Читати книгу - "Брама Птолемея, Джонатан Страуд"

Мендрейк нахилився над бідолашним жабеням. Його лапки були скорчені, рот — наполовину відкритий, очі — міцно заплющені. Дивна безбарвна рідина розпливалась круг нього на всі боки. У Мендрейка тьохнуло серце, коли він поглянув на жабеня крізь свої лінзи: на всіх трьох рівнях то було звичайнісіньке жабеня, проте…

— Що це за бридка тварюка? — бліде личко Джейн Фаррар скривилося з огиди. — Треба викликати моїх джинів, щоб вони перевірили її на вищих рівнях, а тоді ми зможемо…

Мендрейк підняв руку:

— Стривайте!

Він ще нижче нахилився над жабеням:

— Бартімеусе!

Панна Фаррар спохмурніла:

— Ви хочете сказати, що ця тварюка…

— Не знаю! Мовчіть!

Він заговорив знову — вже гучніше, нахилившись над самісінькою скрученою жаб’ячою голівкою:

— Бартімеусе, це ти? Це я… — він помовчав, облизавши губи. — Твій господар!

Одна з передніх жаб’ячих лапок здригнулася. Мендрейк присів навпочіпки й схвильовано поглянув на панну Фаррар:

— Він ще живий! Бачили?

Вуста панни Фаррар стяглись у тонку нитку. Вона трохи побокувала — ніби відсторонюючись від усього, що тут діється. У вестибюлі з’явилися двоє лакеїв з вибалушеними очима: вона сердито замахала руками, проганяючи їх.

— Довго він не проживе… Подивіться, як розпливається його сутність! Це ви звеліли йому прибути сюди?

Мендрейк не дивився на неї. Він стривожено розглядав жаб’яче тільце на підлозі.

— Так, так, я дозволив йому з’являтись у будь-який час. Він мав повернутись, тільки-но роздобуде вісті про Гопкінса… — він вигукнув ще раз: — Бартімеусе!

У голосі Фаррар несподівано пролунала цікавість:

— Справді? Судячи з гомону, який ми чули, його переслідували! Цікаво! Джоне, в нас замало часу для допиту. Тут поблизу в Деверо є зала з пентаклями. Ризикова справа, та якщо ми застосуємо достатню силу до того, як ця тварюка втратить усю свою сутність, то зможемо…

— Мовчіть! Він прокидається!

Потилиця жаб’ячої голівки зробилася розмитою й нечіткою. Передня лапка більше не ворушилась. Натомість одне око несподівано моргнуло — і поволі розплющилось, каламутне й невидюще.

— Бартімеусе…

Тоненький голосок, що лунав ніби здалека, промовив:

— Хто мене кличе?

— Мендрейк.

— Ой… а я думав… може, варто прокинутись…

Жаб’яча голівка знову похилилась, око заплющилось. Панна Фаррар торкнула задню лапку жабеняти гострим носаком черевичка:

— Виконуй своє завдання! Розкажи нам про Гопкінса!

Жабеня розплющило око, боляче крутнуло ним — і на мить зупинило погляд на панні Фаррар. Долинув той самий кволий голосок:

— Це твоя пташка? Скажи мені, що ні! От лихо…

Око заплющилось і — попри всі Мендрейкові благання й накази панни Фаррар — більше не ворушилось. Мендрейк випроставсь і розгублено пригладив волосся.

Фаррар нетерпляче торкнула його за плече:

— Отямтеся, Джоне! Це звичайнісінький демон. Погляньте, як розпливлася його сутність! Якщо не вжити негайних заходів, ми втратимо цінні відомості!

Мендрейк утомлено поглянув на неї:

— Гадаєте, ми зможемо розбудити його?

— Зможемо, якщо діяти правильно! Застосувати Мерехтливий Зашморг чи Повернення Сутності… Проте я кажу вам: у нас менше ніж п’ять хвилин. Він уже неспроможний зберігати свою подобу!

