Читати книгу - "Магиня серед драконів , Леді Анет"

В гуртожиток я повернулася в найгіршому настрої. Навіть хлопцям з команди не вдалося вмовити мене піти на вечірку через нічийну гру в магбол.

Можливо, й варто було б піти, щоб відволіктися і трохи розвіятись, але на душі було якось паршиво.

Здається, я повинна була відчути полегшення через те, що правда, нарешті, відкрита, і тепер Леон сам буде триматися подалі від мене. Адже так для нас буде краще?

Та полегшення чомусь не наступало. Мене не полишало неясне відчуття, що все не так, і ця внутрішня боротьба дуже мене дратувала.

Що ж, найкращим способом позбутися душевних терзань було з головою зануритися в підручники. Гляди, й відпустить ця незрозуміла туга за одним нахабним драконом.

На мій подив, у нашій кімнаті нікого не було. Схоже, на відміну від мене, сусідки прийняли запрошення на вечірку. І добре. Зможу спокійно позайматися в тиші.

Я тільки-но розклала конспекти на столі, коли в двері наполегливо постукали. Ще й з такою «інтонацією», ніби я повинна негайно бігти відкривати.

Я прочинила двері й похмуро втупилася в обличчя Іди, що стояла у проході.

— Ти одна? — запитала вона. Дочекавшись мого здивованого кивка, додала:

— Чудово. Я принесла новий фоліант з рун і одну… річ.

Схоже, всесвіт вирішив, що мій день ще недостатньо жахливий, тож на додачу надіслав мені Іду.

Стурбована будівництвом власного щастя з Леоном, дракониця впевнено протиснулася повз мене, ошелешену такою нахабністю, і з невимушеним виглядом влаштувалася на одному зі стільців. Я ж, закривши за нею двері, відчула дурне відчуття, ніби мене викликали «на килим» до ректора. Хоча це була моя кімната!

— Взагалі-то я зайнята, — невдоволено схрестила я руки на грудях.

У мене зовсім не було настрою возитися з Ідою. Чесно кажучи, для неї в мене взагалі ніколи не було відповідного настрою.

Іда цокнула язиком і закотила очі.

— Тобі вже не потрібна стипендія? — звела вона одну брову.

Я неприязно стиснула губи й зловісно зиркнула на непрохану гостю.

— Потрібна, — вимушено визнала я. — Але я тобі не собачка на повідку. Наступного разу попереджай заздалегідь.

— Ти мене з кимось плутаєш, — примружила очі Іда. — Я не збираюся за тобою бігати, як собачка на повідку. Якщо треба — знайду іншого мага.

Я стиснула зуби й теж прищурилася у відповідь.

— Ну, валяй, — розтягнула я губи в отруйній усмішці. — І на виході отримаєш ту саму собачку, а не закоханого дракона. Тут потрібна ювелірна робота. Діяти як-небудь не можна.
 

Уф, хто б мені це сказав кілька днів тому! Тоді б я не встигла наробити дурниць.

Деякий час ми з драконицею мовчки свердлили одна одну поглядами. Ніхто не хотів поступатися першим. Потім Іда роздратовано зітхнула й процідила:

— Тепер, коли ми випустили отруту, можемо нарешті перейти до справи?

— А ти вже поговорила зі своїм дядьком? — уточнила я.

— Я не можу просто так попросити у нього стипендію. Для подібних розмов потрібно підготувати ґрунт. Сьогодні я, так би мовити, ненароком згадала, що на нашому курсі є одна дуже талановита студентка-магиня.

— Що,  так і сказала? — здивувалася я несподіваній похвалі.

— Практично, — фиркнула Іда.

— Гаразд, — неохоче протягнула я, підходячи ближче. — Діставай фоліант і річ дракона.

Іда витягла зі своєї сумки новенький підручник — як тільки примудрилася так швидко його роздобути⁈ — і… краватку.

Я ледь не зареготала вголос.

М-да, Леон взагалі за своїми речами не слідкує? Він навіть не уявляє, яку послугу я йому зараз роблю!
— І все ж, тобі не здається, що такий спосіб закохати в себе когось — це трохи принизливо? — вирішила я бодай спробувати вмовити Іду.

— В якому сенсі? — невдоволено озвалася вона, гортаючи фоліант.

— Невже ти настільки невпевнена в собі, що вважаєш, ніби в тебе неможливо закохатися добровільно?

Іда насупилася, вдивляючись у руни на сторінці. Здавалося, вона всерйоз замислилася над моїми словами. Я уважно стежила за її виразом обличчя, сподіваючись, що вона зрештою відмовиться від цієї затії. Адже це мало б зачепити її гордість.

— Я звернулася до тебе не для того, щоб ти мені моралі читала, — різко кинула Іда. — Я знаю, чого хочу. Решта мене не хвилює.

Що ж, моя спроба достукатися до її розуму провалилася. Без жодного слова я почала малювати в повітрі знайомі руни, поступово вибудовуючи магічні вектори. Іда вливала у кожен знак свою силу, а потім самостійно перенесла печатку на краватку.

Хм. Печатка вийшла точно такою ж, як та, що я створила два дні тому. Жодної помилки. Жодного відхилення.

Або я чогось не розумію, або ж виходить, що мітка істинних виникла сама по собі?