Читати книгу - "Секрет Імператриці, Kalli de Narro"

Через кілька днів ми вже навчились жити як подружжя, і попри всі жахливі історії Кей все ішло просто чудово. Тільки от повня наближалась, а це не мало нічим добрим закінчитись. Я відкрила стару книгу з демонології яку знайшли з мого бажання. Старі пожовклі сторінки вкривали дивні малюнки повтор.

Там серед них в пошуках потрібних мені крихт інформації я знаходила дивні речі. Зілля зміїного волосся. Демон бажань. Кров ілюзій. Такі дивні фрази повторювались на перших сторінках, а потім я знайшла дещо страшніше.

Види демонічних мутацій.

Під ним була вигорілий напис: «Увага проведення кожного ритуалу з перерахованих карається смертю. За кожен, проведений вдало чи ні порушника буде позбавлено голову священним мечем.»

Там я бачила жахливі викривлені тіла зі зміїними головами, хвостами, чорними мацаками й іншими різними огидними речами. Так. Злиття чотирьох демонів як ті що запечатала королева червоних троянд не викликають яскравих зовнішніх мутацій, але при цьому з’являються коротко часові зміни кольору очей.

Але в цього методу як і в кожного описаних тут методів найбільшою небезпекою є можливе відділення демонів від тіла, і як вони позбавленні вищих розумових функцій будуть надзвичайно небезпечними.

Наступна сторінка не була не звичною для цієї незвичайної книги з людської шкіри.

Ці демони разом могли зупиняти час для певних людей та телепортувати на далекий острів криги.

Ну це, м'яко кажучи, дуже погано.

Я склала книгу і вирішила віднести її до Адріана. Я вже підійшла до дверей і зупинилась перед ними. Знервовані голоси чоловіка і його міністрів змусили мене зупинитись. Може вони не можуть прийняти те що дружина їх пана чорна відьма. Тільки все було набагато гірше ніж я думала.

Смерть.

 Почалась епідемія кривавої смерті. І все знов звалилось на нас. Я не бувши дурною я зразу вирвалась в кабінет. Я побачила їхні здивовані обличчя. Але я маю діяти поки не стало ще гірше. І я вже після прочитання десятків трактатів знала що її викликає.

— І що ти тут робиш моя люба дружинонька… — запитав він у мене.

— Не в гості зайшла, — промовила я та показово закотила очі й дістала з декольте маятник. Ну і чоловіки, — Так, так, так.

Миттю я почала водити рукою над мапою.

— І що ти тут робиш? — поцікавився він у мене.

— Джерело вашої зарази шукаю, не видно, — відповіла я, —  Центр, десь близько трьох міст біля моря, Дайхкерт, Кріапрорт і Весзен.

— Дякую, кохана, та тільки чоловіки не звикли до сильних жінок що здатні мислити на рівні з ними, — розказав він.

— І? Якщо я їх чимось принижую прошу сказати це мені, — сказала я та знервовано оглянула їх, — В мене є розв'язання вашої проблеми джентльмени. На півдні, щоб вберегтись від епідемій холери суди в порту з країн зі спалахами цієї хвороби на 5 денний карантин. Якщо вести карантин на пересування і не випускати інфікованих має стати краще.

— Це вирішить тільки проблему з зараженням, але щоб його позбутись треба знайти Мор, — промовив Адріан.

— Тоді це не сильно мій профіль, я можу допомогти з його зниженням, але звідки Мор на близькій півночі, — прошепотіла я та знервовано закотила очі.

— В мене такі ж питання, вони живуть в теплих субтропічних зонах, помірному чи теплому кліматі, чи на екваторі. Тільки там де тепло зараза може поширюватись з достатньою швидко, щоб давати їм потрібну кількість людської енергії, — розказав він.

— Ну тоді я послухаю, — відповіла я.

А це і не нудно. Просто, здається, що тут не дуже люблять розумних жінок. Після наради я повернулася у кімнату Адріана, де ми тепер спали разом. Майже одразу я сіла писати лист до леді Лоран.

Але звідки все це звалилося на мою голову?

Можливо, я просто хочу жити спокійно.

Але кількість жертв хвороби щодня зростала, і мені вже набридло просто сидіти в маєтку і нічого не робити. Армія не могла знайти джерело цієї хвороби, навіть при наявності своїх магів і цілителів, що не хворіли та не заражали інших.

Це не розв'язувало проблему, а тільки сповільнювало поширення хвороби. За моєю порадою родина Лоран заблокувала пересування у своїх землях, щоб не допустити поширення епідемії, але попри наші старання випадки зараження все одно з'явились навіть у столиці.

Але однієї ночі молитви народу боги почули, і ми нарешті знайшли рішення.

Але попри це, воно не було таким простим, як очікувалось. Мор перетворився на жахливий рій, і навколо нього ми знайшли кілька зруйнованих сіл. Хтось приховував цю інформацію від нас. Було просто неможливо не помітити той жахливий сморід.

За королівським наказом, зі столиці були направлені загони для очищення. Нам також довелося приєднатись до них. Подорожуючи через засніжені пустелі, ми потрапили в дивне місце. Запах був настільки потворним, що я змушена була затулити ніс, щоб не випустити свій сніданок назовні.

Я злізла з коня і побачила, як чоловіки з тканинними масками на обличчях вантажили розкладені тіла селян на візки, а потім кидали їх у величезні ями. Решта розбирали будинки, на них скидали тіла тварин, а потім підпалювали все це.

Сніг танув, і всюди було багато чорного. Було дивно бачити це серед зими. Удалині, над найбільшим з усіх вогнищ, яке височіло близько двадцяти метрів і освітлювало все синьо-фіолетовим світлом, я побачила, як палили тіла членів рою.

— Чому тіла гниють, вони ж мали замерзнути, зима на дворі, — здивовано сказала я.

— Це сила рою. Вони так розмножуються, тільки як ми не знайшли це місце раніше, ти вказала на нього до цього, я відіслав групу, все було пустим, — розказав він, — Хвороба має піти на спад та зникнути до весни.

— Тоді потрібно буде розсилати цілителів і лікарів у всі райони де були випадки зараження, — запропонувала я.

— Тоді я дослухаюсь до твоєї пропозиції, але я тобі рекомендую як відьмі займалися тільки медициною та її реформами. Все решта нехай вже буде нами, — сказав він.