— Ці закляття знищать його.

— Так, але ж ми дістанемо інформацію! Ну-бо, Джоне! Агов! — вона ляснула пальцями лакеєві, що стовбичив біля купки гостей, які зирили на всю цю сцену. — Принесіть нам який-небудь совок або лопату. Нам треба негайно прибрати увесь цей бруд…

— Ні. Є інший спосіб.

Мендрейк промовив це тихо — надто тихо, щоб панна Фаррар почула його. Поки вона віддавала накази людям довкола, він знову присів навпочіпки над жабеням — і прошепотів довге складне закляття. Лапки в жабеняти затремтіли, з його тільця засочився блідо-сірий туман — так, ніби холодний водяний струмінь зіткнувся з теплим. Жабеня стрімко розтало в тумані, а сам туман ковзнув повз Мендрейкові черевики — й пропав.

Панна Фаррар озирнулася саме вчасно, щоб побачити, як підводиться Мендрейк. Жабеняти на підлозі вже не було.

Кілька секунд вона приголомшено дивилась на нього.

— Що ви зробили?

— Відпустив свого слугу.

Його очі зирили кудись убік, пальці однієї руки жмакали комірець.

— Але ж — відомості! Про Гопкінса!

Вона була вкрай здивована.

— Їх ми дістанемо від мого слуги через два дні. На той час його сутність уже зцілиться в Іншому Світі — для того, щоб він міг поговорити зі мною.

— Два дні! — панна Фаррар аж заверещала з гніву. — Тоді може бути вже запізно! Ми ж не знаємо, що задумав цей Гопкінс…

— Це був цінний слуга, — відповів Мендрейк, поглянувши на панну Фаррар. Його очі були тьмяні й байдужі, хоч його щоки аж спалахнули від її слів. — Запізно не буде. Я поговорю з ним, тільки-но зцілиться його сутність.

Очі панни Фаррар спалахнули темним полум’ям. Вона впритул підступила до Мендрейка: на нього несподівано війнуло пахощами гранату з легеньким домішком лимону.

— Я думала, — почала вона, — що ви дорожите моєю увагою більше, ніж пролитим слизом якогось демона-здохляка! Ця тварюка підвела вас! їй було наказано принести вам відомості, а вона не змогла цього зробити. Важливі відомості були в наших руках… а ви проґавили їх!

— Лише тимчасово, — Мендрейк махнув рукою, прошепотів закляття — і їх огорнув Пузир Мовчання, що зробив їхні слова нечутними для натовпу, який саме сунув до вестибюлю з дверей, що вели в садок. Гості досі були в масках: Мендрейк бачив сліпучі кольори, незвичні чудернацькі подобизни, порожні щілини замість очей. Вони з Фаррар були єдиними чарівниками без масок, і це змушувало його почуватися голим і безпорадним. Ба більше — він розумів, що йому справді нема чого відповісти на її гнівні докори, бо це все й самого його захопило зненацька. І це, врешті-решт, розлютило його.

— Не хвилюйтеся, будь ласка, — холодно відповів він. — Я поводжуся зі своїми рабами так, як сам вважаю за потрібне.

Панна Фаррар шалено зареготала:

— Авжеж! Із вашими рабами… чи, може, друзями?

— Послухайте-но…

— Годі! — вона відвернулась. — Багато хто дошукувавсь у вас якихось вад, пане Мендрейку, і я несподівано знайшла цю ваду! Дивовижно! Ніколи б не подумала, що ви — такий сентиментальний дурень!

Змахнувши полами пальта, вона величним кроком пройшла крізь Пузир — і, не озираючись, покинула вестибюль.

Мендрейк дивився їй услід. Він глибоко зітхнув, а тоді, знищивши одним-єдиним словом Пузир Мовчання, з головою занурився в море галасу, марноти та схвильованих чуток.

Частина третя

Пролог

Александрія,

125 р. до Р. Х.

Того ранку — як, власне,