Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Ми вийшли із печери і пішли в долину. Тітка Ганна взялася нас провести до самого помешкання підступної Орисі. Назарчик крався слідом хащами у лісі, готовий в разі небезпеки всіх нас боронити. На роздоріжжі ми побачили криницю, з якої дівчина черпала у цеберки воду. Вона вчинила дуже страшний галас, побачавши, що ми наблизились до неї. “А-а! Тікайте! Вовк!", - відкинувши у різні боки відра, вона миттєво видерлась на дуба, який давав криниці прохолоду. Ми підійшли до дерева поблище.

– Не бійся, це наш бр-а-а.., - почав Тарас, але я так йому вперіщив у печінку, що він аж кавкнув і не зміг договорити слова.

– Це наш собака, - пояснила тітка Ганна, - Не бійся, він тебе не троне.

– Ні, ні, не троне, - повторили ми з Тарасом, - Злізай, не бійся, цей собака не кусючий.

Дівчина спустилася донизу, але була бліда і перелякана, ще й з остраху тремтіла. Вона, здається, знала нашу тітку, бо глянувши на жінку, запитала:

– Ви ж Ганна певно? Арсенева дочка і живете в печері Сивого Ведмедя?

– Так, але звідки ти про мене знаєш?

– Мені про вас розповідала бабця. Її помешкання там, на горбі. Вона живе самотньо, а я їй допомагаю по хазяйству.

– На Відьминій горі? - перепитала гнівно тітка.

Дівчина кивнула ствердно і затріщала, як сорока в лісі. Все виклала за декілька хвилин, як тільки той язик не розірвався в роті? Сказала, що її ім’я Олеся і скоро її стукне дев’ятнадцять років. Вона ще змалечку вчить в бабці знахарство і чудодійні трави. В майбутньому теж хоче стати відьмою, але не знає ще, як добре накласти закляття. Від того тріскотіння в мене розболілась голова, а в нас з Тарасом затрусились амулети.

– Досить! - не в змозі більше слухати балачки, нетерпеливо зупинила тітка молоду сороку, - Ми з хлопцями якраз ідемо по запрошенню до баби.

– А бабця відлучилася у невідкладних справах. Навіть не знаю, коли і повернеться.

– Стара карга нас просто обманула! - розсердилася тітка, - Давайте, хлопці, підемо додому!

– Ні, зачекайте! - застрекотіла молоденька відьма, - Бабуся, вибачаючись, мене послала, щоб я зустріла хлопців тут, біля криниці і провела до хати спочивати. А щоб не турбувались, наказала дати вам записку.

Олеся дістала із кишені папірець і передала його до тітки Ганни в руки. На ньому запалали дивовижні знаки, зайнявся папірець, перетворившись в попіл. “Я впізнаю сигіл старої відьми. Вона надала парубкам гарантію безпеки і взяла чарівний вогонь за свідка", - так зрозуміла наша тітка дивакуватий фокус з папірцем від баби. Дівчина пообіцяла жінці, що до появи бабці, вона мене з Тарасом буде добре доглядати.

– Дивись мені, якщо ти набрехала, тоді з Сивим Ведмедем будеш мати справу!

– Я не посмію! - з побожним острахом відповіла Олеся.

Нам тітка Ганна дала настанову, щоб не втрачали пильності й дивилися в обидва ока, сама ж пішла з Назарчиком додому. Вона стежиною, а син тихенько крався лісом.

Залишившись одні, ми з братом познайомились з дівчиськом. Без боязні назвали відьмі своє ім’я. Побачивши зблизька її чарівну вроду, зніяковівши, мовчки тупились у землю.  Як може ця перлина критися у баби? Та це ж богиня! Це ж сама краса! Її зелені очі мене вмить заворожили, а серце билось, вириваючись з грудей. Скажи Олеся: “Як стрибнеш у прірву - поцілую", - без роздумів для неї це б зробив. Мені здалося, саме це лице я бачив вчора з світлячками в банці, але соромився у неї запитати.

Дівчина перша, на правах хазяйки, заговорила насміхаючись, руйнуючи незручності мовчанки:

– А що ж ви, хлопці, поковтали язики, а з тіткою, так ніби були сміливіші.

– Та, ми, це, той.., - забекали сором’язливо з братом.

– Так от, поки вчитеся розмовляти, хапайте по відру і наберіть води, - сміючись з без’язиких парубків, Олеся наказала мені з братом.

Ми були раді догодити чарівній красуні, тож миттю здійснили її легке прохання. Але Тарас напевно дівчині припався більш до серця, бо я помітив, як вона пасе очима брата. Мене аж трохи ревнощі взяли, я сердився і нічого не міг із цим зробити, хоч головою розумів, воно того не варте. До того ж, знов дерева почали труїти душу: “Не йдіть туди! Там пастка!", - шепотіло листя. Олеся, видно, теж почула їхній гомін. Вона дістала пір’ячко з кишені, прошепотіла щось і здунула його з долоні. Ніхто не знає звідки враз здійнявся вітер і підхопивши невагому ношу, поніс її, розкачуючи на деревах гілки і заглушив собою шепіт листя.

“Ой, хлопці, час вертатися додому. Ідіть за мною, я вам покажу дорогу", - сказала молоденька відьма і попрямувала до оселі баби.  Ми взяли по відру і стежкою пішли за нею вгору. Олеся спереду, а ми з Тарасом ззаду. Мій брат дорогою не зводив з дівчини очей, наважившись, почав пізніше підбивати до красуні клинці.

– А що ти робиш ввечері? - грайливо запитав Тарас в Олесі.

– Не знаю. Може буду вчити трави, - всміхнулася вона, чудово зрозумівши намір брата.

– То може разом повчимо. Тільки скажи куди, і я прийду до тебе.

– А не боїшся? Бо коли прийдеш, то вчитиму аж до самого ранку! - дівчина глузливо засвітилась іскорками в очах, - Я ж відьма.

– То і що з того? Я сильний чарівник! Ти тільки подивись на ці залізні м’язи!