Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

— Доброго вечора, ми маємо свої, дякую, — простягнув два папірці Константин. 

— Дякую, прошу, — вказав він рукою на коридор. — Вам надзвичайно пощастило, у нас якраз відкрилася нова виставка фото. 

— Дякую, — сказала Аліса і попрямувала під руку з Костею до першого сектору, де були представлені абстрактні картини.

— Ну це виглядає як... — намагалася хоч якось описати картину, на якій було намальовано всього дві червоні крапки на білому фоні. 

— Ніяк, — довершив її думку супутник. — Йдемо далі? 

— Тааак, — з полегшенням зітхнула Аліса, і вони направилися до іншого блоку. Там вже були мальовані пейзажі їхнього міста, і пара ходила, обговорюючи: де вони вже були, а що б хотіли відвідати. 

Коли вони дійшли до наступного павільйону, Алісину увагу привернула назва над ним: 

"Очима серця. Блошки". 

Вона нахмурилася і підозріло поглянула на Костю, він же, ніби нічого не було, запропонував пройти всередину.

Увійшовши, Аліса була в шокованому захваті. Всі стіни були вкриті знімками тварин із притулку "Блошки". Де-не-де висіли відеопроєктори, які показували короткі відео з життя тварин та волонтерів. 

— Це все ти влаштував?! — з широкою посмішкою запитала Аліса. 

— Насправді ні, — вперше зашарівся чоловік і потер потилицю, — це влаштувала Наталя. Вона зателефонувала і запросила мене, а я попросив не говорити тобі. Сказав, що влаштую сюрприз. Ти сердишся? 

На це вона тільки підняла брови, а потім піднялася навшпиньки й поцілувала його. 

Чоловік спочатку завмер, а потім притягнув Алісу ближче й відповів на поцілунок. 

Коли поцілунок закінчився, Костя перепитав: 

— Це означає "ні"? 

Дівчина тільки похитала головою.

Вони повільно обходили зал, обговорюючи кожне фото з тваринами:

— О, дивись! Це ж мої Мілкі і Вей! — вигукнула Аліса. 

— А тут Віллі та Вонка, — вказав на сусіднє фото Константин, де були зображені два великі пси: один схожий на шотландську вівчарку, а інший — на ірландського сетера.

Під кінець вечора до центру зали вийшла Наталя. Вона взяла мікрофон у працівника і почала говорити: 

— Дорогі друзі, сьогодні рівно п'ять років від дня створення мого притулку. Він став для мене другим домом, як і для багатьох із вас, — вона обвела зал рукою, тримаючи келих у руці. — Я дуже вдячна тим, хто допомагав і допомагає нам — тільки завдяки вам ми тримаємося на плаву. 

В залі пролунали гучні оплески. 

— Але це ще не все, — продовжила Наталя. — Весь цей час я фільмувала життя нашого притулку. Давайте подивимось, що з цього вийшло. 

У залі стало темно, й одна зі стін ожила.

На екрані з’явилася Наталя, яка фарбує напис "Блошки". Далі кадри змінювалися: маленькі цуценята, яких годує працівниця; пухнаста кішка зістрибує хлопцеві на голову; маленька дівчинка біжить до вольєра з песиком; бабуся, яка надягає зв'язану кофтинку на сердитого кота. 

Потім на екрані з'явилася Аліса: вона бігала із двома веселими псами, які зрештою повалили її на землю, а дівчина заливалася сміхом. Одразу після цього показали Костю, який кидав палку собакам і безуспішно намагався відібрати її у них. 

Йшли кадри: змінювалися люди, тварини, моменти щастя та турботи. Аж раптом — кадр із підлітком, яка цілувала анаконду. Аліса не стримала гримасу відрази. 

Відео закінчилося під ніжний акомпанемент музики. Коли увімкнулося світло, дехто витирали очі, інші — щиро усміхалися, але байдужих не було. 

Костя обіймав Алісу за талію, а вона обережно витирала сльози, щоб не розмазати макіяж.

— Ну як вам? — підійшла до них Наталя. 

— Це просто неймовірно, — вимовила Аліса й обійняла її. 

— Погоджуюся, це було чудово, — додав Костя.

Вони ще трохи поговорили, а потім попрямували до виходу. 

Біля галереї їх уже чекала машина.

Дорогою назад пара мовчала: Аліса поклала голову на плече Кості, а він лагідно гладив її долоню.

Коли вони під'їхали до будинку Аліси, Костя вийшов із нею й провів до самого під'їзду.

— Дякую тобі за вечір, — ніжно посміхнулася Аліса. 

— Це тобі дякую, — відповів чоловік і поцілував її.

Зайшовши на кухню, Аліса побачила Ліну та Юлю. 

— А що ви тут робите? — здивувалася дівчина. 

— Тебе чекаємо, вино п'ємо, ну, скоріше я п'ю вино, а Ліна — сік, — виправилася Юля. 

— Ну це я бачу, — засміялася Аліса. 

— Розповідай давай, — нетерпляче зажадала Ліна. — Мені не можна нервувати! 

— Еее, що за маніпуляції? — жартівливо проговорила Аліса. — Зараз переодягнуся — і все розповім, здирники!