Читати книгу - "Українське письменство"

Третьої книжки поезій т. М. Кічури нам не доводилось бачити, ні навіть читати про неї. Чи залишається вона ще й досі в рукописі, подібно до третьої книжки М. Філянського, чи загубилася де серед воєнного лихоліття — не знаю. Ціла смуга в розвитку поета залишається невисвітленою, неясною. «На старті», як зазначає автор, є вже четверта його книжка. Хронологічно вона стосується до останнього року війни та перших років революції і являє собою ряд нарисів з натури, побіжних нотаток, видраних з блокнота записів та уривків фронтового листування. Al fresco назвав колись подібну книжку Петро Карманський.

«На старті» Кічури, проте, значно різниться від названої збірки Карманського. У останнього ми бачимо «мужів совіта», політичних гендлярів та ґешефтмахерів, перед нами атмосфера «глибокого тилу». У Кічури — фронт, «драні шинелі, ноги в онучах», «громовиці, градобої» війни і, нарешті, розвал мілітарної машини — Революція, коли

Розійшлися лещата-кордони, І далекі зблизились причали.

Багато із тих віршів писалося під безпосереднім враженням подій, і тому вони, зберігаючи значення історичного документа, не виблискують художністю. Деталі, інколи зайві, послаблюють образ в цілому. Автор скоріше реєструє, як оброблює свій матеріал. Але не всі вірші його завалені такою сировиною. Там, де він пише із спогадів, пропускаючи зайві деталі, там у нього з’являється і певна високого тону емоція, і цікаві рефлексії з приводу пережитого. («Кипить борня», «Як корчиться земля», «Недавно ще жили» etc.). В усіх такого роду поезіях авторові властива чіткість образу, велика насиченість вірша. От, наприклад, остання терцетка його сонета (не з кращих) «Трактор»:

Стоять кругом, мовчать. А віл залізний оре, Немов проковтує за пластом пласт землі, І стеле чорних скиб ряднище неозоре.

Властивий йому і тонкий, не малоросійський дотеп. Гостро і влучно показано в нього буржуазну прозаїчність європейського та колоніального світу, те «всесвітнє панування європейських народів», про яке писав один півуніверситетський курс нової історії:

Зникає далечінь, знижаються всі гори, Немає островів, ні вод іще незнаних; Куди ж діватись вам, Печорини та Ґлани, Куди вже вам пливти, палкі конкістадори? Нема печер, що в них ховалися б кобольди: Проходить світло скрізь, немов вода крізь сито, На біржах крутяться і Фавсти, і Гарольди. Цікавить їх найбільш дисконто, курс і мито, А Токіо, Мельбурн, Париж, Нью-Йорк, Лондóн, Це тільки номери гостиниці: «Мамон».

Зате легкий гумор М. Кічурі, безперечно, не вдається. Поезія «Поет зі стажем», що завершує книгу, належить до найслабших із його речей. Що ж робити, — коли поетичний хист автора найлегше себе почуває серед книжних ремінісценцій, літературних образів, серед поважних сонетних ритмів, а образ Мефістофеля виразніше різьбиться в його уяві, як «профілі та маски» околишнього життя?

Зі сторінок нових, пожовклих фоліантів, Із потускнілих фресок голосних митців, Під таємничу гру поржавілих курантів Ти нам з’являєшся, маро минулих днів, — Мов кавалер, найперший франт із франтів: Ні сліду на тобі пекельницьких огнів, —