Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ніч у самотньому жовтні" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:
щось таке було б дурістю. Але далася тобі та тінь? Чи не байдуже? Нащо вона тобі нагорі, серед гілок, де ти її майже ніколи й не побачиш?

— Це не все, — пояснив він. — З тінню він забрав ще дещо. Я не відчуваю так, як колись. Тоді я просто знав собі всяке: де найліпші горіхи; яка буде погода; де знайти самичок, коли до них потягне; як міняються пори року. А тепер я таке обмислюю, роблю висновки, складаю корисливі плани — раніше я такого не вмів. Зате я втратив усі ті дріб’язкові відчуття, що супроводжують бездумне знання. І багато про це... думав. Мені їх бракує. Ніж думати й планерувати, я б радше повернувся в той стан. Ви знаєтеся на магії, як мало хто. Я пошукаю серпа, якщо ви знімете з мене тіньові чари Оуена.

Я глянув на Сірохвістку, а вона покрутила головою:

— Ніколи про такі чари не чула.

— Крутьку, існує безліч магічних систем, — сказав я. — Це просто форми, що їх заповнює сила. Ми не можемо знати їх усі. Я й гадки не маю, що зробив Оуен із твоєю тінню або твоєю... інтуїцією? І супутніми відчуттями. Не знаючи, де воно, як його добути й повернути тобі, ми, боюся, нічим не зарадимо.

— Якщо зможете потрапити в будинок, я покажу, — сказав білик.

— Он як, — сказав я. — Що скажеш, Сіренька?

— Цікаво.

— І як туди потрапити? — запитав я. — Відчинені вікна? Незамкнені двері?

— Крізь мій отвір ви не пролізете. Це крихітна дірка на горищі. Задні двері зазвичай не замкнуто, але відчинити їх до снаги тільки людині.

— Може, і не тільки, — сказала Сірохвістка.

— Мусимо чекати, доки констебль і його люди підуть, — мовив я.

— Звісно.

Ми чекали, слухаючи, як вони раз у раз дивуються неприродним останкам трьох істот. Прийшов лікар, глянув, похитав головою, щось записав і пішов, виснувавши, що людське тіло тут лиш одне — Оуенове, а також пообіцявши подати звіт зранку. Заходила й місіс Ендербі із супутником; трохи потеревенила з констеблем, поглядаючи на мене із Сірохвісткою чи не частіше, ніж на останки. Невдовзі вона пішла, а останки поклали в мішки, підписали й повезли на возі разом із рештками кошиків, теж підписаними.

Щойно рипіння воза стихнуло вдалині, ми троє перезирнулися. Тоді Крутько полинув на дерево, перелетів з його верхівки на сусідню, а звідти — на дах.

— Незле було б так уміти, — зауважила Сірохвістка.

— Еге ж, — погодився я, і ми рушили до чорного входу.

Як і раніше, я став дибки, щільно обхопив ручку й повернув. Майже. Спробував ще, доклавши трохи більше зусиль, і вона піддалася. Ми ввійшли. Я причинив двері плечем, трохи не дотиснувши, щоби вони не заклацнулися.

Ми опинилися на кухні, а згори було чути, як там квапиться хтось дрібний із кігтиками.

Невдовзі вигулькнув Крутько, поглядаючи на двері.

— Його майстерня внизу. Покажу вам, куди йти.

Ми вийшли за ним із кухні й спустилися рипучими сходами. Унизу ми негайно потрапили до великого приміщення, де пахнуло, наче просто неба. Зрізане гілля, кошики з листям і корінням, коробки з омелою недбало громадилися при стінах, на полицях і лавках. На кількох стільницях і трьох стільцях валялися шкури тварин. Стеля й підлога були помальовані синіми й зеленими крейдяними схемами, а на дальній стіні одразу впадала в око червона. Книжкову шафку біля дверей заповнювала колекція комашок-одноденок і книжок гельською й латиною.

— Серп! — сказав я.

Крутько застрибнув на столик, засипаний якимись травами. Скрутившись, він нахилився вперед і підчепив знизу кігтиками передній край невеличкої шухляди. Струснув, потягнув. Вона трохи подалася.

— Не замкнуто, — зазначив він. — Гляньмо.

Він витяг її далі, і я зміг зазирнути туди, підвівшись на задні лапи. Шухляда була вистелена синім оксамитом із серпуватим відбитком посередині.

— Як бачиш, — констатував він, — його нема.

— Деінде може бути? — запитав я.

— Ні, — відказав він. — Якщо немає тут, то був при господарі. Третього не дано.

— Надворі я його ніде не помітила, — сказала Сірохвістка. — Ні на землі, ні в тій... мішанці.

— Тоді, мабуть, хтось забрав, — підсумував Крутько.

— Дивина, — мовив я. — Це була річ сили, але ж не ігрове знаряддя на зразок жезлів, ікони й пентаграми, а зазвичай ще й персня.

— Тоді хтось забрав його просто заради сили, — припустив Крутько. — Проте, гадаю, головна мета була вивести Оуена з гри.

— Можливо. Я от намагаюся зв’язати його смерть із загибеллю Растова. Та було б дивно вважати, що їх убив той самий гравець, бо ж Оуен відчиняв, а Растов зачиняв.

— Гм, — мовив Крутько, зістрибнувши долі. — Не знаю. Може, так. Може, ні. Останнім часом Растов і Оуен не раз довго бесідували. Слухаючи, я склав собі враження, що Оуен намагався підмовити Растова перебігти — оті ліберальні нахили й російські сентименти ченця могли підштовхувати його на революційну путь.

— Справді? — запитала Сірохвістка. — Якщо хтось убиває відчиняльників, Джилл може бути під загрозою. Хто ще міг знати про їхні бесіди?

— Ніхто, як на мене. Гадаю, Растов не казав навіть Вапнюзі, а я теж досі нікому ні слова.

— Де вони балакали? — поцікавилася кішка.

— Нагорі. У кухні чи вітальні.

— Хтось міг підслуховувати?

— Хіба хтось досить малий і рухомий, щоби пролізти в білячу діру на горищі.

Я спроквола походжав туди-сюди.

— Морріс із Мак-Кебом відчиняють чи зачиняють? — запитав я.

— Я певна, що відчиняють, — сказала Сірохвістка.

— Так, — підтримав її Крутько. — Відчиняють.

— А Добрий Доктор?

— Ніхто не знає. Ворожіння на нього раз по раз іде накриво.

— Таємний гравець, — виснував я, — хай би хто це був.

— Ти правда в нього віриш? — спитала Сірохвістка.

— Це єдина припустима причина, чому мої розрахунки все дають і дають похибку.

— І як вияснити, хто це? — запитала вона.

— Не знаю.

— А мені вже й байдуже, — додав Крутько. — Я лише хочу повернути своє просте життя. До біса всі ці змови, розрахунки. Я ж не доброволець. Мене призвали. Віддайте мою тінь.

— Де вона?

— Ондечки.

Він повернувся до великого червоного рисунка на дальній

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни"