна й велика, як шопка й макет собору, лагідна і спокійна, гнучка, як лань, і лискуча, мов сарна. Елеґантна і бездоганна. Прямували до неї, що бовваніла, наче вівтар у храмі, а храмом були сонце, небо і хмари, повітря й дерева і пташка на гілці. І вони, прочани, стояли у храмі, в дисциплінованій черзі до вівтаря, самі собі священики у ризах і єпітрахилях. Ніхто не тиснув ззаду й не намагався пролізти поза чергою — не спрацьовували ні родинні зв’язки, ні телефонне право, ні блати, ні кумівство, ні кланова солідарність, ні лідерські здібності, ні руки, ні ноги. Бабуську, котра невідь-звідки опинилася біля швейної машинки і, коли її попалили, почала махати пенсійним посвідченням, до того ж старого зразка, з огляду на її вік, чемно витіснили разом із порваними рейтузами, що їх вона тримала в іншій руці, прапор життєвих поразок і перемог, — була вона бідною, та не безрідною, мала кухоньку і кімнатку з дерев’яною підлогою, під якою шаруділи щурі, що в діри, прогризені і прогнилі, вряди-годи світили їхні мордочки, ворушачи допитливими вусиками. Вона мала пенсію і, бодай старе, посвідчення. Вивчивши розмір її утримання, їй навіть дозволили промишляти на смітнику, який за нею закріпили, певний контейнер у певному районі, з якого вона могла о певних годинах визбирувати все, що заманеться, що вважала за потрібне, що було, — її ніхто не контролював, вона мала вільну руку й зелене світло, але більшого їй дозволити не могли. Це «більше» — швейна машина, і нитка в ній дорога і не нескінченна, вони не знають, коли вона скінчиться, не відають, чи вистачить її на них, вони ще не з’ясували, якого вона кольору, зрештою, яка різниця, їм це байдуже, головне, щоб вона була і щоб якнайдовше було до її кінця, так довго, як багато їх у вишнуруваній черзі. Коли задні хвилювалися і сподівалися, передні скидали драні шкарпетки, мало схожі на шкарпетки, сорочки і панчохи, скидали все, що можна було скинути, лише не скидали шуб і кацавайок, підходили, простягали руку або підставляли спину, й машинка жваво шила, виводячи зиґзаґи, зшиваючи навіть те, що зшити було годі, — то була дивна машинка, чарівна машинка, і голка не втомлювалася ходити цілий день, від раннього ранку, коли вони прийшли, і до пізнього вечора, коли покидали, й не було між них невдоволених і обділених, зневажених і обдурених, нитки вистачило, в нитку вклали пожертви, всі без винятку капітали, виділені на соціальні програми, подолання безробіття і профілактику туберкульозу, боротьбу з тероризмом і підтримку вугільної галузі і — о диво — виділеного і вкладеного виявилося досить, і вже навіть коли акція закінчилася, нитка ще продовжувала звисати з вушка голки, і тоді останній із них, з бородою, вибалушеними очима й мішками під ними, підступив, намотав її на руку і шарпнув, що вона відірвалася, вони забрали її з собою, щоб ніхто, крім них, не міг нею скористатися, ні нажитися, самі вони ніколи ні на кому не наживалися, не крали і не приватизовували, не обіцяли і не не виконували, не давали і не брали, наживатися на них означало б остаточне падіння моралі, кризу вартостей і загибель цивілізації, повернення в мезозойську еру, відродження мамонтів і динозаврів, скочування в печери, з яких час повністю ще не стер наївно-ритуальних мальовань їхніх пращурів, одягання у шкуру тигра, який, заки вони його впорали б, не одному з них поскородив би ребра, вони не були солом’яними бичками, аби давати себе потрошити, наживатися на них було б рівнозначно падінню метеорита і запуску штучного супутника, якби хтось посягнув на їхній добробут, вони б стали горою, Джомолунґмою і Кама-Сутрою, вийшли на демонстрацію, тримаючи гасла, тупнули б ногою, одночасно і одностайно, в Горлівці й Гонолюлю, і стався б на Землі землетрус, і зійшла б вона з орбіти, і космічний вітер змів би тих, хто зажадав на них поживитися, і тоді тупнули б ногою вдруге, і Земля повернулася б на свою орбіту, але вже не було б нікого, хто хотів би їх обдерти, мов липку, хто своїми лабетами загрібав би жар, призначений для їх зігрівання, хто позахланився б на святе — їхню карму. Вони
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"