Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Соня очікувала її за столиком у кутку університетської їдальні, перед нею стояла таця з салатом і пюре з котлетою. Злата купила собі те ж саме і сіла навпроти подруги, яка одразу нахилилася ближче.

— Що за документ? І що хотів Дамир? — запитала Соня, не приховуючи хвилювання.

Злата коротко розповіла про свою зустріч з Дамиром, його пропозицію і несподіваний «подарунок» у вигляді розписки Валерського.

— Не довіряю я цьому, — Соня насупилася, розглядаючи фотографію документа на телефоні. — Надто зручно. І чому він вирішив допомогти тобі після всього, що сталося?

— Він каже, що це частина «перемир'я», — Злата знизала плечима. — Я не допомагаю поліції активно розслідувати їхні інші справи, він дає мені додаткову страховку від Валерського.

— І ти погодилася на це? — Соня виглядала здивованою.

— Не зовсім, — Злата взяла виделку і почала колупати пюре. — Я сказала, що не буду активно допомагати слідству щодо інших справ, але це не означає, що я не скажу поліції про те, що безпосередньо стосується мене. Просто не шукатиму додаткових доказів і не буду намагатися посадити їх будь-якою ціною.

— Але чому? — Соня не приховувала свого здивування. — Після всього, що вони намагалися з тобою зробити?

Злата відклала виделку, задумавшись над питанням. Справді, чому? Чому вона не хотіла довести справу до кінця і переконатися, що Дамир і Терещенко отримають максимально суворе покарання?

— Мабуть, тому що я не хочу продовжувати цей цикл, — сказала вона нарешті. — Вони намагалися використати мене, я викрила їх, вони отримають своє покарання так чи інакше. Але якщо я почну активно переслідувати їх, шукати способи нашкодити... хіба це не зробить мене такою ж, як вони?

Вона несвідомо почала крутити браслет з кулоном-ключиком, який сьогодні здавався особливо помітним на її зап'ясті.

— Ти справді змінилася за останні тижні, — зауважила Соня, помітивши цей жест. — Ще місяць тому ти шантажувала викладача заради оцінок, а тепер філософствуєш про моральні цикли.

— Болісні уроки дають найкраще розуміння, — Злата слабо посміхнулася. — Я багато думала про все, що сталося. І зрозуміла, що не хочу бути людиною, яка будує своє життя на маніпуляціях і використанні інших. Навіть якщо це ефективно.

Вона зупинилася, роздивляючись кулон-ключик на браслеті.

— Пам'ятаєш, Марина подарувала мені цей браслет на день народження? Сказала, що це ключ до мого нового дорослого життя. Тоді я подумала, що це просто милий символічний подарунок. Але тепер він означає для мене дещо більше.

— Що саме? — запитала Соня, підносячи виделку з салатом до рота.

— Мабуть, що іноді розуміння приходить несподівано, — Злата крутила кулон між пальцями. — Не тоді, коли ти його очікуєш, а коли проходиш через щось складне. І це розуміння відкриває двері до нової версії тебе самої.

— Ого, — Соня відкинулася на спинку стільця. — Дивись, щоб декан не почула, як ти філософствуєш. Ще запросить вести семінари замість професора етики.

Вони обидві розсміялися, і напруження останніх днів трохи відпустило.

— А що тепер? — запитала Соня, коли вони закінчили обід. — Яке твоє наступне підступне рішення?

— Жодних підступів, — Злата рішуче похитала головою. — Тільки навчання, підготовка до перескладання математики і спроба жити нормальним студентським життям. Без шантажу, без маніпуляцій, без Дамира і Терещенка.

— А поліція? — нагадала Соня. — Ти все ж таки збираєшся їм допомагати, правда?

— Звісно, — Злата дістала візитку детектива, яку їй дала декан. — Зателефоную йому сьогодні, домовлюся про зустріч. Розповім все, що знаю безпосередньо про мої стосунки з Дамиром і Терещенком.

— А щодо розписки, яку дав Дамир? — Соня кивнула на сумку Злати, де лежав документ. — Ти впевнена, що це не підробка?

— Ні, — Злата похитала головою. — Але я дізнаюся. Можливо, варто показати її детективу, він зможе перевірити справжність підпису Валерського.

Після обіду вони разом вийшли з їдальні і попрямували до бібліотеки. Соні потрібно було підготуватися до семінару, а Злата хотіла взяти кілька книг з математики, щоб почати готуватися до перескладання.

Проходячи повз дошку оголошень, вони помітили великий яскравий плакат: «Студентський антикорупційний форум. Тема: «Чисті університети — чисте майбутнє». Цієї п'ятниці, 15:00, актова зала».

— Гм, вчасно, — зауважила Соня. — Цікаво, як багато людей прийде.

— Я піду, — несподівано сказала Злата.

— Справді? — Соня здивовано подивилася на неї.

— Так, — Злата рішуче кивнула. — Мені є що сказати на цю тему. І, можливо, моя історія допоможе іншим студентам не повторювати моїх помилок.

— Хоробро, — Соня стиснула її плече. — Але ти впевнена, що готова обговорювати це публічно? Не всі будуть налаштовані дружньо.

— Знаю, — Злата зітхнула. — Але я не збираюся ховатися від того, що зробила. Ні від свого шантажу, ні від того, як змогла протистояти спробам Дамира і Терещенка маніпулювати мною. Це частина мого досвіду, частина мого навчання. І якщо це може допомогти іншим, то варто спробувати.