Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Здалося, чи в очах довгобородого блиснула сльоза? Напевно здалося.

– Ми дочекалися, поки Воно заснуло, додали сонних заклинань і винесли його наверх. Тільки, боюся, це ненадовго. Але ж пророцтво було про гномів! Раптом на поверхні його сила зникне? Благаю тебе, повелителю, – бородань гепнувся на коліна, за ним впали й інші гноми, – не повертай це нам!

Я не помилилася – він дійсно плакав! А у всіх казках маленький народ вважається найстриманішим. Втім, донедавна я теж могла похвалитися тим, що не пролила ні сльозинки…

Осяяна несподіваною думкою, я глянула на Лана і тихо уточнила:

– А де воно?

Гном тицьнув пальцем кудись собі за спину.

Неуважно відсунувши його вбік, я зробила крок уперед. Ще один. І ще.

Який же він милий уві сні, наш дорогий веллійський принц! Пухкі губи не говорять гидот, точений ніс не кривиться в гидливій гримасі, очі не кидають косих поглядів, руки не спішать влаштувати якусь підлість. І навіщо йому гномка? Зростом Його Високість не хвастається, але гноми… Щоправда, посланець говорив, що спадкоємиця дуже довга… Висока?

– Лане, – я помітила поруч тінь, – хіба у тролів є хвіст?

Не-людь придушено замугикав.

– Вибач, що?

– Це той принц, якого ви з женишком хотіли шукати?

– Ага. – Чомусь я вже нічому не дивувалася. Живий Арголін – і слава богам, а розбиратися в підступах долі… – То що з хвостами?

– Звісно, у тролів вони є. Тільки ті їх нікому не показують, – Лан відверто сміявся. – Хіба що таким милим відьмочкам, як… Е-ей, я ж не троль!