Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Ройс узяв наполовину повну пляшку віскі й свиснув.

— Дорогий? — запитав я.

Рік випуску на боці пляшки виявився меншим за рік мого народження, що одразу ж дало відповідь на моє запитання.

Блокнот Брук лежав поруч із безладною купою паперів, і я зрозумів, що вони розкидані не тому, що Мактавіш їх так залишив, а тому, що їх переглядала Брук, а ми її урвали. Вона побачила, що мій погляд зупинився на паперах, і виправдання, застрягле на її губах, змінилося від того, що я сказав.

— Місце злочину? — перепитала вона. — Ви думаєте, що Генрі був… — Її рука злетіла до рота. — Боже мій. Будь ласка, не думайте, що я…

— Не слухайте їх, — мовив Аарон. — Вони просто… ну, наче як мали б допомагати, але я не певен. Ніхто вас ні в чому не звинувачує. Хіба що, припускаю, у зломі замків.

Брук опустила погляд. Тепер кров прихлинула до її щік, і обличчя почервоніло.

— Він сам дав вам ключ, — припустив я. Цього ранку Мактавіш сказав Брук: «Це надто вишуканий напій, щоб пити його наодинці». Це був натяк на відхилене запрошення. — Минулого вечора.

Вона ледь помітно кивнула.

— Я не збиралася йти. Я б не стала.

— То навіщо тоді взяли ключ? — запитав Ройс. Ставало цілком зрозуміло, що він міг вважати жінок підозрюваними лише за єдиним мотивом — секс — і не розумів, що згода може бути і дана, і скасована.

— Генрі Мактавіш був моїм кумиром, — відповіла Брук. — Тому так, я була на сьомому небі, коли він підійшов до мене вчора ввечері. Я дуже хотіла, щоб це сталося. Але я хотіла, щоб він підійшов до мене як до читачки, фанатки. Щоб нас зблизили його книжки й те, що вони мені дали.

Я пригадав її запитання під час дискусії: воно було для мене загадковим, але старанно складеним, щоб справити враження на Мактавіша. Симона казала, що з ним треба розмовляти загадками й головоломками. «Арчі Бенч». Вона подолала весь цей шлях, щоб дістати шанс сказати: «Я розумію ваші книги краще за інших». Це не було так дріб’язково, як закоханість чи спокуса.

Її губи тремтіли, коли вона продовжувала:

— А потім він підходить, і я думаю, що це та сама мить, якої я чекала. І він нахиляється — від нього несло перегаром — і тицяє мені в руку ключ від свого люксу. Нічого не говорить. Просто ключ. Його обличчя мало такий вираз, наче він вручив мені приз. Ніби я це заслужила. — Вона трохи затнулася від спогадів. — Я відморозилася. А коли до мене нарешті дійшло, що щойно сталося, він уже йшов геть. І я так міцно схопила ключ, що мало не порізалася.

— Чудова вистава, любонько. — Ройс повільно поплескав. Хоча він міг бути корисним у криміналістиці, психологічної проникливості йому бракувало: для цього мені була потрібна С. Ф. Мейджорс.

— То ви не приходили сюди вчора ввечері? — запитав я, пригадавши, що Ройс чув жіночий голос за дверима. Він лише припускав, що це Ліза, хоча насправді її не бачив.

— Звісно ні. Я спала у своєму купе.

— Якому? — запитав я, щоб потім накреслити схему.

— У вагоні для гостей.

Я чекав докладнішої інформації, але вона вагалася. Я зрозумів, що щойно сказав їй: у поїзді може бути вбивця. Вона мала цілковите право бути обережною щодо незнайомців, які запитують, де вона спить.

— N… а… один, — зрештою сказала вона. — Слухайте, я збиралася поговорити з ним після панелі. Я погано спала. Хвилювалася, що, можливо, щось неправильно зрозуміла. Мені хотілося зранку прояснити це для себе на свіжу голову. Принаймні я мала повернути йому ключ. Тож я пішла на сесію запитань-відповідей. Але той видавець мене зупинив.

Я згадав, як Ваєтт посунув її вбік, сказавши, що автограф-сесія відбудеться пізніше.

— А потім у нього стався цей серцевий напад, і я подумала, — вона повела очима вбік, і це була її перша чітка брехня, — що сама поверну ключ. — Вона випросталася й притулила руки до стегон. — Не знаю, чому ви ставите запитання, як на допиті.

Ніхто з нас нічого не відповів. Аарон носком почухав собі литку ззаду.

— О. Боже. Мій. — Вона розреготалася. — Це і є допит. Ви вважаєте себе справжніми детективами. Отакої! Крутяк! Скажіть, хто з вас Голмс, а хто Вотсон? Стривайте, дайте мені вгадати. — Вона вказала на Ройса, потім зморщила носа. — Напарник.

Ройс ступив крок до неї, але Аарон простягнув руку.

— Я думав, ми тут, щоб підтвердити причину смерті. А не щоб турбувати гостей.

З побоюванням, що наш дозвіл оглянути тут усе ось-ось скасують, ми з Ройсом почали демонстративні пошуки підказок: зігнуті спини й задумливе погладжування підборідь. Я оглянув сміттєвий бак, у якому була пачка закривавлених серветок і маленька біла листівка з написом «Від шанувальниці». Луною відізвалися слова Брук: «Мактавіш був моїм кумиром».

Від вітальні до чотирьох окремих купе вів коридор, схожий на звичайний житловий. Двома з них Мактавіш, схоже, не користувався. Третє було оформлене як мініатюрний кабінет: перед сидінням — добротний письмовий стіл, на ньому — самотній фломастер. Найбільша кімната була в кінці — спальня Мактавіша: більш ніж удвічі просторіша за звичайне купе, умебльована незастеленим двоспальним ліжком посередині, окремим кріслом, що було повернуте в бік вікна, а на підлозі лежала розчахнута валіза Мактавіша, з якої на ковролін висунулися, мов язики, рукави піджака.

— Де його друкарська машинка? — запитав я, оглядаючись.

— Гм. — Ройс знизав плечима, а потім підняв матрац: передбачуване місце, щоб сховати наркотики. Під ним було чисто.

— Мактавіш, — сказав я. — Хіба він не набирає всі свої рукописи на друкарській машинці? В іншій кімнаті в нього стоїть письмовий стіл. Без машинки. Без чорнил.

— Ну, у нього є ручка, хіба ні? — Ройс кинув матрац, а потім став на коліна й спробував зазирнути під ліжко. Він понишпорив там, завмер на мить, а потім насилу піднявся, струшуючи з грудей пил, наче досліджував мансарду з привидами, а не п’ятизірковий вагон. — Серветки в баку можуть свідчити про носову кровотечу, що не рідкість серед тих, хто сидить на героїні.

Я знав, що він бреше. Ройс ніяк не міг пропустити багряне перенісся Мактавіша, хоч би як довго був поза професією. Я бачив той синець ще до того, як Генрі помер. Ті серветки в смітнику не пов’язані з наркотиками. Учора ввечері хтось розбив Мактавішу носа.

Але цю брехню