Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Мелфой тебе надурив, - сказала Герміона. - Ти зрозумів нарешті? Він і не збирався з тобою зустрічатися, а Філч знав, що хтось прийде до кімнати трофеїв: мабуть, йому підказав сам Мелфой.

Гаррі подумав, що вона, певне, має рацію, але не хотів у цьому признаватися.

- Ходім.

Але піти було не так просто. Не ступили вони й десяти кроків, як клацнула клямка і з класу щось вилетіло просто на них.

То був Півз. Помітивши дітей, він утішено закректав.

- Півзе, будь ласка, цить! Нас усіх виженуть!

- Гуляєте опівночі, малючки-першачки? - захихотів Півз. - Фу-фу-фу! Якщо ви такі нечемні, то вас упіймають, так-таки-так!

- Півзе, благаємо, не виказуй нас!

- Мушу розповісти Філчеві, мушу! - прикидався святенником Півз, хоч його очі зловісно виблискували. - Знаєте, це для вашого ж добра!

- Забирайся геть! - у Рона урвався терпець і він щосили турнув Півза, але це була величезна помилка.

- УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ! - заверещав Півз, - БІЛЯ КЛАСУ ЗАКЛИНАНЬ Є УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ!

Прослизнувши під Півзом, діти щодуху помчали в кінець коридору, де наскочили на двері - і то замкнені.

- Гаплик! - заскімлив Рон, поки вони безпорадно напирали на двері. - Ми попалися! Нам кінець!

Уже чулися кроки: Філч щодуху біг туди, де волав Півз.

- Та відступіться ж! - скрикнула Герміона, вихопила в Гаррі паличку, постукала нею по замку й прошепотіла: «Алогомора!»

Замок клацнув і двері відчинилися; діти, штовхаючись, проскочили крізь двері, притьмом зачинили їх за собою й зачаїлися.

- Півзе, куди вони побігли? - допитувався Філч. - Ану зізнавайся!

- Скажи «будь ласка».

- Не мороч мені голову! Півзе, де вони?

- Я не скажу НІЧОГО, доки не скажеш «будь ласка»! - протягнув Півз своїм занудним співучим голосом.

- Ну... будь ласка!

- НІЧОГО! Га-га-га! Я ж казав, що не скажу «нічого», як не скажеш «будь ласка»! Га-га-га! - Діти почули, як Півз зі свистом помчав геть, а Філч лаявся як навіжений.

- Він гадає, що двері замкнені, - прошепотів Гаррі. - Думаю, ми врятовані... Відчепися, Невіле! - Якийсь час Невіл настирливо смикав його за рукав халата. - Що там?

Гаррі повернувся - й відразу побачив, що там. Спершу Гаррі здалося, ніби йому сниться страшний сон, бо після всього, що трапилося з ними, це було вже занадто.

Вони були не в кімнаті, як гадав Гаррі, а в коридорі, - забороненому коридорі на четвертому поверсі! І аж тепер вони зрозуміли, чому туди не дозволяли ходити.

Просто перед собою вони побачили очі величезного собацюри, що заповнював увесь простір між підлогою і стелею. Пес мав три голови, три пари нестямно вирячених очей, три носи, що посіпувалися, обнюхуючи дітей, і три заслинені пащеки. Слина звисала з жовтуватих ікол, немов слизькі мотузки. Пес стояв непорушно, втупившись у них усіма шістьма очима, і Гаррі збагнув, що вони ще й досі живі тільки тому, що їхня несподівана з'ява заскочила пса зненацька. Проте пес швидко приходив до тями - про це свідчило його страхітливе гарчання.

Гаррі намацав клямку дверей: якщо вже вибирати між Філчем і смертю, то краще Філч.

Діти сахнулися й вискочили в двері. Гаррі ще встиг грюкнути ними, щоб клацнув замок, і вони не побігли, а полетіли коридором. Філч, мабуть, шукав їх десь-інде, бо вони ніде його не бачили, але навряд чи й думали про це, адже прагнули тільки одного - якнайдалі втекти від того страховиська. Вони не зупинялися, аж доки добігли до портрета Гладкої Пані на восьмому поверсі.

- Де це вас носило? - запитала Пані, дивлячись на їхні халати і спітнілі, розпашілі обличчя.

- Не має значення!.. Свиняче рило, свиняче рило! - захекано вимовив Гаррі, й портрет відхилився. Діти пролізли до вітальні й попадали знесилено у крісла.

Минуло чимало часу, перш ніж до них знову повернулася мова. А Невіл, здавалося, взагалі вже ніколи не заговорить.

- Що вони собі думають, тримаючи його в школі під замком? - озвався нарешті Рон. - Адже кому-кому, а цій собацюрі потрібні прогулянки!

До Герміони знову повернулося не тільки рівне дихання, а й нестерпна вдача:

- Ви що, не бачили нічого? Навіщо тоді вам очі? Хіба ви не помітили, на чому він стояв?

- На підлозі? - припустив Гаррі. - Я не дивився на його лапи, мене більше хвилювали його голови.

- Ні, не на підлозі. Під його ногами був якийсь люк. Він явно щось стереже.

Герміона підвелася і пильно на них подивилася.

- Сподіваюся, ви задоволені собою. Ми всі могли загинути або ще гірше - нас вигнали б зі школи. А тепер, якщо не заперечуєте, я пішла спати.

Роззявивши рота, Рон дивився їй услід.

- Не заперечуємо, - сказав він. - Можна подумати, ніби ми тягнули її за собою, правда?

Але, влягаючись у ліжко, Гаррі не міг забути слів Герміони. Той пес щось стереже... А що казав Геґрід? «Ґрінґотс» - найбезпечніше місце у світі для зберігання всього, що треба заховати, - за винятком хіба Гоґвортсу.

Здається, Гаррі зрозумів, де саме лежить маленький неохайний пакунок із сейфу сімсот тринадцять.

- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -

Гелловін

Мелфой не повірив своїм очам, побачивши наступного дня, що Гаррі й Рон ще й досі в Гоґвортсі. Вони мали втомлений, але цілком безжурний вигляд. І справді, прокинувшись уранці, Гаррі й Рон вирішили, що зустріч із триголовим псом була чудовою пригодою, і тепер їм кортіло знову зіткнутися з чимсь несподіваним і цікавим. Тим часом Гаррі розповів Ронові про пакунок, який, здається, перенесли з «Ґрінґотсу» до Гоґвортсу, й вони довго міркували над тим, що могло потребувати такої поважної охорони.

- Це щось або дуже цінне, або дуже небезпечне, - припустив Рон.

- Або те і те, - додав Гаррі.

Але напевне хлопці знали тільки те, що загадковий предмет був завдовжки десь п'ять сантиметрів, проте без додаткової інформації здогадатися, що то, шансів майже не було.

Ані Невіл, ні Герміона абсолютно не цікавилися, що сховано під псом і тим люком. Невіл думав тільки про те, щоб уже більше ніколи не наближатися до пса.

Герміона поки що не хотіла розмовляти з Гаррі та Роном, але була таким самовпевненим всезнайком, що могла й здогадатися про щось. Ну, а