Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Тільки-но сови, як завжди, позалітали до Великої зали, всі звернули увагу на видовжений тонкий пакунок, який несли шість великих сипух. Гаррі не менше за інших зацікавився, що там. Як же він здивувався, коли сови скинули цей пакунок просто перед ним, збивши на підлогу його шинку. Не встигли вони відлетіти, як інша сова кинула на цей пакунок ще й листа.

Гаррі спершу відкрив листа, і добре зробив, бо там було написано:

НЕ РОЗГОРТАЙ ПАКУНОК ЗА СТОЛОМ!

У ньому твій новенький «Німбус-2000»,

але я б не хотіла, щоб усі знали, що ти

отримав мітлу, бо інакше кожному захочеться.

Олівер Вуд зустріне тебе нині о сьомій вечора

на полі для квідичу і проведе з тобою

перше тренування.

Професор М. Макґонеґел

Гаррі ледве зумів приховати свою радість, показавши записку Ронові.

- «Німбус-2000!» - заздрісно простогнав Рон. - Я й у руки ніколи не брав!

Хлопці швиденько вийшли з зали. Вони сподівалися, що встигнуть розпакувати мітлу ще до початку уроків, але у вестибюлі дорогу нагору їм заступили Креб і Ґойл. Мелфой вихопив у Гаррі пакунок і обмацав його.

- Тіпа мітла, - зневажливо пирхнув він, жбурнувши її назад із заздрісно-презирливим виразом обличчя. - Цього разу, Поттере, ти своє таки отримаєш, бо першокласникам не дозволено мати мітлу.

- Це не якась стара мітла, - не зміг стриматися Рон, - а «Німбус-2000»! У тебе, Мелфою, там удома що - «Комета-260»? - Рон усміхнувся до Гаррі. - «Комети» непогані, але до «німбусів» їм, як до неба рачки.

- Візлі, карочє, що ти знаєш про це! Ти й півдержака не маєш за що купити! - відрубав Мелфой. - Мабуть, складаєш з братами прутик до прутика!

Рон не встиг відповісти, бо з-під Мелфоєвого ліктя вигулькнув професор Флитвік.

- Часом не сварка, хлопці? - пискнув він.

- Поттерові прислали мітлу, пане професоре! - швиденько доніс Мелфой.

- Так, так, це правда, - підтвердив професор Флитвік, усміхаючись до Гаррі. - Професорка Макґонеґел розповіла мені про ці виняткові обставини. І яка то модель, Поттере?

- «Німбус-2000», пане професоре, - відповів Гаррі, ледь стримуючи регіт, побачивши тупо-ошелешене обличчя Мелфоя. - Я, до речі, отримав її якраз завдяки Мелфою, - додав він.

Гаррі й Рон попрямували мармуровими сходами вгору. Їм аж свербіло поглузувати з розлюченого Мелфоя.

- Це правда, - фиркнув від сміху Гаррі, коли вони піднялися. - Якби він не забрав Нагадайка, я б не опинився в команді...

- То, по-твоєму, це нагорода за порушення правил? - залунав за їхніми спинами сердитий голос. Сходами піднімалася Герміона, криво позираючи на пакунок у Гарріній руці.

- А я думав, ти з нами не розмовляєш, - сказав Гаррі.

- І далі не розмовляй, - додав Рон, - Це для нас така радість!

Задерши носа, Герміона пішла.

Того дня Гаррі було дуже важко зосередитися на уроках. Подумки він постійно вертався до спальні, де під ліжком лежала його нова мітла, або уявляв собі поле для квідичу, де увечері почнеться тренування. Проковтнув вечерю, навіть не зауваживши, що їсть, а тоді нарешті помчав разом з Роном нагору розпаковувати «Німбус-2000».

- Ого! - вигукнув Рон, коли на ліжко викотилася мітла.

Навіть Гаррі, що нічого не знав про різні моделі, подумав, що мітла просто чудова. Гладенька й лискуча, з держаком із червоного дерева, вона мала довгий хвіст з охайних, рівненьких прутиків, а вгорі було виписано золотом «Німбус-2000».

Десь перед сьомою вечора Гаррі вийшов із замку й пішов у сутінках на поле для квідичу. Він ще ніколи не був на цьому стадіоні. На трибунах довкола поля було кілька сотень місць. Вони розміщалися так, щоб глядачі сиділи досить високо і все добре бачили. На кожному кінці поля стояли три позолочені стовпи з кільцями вгорі. Ці стовпи нагадали Гаррі пластмасові палички, крізь які діти видувають мильні бульбашки, щоправда, стовпи були п'ятнадцять метрів заввишки.

Гаррі так кортіло літати, що він не став чекати Вуда, а сів на мітлу й відштовхнувся від землі. Яке відчуття!.. Він облетів стовпи, а тоді почав понад полем то здійматися вгору, то опускатися. «Німбус-2000» повертав куди треба від найлегшого дотику.

- Гей, Поттере! Сідай!

Прийшов Олівер Вуд, несучи під пахвою велику дерев'яну коробку. Гаррі приземлився поряд із ним.

- Чудово! - зблиснув очима Вуд. - Тепер я бачу, що мала на увазі Макґонеґел... Ти й справді природжений літун. Сьогодні я навчу тебе правил гри, а потім ти будеш тренуватися з командою тричі на тиждень.

Вуд відкрив коробку, де лежали чотири м'ячі різних розмірів.

- Що ж, - промовив Вуд, - правила гри у квідич досить прості, а от навчитися грати не так уже й легко. В кожній команді - семеро гравців. Троє з них - загоничі.

- Троє загоничів, - повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскраво-червоного м'яча завбільшки, як футбольний.

- Це - квафел, - пояснював Вуд. - Загоничі кидають квафел один одному і намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел команда дістає десять очок. Розумієш?

- Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, - відповів Гаррі. - То... це щось... як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?

- А що таке баскетбол? - здивувався Вуд.

- Е, пусте! - швидко сказав Гаррі.

- Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я - воротар Ґрифіндору. Я маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.

- Три загоничі, один воротар, - упевнено повторив Гаррі. - І вони грають квафелом. Зрозумів. А навіщо це? - Гаррі показав на три м'ячі, що лежали в коробці.

- Зараз побачиш, - сказав Вуд. - На. - Він дав Гаррі невеличку битку, немов для гри у крикет.

- Тепер я покажу, що роблять бладжери, - сказав Вуд. - Оце два бладжери.

Він показав Гаррі два однакові чорні м'ячі, трохи менші від червоного квафела. Гаррі помітив, що вони мовби хотіли вирватися з-під ременів, які притримували їх у коробці.

- Відступи, - попередив Вуд. Тоді нахилився й вивільнив один бладжер.

Чорний м'яч відразу злетів високо вгору, а тоді шугонув просто в Гарріне обличчя. Гаррі,