Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця підводного човна 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця підводного човна" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 39
Перейти на сторінку:
завжди буде таке право! — огризнувся адмірал. — Що ти розумієш? Про яких людей кажеш?

— А он туди гляньте, — Галка кивнула кудись йому за спину. — Нічого, не бійтеся, Футбик не зачепить, поки ви смирний.

Обіперся адмірал руками об палубу, підвівся трохи, мов побитий пес, зиркнув туди, куди дівчина показала. І побачив у той момент, коли «Ковчег» розвертався: просто перед ними, з того боку, звідки вони трошки більше години тому вийшли, стрімко наближалися два великих військових вертольоти. Йшла пара розгорнуто, злагоджено, аби взяти корабель-порушник згори в лещата. Гойднулася палуба ще раз — і тепер роздивився Союзов, що й з моря його наздоганяють — на перехват іде прикордонне судно.

— Звідки вони всі тут взялися? — буркнув він.

— Звідки саме — не знаю, — пояснила Галка. — Але поки ви займалися своїми справами, я послала повідомлення на номер тата нашого з Футбиком друга — Ланового-старшого. Це в нас такий зв'язковий телефон. Просто й коротко дала зрозуміти: ми в біді, крейсер «Ковчег». Ось і все, на більше часу не вистачало.

— Значить, — адмірал аж задихнувся від люті, остаточно прозрівши, — ти гралася зі мною. Та і чого тільки зі мною? Ти з усіма нами гралася з самого початку? Це в тебе хід такий був? Для того й проникла на борт?

— Так точно, пане адмірале Союзові — Галка блазнювато відсалютувала, а Футбол, підтримуючи подругу, клацнув дзьобом і підстрибнув, давши зрозуміти полоненому: все, мовляв, під контролем.

— Хіба повідомлення не можна було послати з берега, раз ти вже задумала нас зрадити?

— Ну, давайте з самого початку, — і дівчина відпустила від клітки одну руку, бо корабель уже не так хитало, загнула вказівного пальця. — Зрадив усіх Павло, продався вам за бінокль і човен. Я ж нікого не зраджувала. Робила те, що мусила. Тепер, — вона загнула середнього пальця, — якби я лишилася на березі, то ніяк не змогла б попередити наших. Попередити Данилового тата? Подзвонити, все йому розказати? Це буде довше, ніж ваш корабель перехопить «Рибку» й заволодіє скарбом із «Сома». Так, у всякому разі, мені здалося. Тому, — загнувся безіменний палець, — я сама влаштувала вам пастку. Точніше, дала приманку, на яку ви клюнули, — свого друга птаха, на якого ви аж облизувалися. Вибач, Футбику, я тебе використала.

Не відомо, чи зрозумів Футбол точний зміст її слів чи ні, та все одно приятелька говорила до нього, і він у відповідь дружньо клацнув дзьобом.

— Троянський кінь, — вичавив із себе Союзов. — Точніше, троянський страус.

— Так, я читала цю давньогрецьку легенду. Як воїни-данайці подарували своїм обложеним у Трої ворогам дерев’яного коня. Всередині цього коня сиділи озброєні воїни. Коли місто поснуло, хитруни вибралися з дерев’яного коня назовні і вдарили з тилу. Так була взята Троя. Але мій страус навіть сильнішим за ватагу воїнів-данайців виявився, хіба ні? Це вам, до речі, ще один палець.

Галка промовисто загнула мізинець.

Судно тим часом рухалося зворотним курсом. Звірі й досі вільно гуляли палубою. Страус походжав з виглядом абсолютного героя дня. Навіть перестав зважати на полоненого. Йому було досить того, що адмірал напівлежав, Галка була на достатній від генерала відстані, а сам він, страус, — поруч, між ними. В разі чого Союзов не встигне заподіяти дівчині шкоди.

— І ось вам останнє! Галка переможно загнула великий палець і показала адміралові стиснутого худенького, але міцного кулака. — Бог його знає, як там могло скластися. Чи отримає Лановий-старший повідомлення вчасно. Чи знатиме, як реагувати, куди дзвонити, кого піднімати. Чи встигнуть наші на березі щось зробити. Чи встигнуть хлопці на «Рибці» разом з Капітаном, якого я навіть на очі не бачила, вжити якихось заходів, аби врятуватися від вашої машини. Тому я тягла до останнього, аж тоді вирішила пускати в дію свою таємну зброю. Оцього вам дати! — вона погрозила кулаком лежачому полоненому. — Перед Футболом ви б не встояли! Та ви й не встояли! Це ми з ним усіх врятували! Ми зупинили вашу атаку, пане адмірале! А після цього вже, мабуть, колишній адмірал! Це ж треба страусові морський бій програти — вас риби засміють!

Правильно все казала Галка. Дуже правильно й справедливо, аби такий чоловік, як Союзов, пережив це спокійно. Дівчину можна зрозуміти: це була її перша велика, справжня перемога. І справді реальний і найбільший подвиг, здійснений її вихованцем Футболом за все його не таке вже й довге страусяче життя. Ні, не слід, любі читачі, засуджувати Галку за те, що втратила вона зараз пильність.

Страуса теж не варто лаяти — його точно не варто. Бо за мить він здійснить ще один подвиг. Останній подвиг у нашій історії.

Вже зовсім поряд, просто над палубою, кружляли вертольоти. Зменшилася відстань між «Ковчегом» та кораблем перехоплення. Сонце саме було в зеніті, Галка підняла голову, прикрила очі долонею від сонця, щоб помахати вертолітникам. Її зовсім перестав цікавити майже переможений ворог.

Завжди в таких історіях є оте фатальне «майже». Адже навіть перебита навпіл змія крутиться в агонії. Хижак у смертельному капкані теж має можливість завдати останнього удару хижими зубами. Напасти з останніх сил, підігрітий ненавистю.

З адміралом Віктором Союзовим сталося те саме.

Ніхто ж не знав, що ключі від кліток у нього в одній кишені, а пістолет — у другій. Не можуть подумати про сховану зброю дівчинка зі страусом. А надто, коли все так добре йде, плани здійснюються, перемогу здобуто порівняно легко, а ворог — ось він, на палубі валяється. На тому боці, де кишеня з пістолетом.

Увесь цей час воронована сталь тиснула адміральське стегно. Зараз, коли вже не було йому чого втрачати, забув адмірал про рештки здорового глузду. Публічна поразка від дівчини й страуса помножилася на приниження, і це розпалило в ньому таку люту зненависть…

Намагаючись не робити різких рухів, плавно й тихенько, засунув Союзов руку в кишеню, вдаючи, що просто так собі перекручується з боку на бік на жорсткій палубі. Намацав руків’я пістолета, витяг його з кишені.

Дівчинка з кісками акурат на лінії вогню.

Палець на спусковім гачку, другий палець скидає запобіжник.

Клац!

Чи почула Галка, чи відчула — враз повернулася на звук. Уздріла націлену на себе зброю, справжнісіньку, не іграшкову. Ніхто ніколи на неї ще пістолета не наводив. Бачила кілька разів у двох пригодах з Даньком і Богданом пістолети, але так, щоб просто на неї, та ще й ненависть в очах адмірала палає, наче газова камфорка…

Зараз усе станеться.

Палець на спуску пройшов свій шлях рівно до половини.

Вклякла

1 ... 35 36 37 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підводного човна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця підводного човна"