Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Серця трьох 📚 - Українською

Читати книгу - "Серця трьох"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Серця трьох" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 88
Перейти на сторінку:
знітився й зблід.

— Добре поміркуй, — урочисто застеріг його сліпий, — померти неприємно. Бути нерухомим, як брила землі або скеля, — неприємно. Скажи, що ти збрехав, і ти житимеш.

Але пеон, хоч його голос тремтів з невимовного жаху, показав, що він справді мужня людина.

— Протягом цього дня я двічі зрадив його, праведний отче. Та мене звуть не Петро. І втретє я його не зраджу. Я страшенно боюсь, але не можу зрадити його тричі.

Сліпий суддя відхилився назад, його обличчя змінилося й засяяло.

— Добре сказано, — промовив він, — ти повівся як справжня людина. І я можу оголосити свій присуд. Відтепер і довіку ти повинен думати як справжня людина, діяти як людина і бути взагалі людиною. Краще бодай недовго прожити людиною, ніж животіти довгий час як тварина. Мертвий лев завжди ліпший від живого пса. Еклезіаст помилявся. Ти вільний, відроджений сину, ти вільний.

Та коли пеон на знак метиски хотів був устати, сліпий суддя зупинив його:

— Що спричинилось до твого нещастя, людино, яка лише сьогодні народилася?

— Моє серце, праведний отче, заслабло й зажадало одної жінки мішаної крові, що жила в долині. Сам я мешканець гір. Задля неї я заборгував у плантатора на двісті песо. А вона втекла з грошима й з іншим чоловіком. Я залишився рабом плантатора. Він був людина непогана, але насамперед — плантатор. Я виснажував себе працею, мене бито, я терпів це все цілих п’ять років, і мій борг тепер досяг двохсот п’ятдесяти песо, і в мене сьогодні нема нічого, крім цього лахміття та кволого здоров’я через поганий харч.

— А вона була дуже вродлива, та жінка з долини? — лагідно спитав сліпий суддя.

— Я кохав її, наче божевільний, праведний отче. Тепер я не думаю, що вона була дуже вродлива. А тоді для мене кращої за неї не було. Та пристрасть спалила мені серце й мозок. Через неї я став рабом, а вона втекла одної ночі, і з того часу я ніколи її не бачив.

Нахиливши голову, пеон стояв навколішки, а Сліпий Розбійник, на диво присутнім, глибоко зітхав і немов забув про все на світі. Його рука мимовільно лягла на голову метиски й погладила її блискучі чорні коси.

— Жінка, — мовив він так ніжно, що його ясний, дзвінкий голос звучав, як шепіт, — жінка завжди чарівна. Жінки завжди гарні… для чоловіків. Вони люблять наших батьків; вони родять нас; ми кохаємо їх; вони родять нам синів, щоб ті кохали їхніх дочок і називали їх прекрасними. І так було завжди, і так буде завжди, доки існує людство й на землі існуватиме кохання.

В печері запала цілковита мовчанка, а суддя замислився. Нарешті гарненька метиска лагідно торкнула його й нагадала про пеона, що й досі стояв навколішки.

— Ось мій вирок, — сказав сліпий. — Тебе багато бито. Кожен удар був сплатою за борг. Іди й будь вільний. Тільки залишайся в горах і закохайся в якусь горянку. Бо тобі треба жінки, без жінки чоловік не годен жити. Іди! Ти, кажеш, напівмайя?

— Так, я напівмайя, — прошепотів пеон. — Мій батько — майя.

— Вставай, ти вільний. І лишайсь у горах коло свого батька майї. Долина не місце для тих, хто народивсь у Кордільєрах. Плантатора твого тут нема, і тому його судити не можна. А плантатор завжди плантатор. Його друзів я також відпускаю.

Суддя замовк, а Генрі, не чекаючи на дозвіл, виступив уперед.

— Я той, — сміливо почав він, — кого засуджено на страту за вбивство людини, якої я не вбивав. То був рідний дядько дівчини, яку я кохав і з якою одружуся, коли в цій печері в Кордільєрах панує справедливість.

— В присутності багатьох свідків, — перебив йому мову начальник поліції, — він загрожував небіжчикові, що вб’є його. І за якусь годину поліцаї знайшли його біля трупа, ще теплого й не задубілого.

— Він каже правду, — підтвердив Генрі, — я таки загрожував убити того чоловіка, бо обидва ми випили й хміль ударив нам у голову. Мене справді знайдено схиленого над мертвим тілом. Та тільки я не вбивав його. Я не знаю й навіть не здогадуюся, хто той падлюка, що вночі нишком міг устромити йому ножа в спину.

— Станьте навколішки обидва, щоб я міг дослідити вас, — наказав Сліпий Розбійник.

Він довго досліджував їх своїми допитливими, чуйними пальцями. Довго, дуже довго, неспроможні дійти рішення, блукали ті пальці по обличчях обох людей і вивчали їхній пульс.

— Сюди встряла жінка? — спитав старий у Генрі Моргана.

— Чарівна жінка. Я люблю її.

— Добре, коли так, — зауважив сліпий, — бо чоловік, що не цікавиться жінкою, тільки наполовину чоловік. Тебе не цікавить ніяка жінка, — удався він до начальника поліції, — а проте ти неспокійний. Я не можу сказати, що цього чоловіка, — він показав на Генрі, — непокоїть тільки жінка. Мабуть, почасти й ти тому причиною, а може, це злість, що він відчуває до тебе. Встаньте обидва. Я не можу бути суддею між вами. А втім, є непомильний суд, суд Гадюки й Птаха. Він непомильний, як Бог, бо в такий спосіб Бог зберігав ще справедливість серед людства. Блекстон також згадує про такий спосіб з’ясувати правду.

Розділ XI

У самому серці володінь Сліпого Розбійника була улоговина, що могла б правити за невелику арену для бою биків. Її прямовисні узбіччя в десять футів заввишки та рівний діл на тридцять футів у прогоні створені були самою природою, і людині не довелося багато працювати, щоб зовсім її вирівняти. Люди у довгих сутанах, плантатори й поліцаї — всі тут були присутні, крім судді й метиски; всі повмощувалися на краю улоговини, як глядачі, що прийшли дивитися на кориду чи змагання гладіаторів.

За розпорядженням суворого на вигляд ватажка, що взяв їх у полон, Генрі та начальник поліції спустилися коротенькою драбиною в улоговину. Ватажок і декілька розбійників пішли разом із ними.

— Тільки Бог знає, що має статися, — сказав, сміючись, англійською мовою Генрі Френкові та Леонсії. — Якщо можна буде підставляти ногу, застосовувати боксерські штуки, то цей товстопузий начальник неодмінно програє. Та старий сліпець розумна людина і, мабуть, дасть нам однакові шанси. Отож, якщо супротивник звалить мене, ви, мої прихильники, підніміть угору великі пальці й кричіть якнайголосніше. Будьте певні, якщо впаде він, його прихильники зроблять те саме.

Начальник поліції почував себе в улоговині, мов у пастці, і по-іспанському звернувся до ватажка:

— Я не хочу битися з цією людиною. Він молодший за мене і має міцніші легені. До

1 ... 34 35 36 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серця трьох», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серця трьох"