Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Альбрехт ходив похмурим цілий ранок і майже весь день до того моменту, як почув довгоочікувану трель у вухах. Усі бояться його, а він чекав. Ангел Смерті — Нанда шей Ліан — з'явився, коли сутінки вже спустилися над Заргансом. В руках у нього не було звичної коси, проте з'явився кулон від якого тягнуло чимось потойбічним.

Коли Мерлін та Рада приєдналися до них, чоловік коротко кивнув і створив портал. На іншому його кінці з'явилося чітке зображення якогось лісу та зруйнованого дерев'яного будиночка.

Мерлін здригнувся, впізнавши будинок, у якому жив якийсь час із матір'ю.

— Візьміться за руки та йдіть за мною! — промовив Нанда шей Ліан. — Заплющте очі, розплющите коли я дозволю. Перехід буде нелегким. Вам може здатися, що ви носили важкі мішки на плечах. Але це відчуття незабаром минеться. А взагалі…

— Ліан. Ми зрозуміли. Нам потрібно з усім впоратися швидше! – поквапила його Рада.

— Поговорити ви зможете завтра після перепоховання.

Альбрехт обурено прикусив губу.

— Де ти був раніше?

— Війна ще не закінчилася, мій юний пане. Справ багато. – сказав Ліан.

І ніби нічого такого, але Альбрехт у словах «юний пан» почув іронію. Хлопець уже відкрив рота, щоб відповісти, але Мерлін їх перебив.

— Ми так і стоятимемо? Створення порталів – важка річ, навіть для таких, як ви! Веди нас! – наказав він.

Ліан мимоволі зіщулився під цим поглядом, але потім швидко зібрався і дав сигнал. Щось у останні півроку він був сам не себе не схожий. Йому не хотілося мати справу з Первородними та їхніми теперішніми родичами. Бо неправильний крок у бік і Арел приб’є його гвіздками до підлоги.

Як тільки її нога переступила край порталу, Рада відчула, що її підхопило щось і кинуло вбік. Стиснувши сильніше долоню Альбрехта, дівчина, заплющила очі. У якусь мить їй здалося, що до неї доторкнулася чиясь холодна та слизька рука.

Перехід зайняв близько трьох хвилин. Після нього на засипану снігом лісову галявину впало троє людей.

— Я попереджав, що перехід забере у вас усі сили! — ніхто не потребував повторення вже сказаного.

Рада спробувала підвестися, але її щось ударило по спині й вона знову на якийсь час звалилася на сніг. Така сама ситуація була і з рештою. Першим прийшов до тями Мерлін.

Вже стоячи на ногах і обтрушуючись він, як і кілька хвилин тому, дивився на будинок.

— Мерлін? Це тут? – схвильовано глянув на нього Альбрехт.

  — Так! За будинком!

Все було так, як він уявляв тоді, слухаючи розповідь Ліана. Саме тут у лісовій глушині він уперше побачив цей світ. Це був будинок, у якому, на жаль, не судилося жити щастю.

Змахнувши з очей сльози, молодий герцог повернувся до Ліана, запитливо піднявши брову.

— Я сам підніму тіло. Ви, якщо хочете, можете цього не бачити!

Рада згідно кивнула. Їй не хотілося ще раз дивитися на зітлілі кістки із залишками одягу. Саме це і мають зараз представляти батьки Альбрехта.

Хлопець, махнувши рукою, пішов оглядати будинок. Йому теж не хотілося таке бачити. Мерлін пішов слідом за Ліаном, щоб вказати точне місце могил.

* * *