Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

--

Минув тиждень. Аліса залишила лікарню того ж дня, коли до неї приходила поліція. Константина виписали трохи раніше, ніж планували— на четвертий день, із суворими рекомендаціями щодо догляду за пораненням. Ліна ж після похорону Толі знову опинилася в лікарні: нервове перенапруження дало своє, і лікарі вкотре заговорили про загрозу втрати дитини.

Найважчим випробуванням для Аліси стало повідомити батькам Толі страшну новину. Його мати зламалася у сльозах, а батько, який завжди здавався їй міцним і непохитним, ніби за один день постарів на десятки років. 

Аліса розповіла їм, що того вечора Толя став випадковим свідком чужого злочину й не вагаючись став на захист Ліни. Він загинув, як справжній герой, рятуючи людину, яку кохав. Вона запевнила їх, що він не страждав і що його останній вчинок був сповнений любові і відваги.

Любові Петрівні спершу теж розповіли цю версію, але вона була надто мудрою жінкою, щоб повірити у випадковості. Саме через новини про борги у неї стався серцевий напад. Тому врешті-решт Алісі довелося зізнатися в усьому. Любов Петрівна хотіла негайно повернутися, але Аліса наполягла, щоб вона спершу завершила лікування. Після довгої розмови жінка погодилася.

Константин, як і обіцяв, допомагав їй з організацією поховання, хоча через власні обмеження — дистанційно. Він завжди був поруч, варто було їй лише набрати номер.

Щодо їхніх стосунків: усе було просто і по-домашньому тепло. Кожного дня після роботи Аліса спершу навідувала Ліну, а потім їхала до Кості. Вони жили зовсім недалеко один від одного — п’ять хвилин машиною, а в гарну погоду можна було дістатися і пішки. Іноді вона залишалася на ніч. Вони довго говорили, ділилися спогадами, дивилися фільми, іноді просто сиділи в тиші. І хоч Аліса щоразу йшла спати в гостьову кімнату, між ними зростало щось більше, ніж просто дружба. Те, що ще не потребувало слів, але вже зігрівало серце.

---

Коли Ліну виписали, вона не змогла залишитися сама у квартирі, де вони з Толіком провели стільки часу разом. Тому тимчасово переїхала до Аліси, принаймні до повернення матері. Старша сестра поступилася своєю спальнею, а сама облаштувалася на дивані у вітальні. 

Спочатку Аліса боялася, що спільне життя з Ліною знову перетвориться на суцільний стрес, як раніше. Але горе та майбутнє материнство дуже змінили її. Евеліна стала ніжною, спокійною, розсудливою й одночасно стійкою. Тепер, повертаючись з роботи, Аліса завжди знаходила на кухні теплу вечерю, а вечори проходили за довгими розмовами. Ліна відкрилася їй зовсім з іншого боку. Одного разу навіть вибачилася за свою минулу поведінку, і тоді вони разом плакали.

Колись, вечором, сидячи на кухні, Ліна раптом сказала: 

— Знаєш, коли я зрозуміла, яких наслідків сягала моя безвідповідальність... — вона ніжно провела рукою по ще пласкому животу, — я вирішила: моя дитина не повинна цього бачити і відчувати. Заради неї я готова змінитися.

Зустрічі з Константином стали рідшими через нові обставини, але Аліса майже весь вільний час розмовляла з ним телефоном. Їхні розмови нагадували підліткові — годинами про все і ні про що водночас.

Так тривало, поки одного вечора Ліна ледве не вигнала сестру з дому на побачення. Попередньо вона ще й подзвонила Кості, щоб узгодити зустріч. Для Аліси це стало справжнім шоком. 

— Ви ще роками будете телитися, доки нарешті підете на нормальне побачення, — скептично заявила Ліна. — Я там тобі дістала одну сукню, яку ти, чомусь, запхала на саму верхню полицю.

— Випадково не блакитну, з вирізом на нозі майже до трусів? — насупилася Аліса.

— Саме вона! І ще туфлі на підборах підібрала. Благо, у нас розмір ноги однаковий. Мені вони найближчим часом точно не знадобляться.

Аліса різко посерйознішала: 

— Ти їздила додому?

— Так, — зітхнула Ліна. — Рано чи пізно мені довелося б це зробити. Було тяжко... але головне — я пережила.

Аліса підійшла й міцно обійняла сестру: 

— Ти велика молодець.

— Дякую. Але тобі все одно доведеться вдягнути ту сукню, — усміхнулася Ліна.

Вони засміялися, і напруга миттєво розчинилася у теплі вечора.

--

Коли Аліса вийшла з під'їзду, вона побачила знайоме авто, біля якого стояв Костя. Він виглядав трохи ніяково — піджак сидів на ньому добре, але однією рукою він все ще обережно притримував лікоть, ніби машинально.

Поруч у машині на місці водія сидів чоловік середнього віку, який вдавав, що не підслуховує їхню зустріч.

Коли Костя побачив Алісу, у нього на мить перехопило подих. Вона йшла повільно, невпевнено тримаючись на тонких підборах, і в блакитній сукні з легким розрізом на стегні виглядала... просто неземно.

— Вау... — тихо вимовив він, і очі його стали теплішими за вечірнє небо. — Ти... приголомшлива.

Аліса ніяково поправила пасмо волосся і прошепотіла:

— Спасибі... Ти теж гарний.

— Знаю, — несподівано пожартував він, і вона засміялася.

Костя нахилився до неї і тихо додав:

— Я б із задоволенням забрав тебе на край світу... але поки можемо тільки поїхати на виставку. — Він кивнув у бік машини.

— Ну, край світу почекає, — усміхнулася вона, приймаючи його руку.

Вони сіли на заднє сидіння, і коли машина рушила, Костя легенько торкнувся її пальців — ніби несміливо, ніби питаючи дозволу. Аліса не забрала руку. І від цього дотику їй стало тепло й спокійно, як ніколи.

Дібравшись до місця, а це виявилася найбільша галерея міста, Костя вийшов із авто, і, обійшовши його з іншого боку, відкрив двері для Аліси. 

— Галерея! — здивовано вигукнула дівчина. 

— Тобі не подобається? — засмутився чоловік. 

— Та ні, навпаки. Я стільки разів хотіла сюди прийти, але ніяк часу не вистачало, — щиро посміхалася вона. 

У невеликому фойє їх зустрів працівник галереї: 

— Доброго вечора, можна побачити ваші квитки, будь ласка? Або ж ви бажаєте придбати їх?