Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Макарич був украй незадоволений.

- Через тиждень матч! Яка до біса година? Ти при своєму розумі, Шаргородський? - Орав тренер, бризкаючи слиною. На минулому тренуванні Дарій прибрехав, що потрібно до лікаря, і той хоч і зі скрипом, але відпустив, сьогодні ж розійшовся не на жарт. - Ви не готові! Я сказав, тренування три години - не менше. Ти що особливий якийсь?

- Так і я ж про те, - знизавши плечима кинув Дар, перевзуваючись на лавці біля баскетбольного поля, - ніякий я не особливий, не ключовий гравець, не капітан команди. Тож впораєтеся і без мене.

- Та ти зовсім знахабнів, хлопче! - Роздувся від обурення тренер. - Та якщо ти так до справи ставишся, я тебе заміню!

- Та що ви кажете? І на кого ж? - Посміхнувся Дар. - На Єрохіна чи що? - Скосив погляд на худорлявого запасного, який сидів на траві і захоплено грав у телефоні. - Ну давайте. - Кинув, байдуже знизавши плечима.

Тут підключився Зубко.

- Ну правда, бро. - Захеканий Женька підійшов і, витерши з чола піт, ляснув Дарія по спині. - Не підводь команду. Матч-то серйозний.

- Не сси, капітане. - У відповідь Дар жартівливо стукнув Зубка в плече кулаком. - Прорвемося. Відіграємо якнайкраще.

- Та що там за справи в тебе такі важливі? - Насупився Женька.

Дар криво усміхнувся, стягуючи майку і закидаючи спортивну сумку на плече.

- Побачення в мене, капітане. Важливе побачення. - Кинув незворушно і відсалютував пальцями від скроні.

Тренер вилаявся і, психанувши, махнув рукою. А Зубко в подиві навіть не знайшов, що відповісти.

І ось у цьому-то й була проблема. Не вмів Зубко вплинути на членів команди. Не вмів згуртувати, не мав авторитету. Так, грав непогано, напевно, навіть талановито, але лідерських якостей не мав. Зате ними володів Дарій, і це розуміли всі. Хлопці з команди, обираючи капітана, голосували саме за нього в більшості своїй, але Макарич чомусь у категоричній формі висунув Зубка. Ну і ось результат: матч за тиждень, а впевненості у своїх силах ніхто, крім Дарія, не відчуває.

Може й добре, що батько обмежив його в баскетболі. Може хоч тепер тренер висновки якісь зробить. А то ж із таким капітаном, розпадеться команда після закінчення школи, і з кінцями. Дарій же, не сумнівався, що зміг би протягнути її далі. Брати участь не тільки в першості області, а й по країні. Амбіцій йому не позичати, не те, що Зубко, але всім своїх мізків не вставиш...

Швидко прийнявши душ, Дар поспішив додому. Наряджатися особливо не став - просто натягнув чисту футболку і джинси, - для піцерії зійде, не запрошувати ж було Герасимову в ресторан? - Не по фасону дівчинці такі місця.

Дивна вона, звісно, - розмірковував Дар, крокуючи до потрібного місця, - гроші в неї є, а одягалася, реально як обсос. Дівчата ж зазвичай повернені на одязі, на моді, навіть якщо скромненько одягаються, то з фантазією. А ця що? - Суцільна безлика сірість, мішкувата й дика. Їй реально було начхати на те, як вона виглядає? Чи це щось на кшталт протесту? Подивіться, мовляв, і втріться - мені начхати на ваші правила, всім на зло роблю що хочу.

А коли підійшов до піцерії, зрозумів: так, справді на зло. Тільки сьогодні - на зло персонально йому.

Герасимова сиділа просто на тротуарі з нудьгуючим виглядом. Він навіть не відразу її впізнав - прийняв за пацана. Вона була одягнена в широку чоловічу сорочку і спортивні штани розміру на два більші, ніж було потрібно, на голові кепка, волосся, схоже, навіть розчесати не спромоглася - сплутані світлі локони, неслухняно вибиваючись з-під кепки, стирчали на всі боки.

Дарій, похитавши головою, зі зітханням попрямував до дівчини.

- Чудово виглядаєш, Ауріко. - Пробурчав невдоволено, підійшовши до Герасимової. Та підняла на нього ледачий погляд, і неквапливо вставши, обтрусилася.

- Старалася спеціально для тебе. - Зухвало усміхнувшись, дівчина задерла підборіддя.

- Та я так і зрозумів. - Скривився Дар, потім махнув рукою в бік бістро. - Ну підемо тоді.

Вони зайшли в піцерію, Дар вказав Ауріці за столик біля вікна, а сам, затримавшись біля прилавка, зробив замовлення. Коли підійшов до дівчини, та вже розвалилася на диванчику, нахабно закинувши ноги на стіл.

Дар стиснув зуби. Так, чувак, тримай себе в руках. Сьогодні доведеться проявити всі чудеса витримки, якщо хочеш, вивудити з цієї божевільної хоч якусь інформацію.

- Бачу, тобі комфортно. - Процідив, сідаючи навпроти дівчини.

- Так, нічогенько. - Потиснула плечима та, дивлячись на нього з деякою часткою насмішки. - Нормальне місце. Тільки от ніяк не зрозумію навіщо ми тут.

- Поїсти. Поговорити.

- Про що? - Підняла брову дівчина.

- Та про що завгодно. - Терпляче пояснив Дар. - Попитатися. Пізнати одне одного краще.

- А якщо я не хочу тебе пізнавати? - Скривилася Ауріка.

- А ти спробуй. - Запропонував Дарій, і та несподівано швидко погодилася.

- Гаразд. - Ріка прибрала ноги зі столу і, випроставшись, склала руки перед собою, наблизившись до обличчя Дарія і втупившись у нього прямим немигаючим поглядом. - Запитання перше: якого біса ти до мене прив'язався?

Дарій втомлено видихнув і відкинувся на спинку дивана, склавши на грудях руки.

- Я ж казав, ти мені подобаєшся.

Ауріка фиркнула.

- Ти ненавидів мене з початкової школи...

- Це не правда. - Заперечив Дар. - Ти завжди мені подобалася.

Дівчина закотила очі й, відкинувшись назад, віддзеркалила його позу. Обдарувала скептичним поглядом.

- Ти це проявляв досить дивним чином. - Дівчина примружилася, погляд її був сповнений недоброї підозрілості. Це нервувало, але Дар не подав виду.

- А як ти хотіла? Думаєш, я міг? - Потиснув плечем, дивлячись в обличчя дівчини прямим поглядом. - Ми з різних світів... мене б не зрозуміли. Я просто не мав права закохуватися в дівчину... яка настільки нижча за статусом...

Це було негарно. І напевно неприємно. Але щоб виглядати переконливим, довелося сказати цю гірку правду. Дар зрозумів, що влучив у ціль: Ріка ледь помітно кивнула, наче приймаючи аргумент, але допит усе ж не припинила.