Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

-Я тебе просила, Саша! Я тебе молила, а ти все одно мене не чуєш!

-Ань, ти ж знаєш , я не можу піти. Не зараз…Але я обіцяю! - Чоловік з-під лоба дивився на жінку.

-Мені осточортіли твої обіцянки, Саш! Постійні переїзди, твої підпільні ігри. Я втомилася боятися, що одного дня в наш дім увірветься черговий «авторитет» і пристрелить нас. Подумай хоча б про нашу доньку! Ти памʼятаєш в яких умовах вона народилася? Я памʼятаю! Я не хочу щоб вона так само жила в постійному страху! 

Чоловік проникливо дивився жінці в очі, а потім його погляд перемістився на маленьку дівчинку, яка гралася в манежі, що стояв в кутку кухні. Він встав зі стільця і наважився підійти до дружини.

-Ні! Не підходь до мене зараз ! Тільки не зараз.. Краще вклади доньку спати, вже надто пізно..

Важко видихнувши, він підійшов до манежу і взяв дитину на руки. Неймовірна схожість батька і доньки дивувала і лякала водночас. Зайшовши у велику світлу кімнату, він закрив двері і обережно поклав малу на ліжечко, вмостившись поряд.

-Певно, Саня, сьогодні я буду спати з тобою. - Дівчинка насуплено дивилася на тата.

-І ти туди ж?! Ах так! Ну іди сюди, зараз ти в мене отримаєш!- Чоловік бавився з малою, а вона сміялася до схочу, допоки не заснула в татових обіймах.

-Моя Саня, моя люба дівчинка..

***

-Шановні пасажири! Рейс 126 приземлився в аеропорті Мілан Мальпенса, за бортом температура 25 градусів за Цельсієм. Приємного вам відпочинку.- Розбудив мене голос пілота.

Перші секунди, я не могла нормально прийти в себе. Крутила головою у різні сторони, намагаючись зрозуміти де я. Давно вже мені не снилися такі сни.

Виїжджаючи з аеропорту, я повідомила Сесіль про свій приїзд. Дивно, та вона мені не відповіла. Дорогою до дому, мої думки були забиті лиш одним. Руслан.

Мені потрібно з ним зустрітися. Я і гадки не мала, про що говорити, чи принаймні, що самій сказати. Я просто мала його побачити. 

Вже вдома, після холодного душу і кави, я валяючись на ліжку, думала про те, як мені знайти його. 
Раптом, на тумбі завібрував телефон. На дисплеї висвітилось імʼя Сес. 

-Ну нарешті, Сесіль! Я вже нервувала, що з тобою щось сталося. Ти зазвичай одразу відповідаєш на мої повідомлення. 

-О ні, люба, все добре! Я просто тут..закрутилася і про телефон геть забула.

Голос жінки був досить схвильований, що було вкрай рідко.

-Сес, точно все добре? Ти ніби, чимось збентежена.

-Точно-точно, можливо просто не виспалася, то трохи розсіяна. Ти щось хотіла мені сказати ?

-Скоріше запитати. Чи не могла б ти до мене приїхати? Мені не завадить твоя допомога, але не по телефону.

-Добре, Люба, я підʼїду десь через години дві, після того як закінчу з Сибілою. Ти знаєш, вона в нас ще та штучка.

-Ахахаха, знаю. Ну удачі тобі, чекаю.

Слухавка впала на подушку, а я в свою чергу перевернулася на бік і почала гладити Хеппі, роздумуючи, як припіднести свою думку Сесіль.

***
-Алексо, будь-ласка, не проси мене про це!

Ми вже мало не годину сперечаємося.

-Але ж ти знаєш, де він, Сес! Мені потрібно зустрітися з ним.

-Навіщо? Назви мені хоча б одну вагому причину.

-Сесіль, Зірко моя ясна - взяла її за руку - Будь-ласка, допоможи мені. Я дуже рідко прошу в тебе допомоги. Зараз я тебе буквально молю про неї. Я не можу тобі сказати причину. Поки не можу, та обіцяю, потім ти все зрозумієш і…

-Мені не потрібно нічого знати, щоб зрозуміти, що ти знову себе губиш! - Вона обійшла стіл і взяла моє обличчя в свої руки. - Знову летиш до того вогню. Він тебе спалить, люба. - Очі її наповнилися сльозами.

-Неможливо спалити попіл, Сесіль. Я не можу його знову покинути. Не можу.

-Дурне дитя…- Промовила жінка і вчепилася руками за край столу.

-Хіба б ти не зробила те саме для Андреа?! Хіба маючи можливість бути, принаймі поряд з ним, ти б її не використала? - Різала я по живому.

-Якби був хоча б найменший шанс, я б за нього боролася до кінця.

-То хіба я не заслуговую на цей шанс?

По щокам жінки доріжками стікали сльози і падали великими краплями на стіл. Вона розвернулася і пішла до виходу, як я думала. Та зупинившись біля дверей, вона взяла сумку, дістала звідти ручку і блокнот. Вирвавши листок, вона написала на ньому адресу і протягнула мені, а вклавши в руку - обійняла.

-Я знаю, що це важливо для тебе, тільки тому, я це зробила. Але пообіцяй мені! Дай слово, що коли перед тобою постане вибір, ти зробиш його на свою користь! - Прошепотіла Сесіль мені на вухо.

-Ти знаєш, що свого слова я завжди дотримуюсь. Я не буду цього обіцяти, бо не зможу виконати. 

-Яка ж ти все таки дурна…

-Яка вже є.- Іронічно посміхнулася.

-Ти збираєшся туди йти зараз?

Я лиш кивнула головою і почала взуватися.

-Підкинеш?

-Авжеж…авжеж…

*****
 

Я дивилася слідом за Алекс… Вона щойно вийшла з машини і попрямувала до офісу. З горла мало не рвався крик. Повільно опустивши руки на руль, я щосили його обхопила. З очей градом лилися сльози. 
Знову.

 Я обіцяла собі не плакати…

—Господи, що я накоїла..

Я зрадила сина вдруге, а тепер і Алекс. Вона для мене мов донька. 
Виходить, ні одного зі своїх названих дітей, я не вберегла. Вони обоє, тепер, стоять над прірвою