Читати книгу - "Наказ лейтенанта Вершини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти, Юрку, просто читаєш мої думки. Саме про це я й хочу тебе просити. Ти повинен допомогти мені розшукати втрачену частину плану. Але перш за все я розповім тобі історію цього пергаменту.
Юрко з цікавістю слухав Вершину, намагався запам'ятати кожне його слово. Хлопцеві не терпілося почати розшуки.
— Твій прапрадід обладнував у підземеллі хитромудрі замки. Що це так, свідчить поцяцькована мідними бляшками скриня, яка і зараз є у вашій родині і завдяки якій ти зумів розгадати таємницю Зоряної кімнати. Твій прадід, Юрку, — виходець зі Львова. Він був цеховим майстром, талановитим механіком, другом Пауля Берга. Мені розповідали, нібито Берг мав передати решту плану через панського художника Остапа Заворицького твоєму прапрадіду. Можливо, частка плану зберігається в Зоряній скрині. Ти розпитай про це матір, хоча й мало надії, що нам пощастить натрапити на втрачений пергамент. Але, як кажуть, впіймав не впіймав, а погнатися можна.
— Мати багато знає про палац та минуле села, — сказав Юрко, — але вона ніколи не згадувала про план. Нема в нас ніякого пергаменту!
— Ти все-таки розпитай. Може, натрапимо на якусь ниточку, а вона доведе нас до клубочка.
— От якби знайти пергамент, — захоплено вигукнув Юрко, — так ми б зразу могли проникнути в Скарбницю і знайти панське золото! І в фальшивомонетні теж може зберігатися золото!
— Давай краще будемо думати про вихованців пана Маєра. Вони вже розправляють крила, думають вилітати з гнізда! А в нас завдання: жодна пташка не повинна опинитися за лінією фронту, в тилу наших військ. Можна було б проникнути в Зоряну кімнату, викрасти Маєра… Але… Нічого з цієї затії не вийде… На ляді стоїть масивний сейф. І вона не відчиниться. Зникнення Маєра викличе переполох серед гестапівців. І вони чого доброго переведуть «чорних кентаврів» в інше місце. Ні, тут Зоряна не допоможе! Нам треба шукати інші шляхи! Спробуємо знайти другу частину пергаменту. Вона повинна зберегтися. Пауль Берг передав її художнику, а той твоєму прапрадідові.
— Коли все це було? Більше ста років тому! Де ж має бути той план?
— Розпитай матір, можливо, й вона щось порадить. На Татарському острові фашисти ведуть якесь засекречене будівництво. Острів охороняє батальйон дивізії «Вікінг». На Татарський нікого з місцевих жителів не допускають. Фашисти хапають у навколишніх селах молодих дівчат, везуть їх на острів — і жодна не повернулась додому… Наше командування цікавиться будівництвом на острові, просить посилити спостереження за цим об'єктом. А проникнути туди неможливо. Недавно партизанській розвідці стало відомо, що на острові був Щупак, староста вашого села. Навіщо фашисти возили цього запроданця на засекречене будівництво? Для чого? Що бачив він на Татарському? Можливо, що він обмовиться про ті відвідини, і ти намагайся запам'ятати кожне його слово. Не подумай сам розпитувати. Одне необережне слово — і ти будеш викритий. Через ваше село до Татарського острова проїздять чорні фургони з вантажем. Їх завжди супроводжує посилена охорона. Спостерігай за цими перевозками.
— Чорні фургони майже щодня виїздять з палацу і рушають на Митрикове поле.
— І ці фургони прибули з Татарського, — уточнив лейтенант, — але після того, як доставили свій вантаж. Через ваше село пройшли три колони машин на острів. Треба до них придивитися! А тепер, Юрку, розповідай про всі новини, про розмови з Маєром, про ваші походеньки на Льольчине озеро. До речі, де ти роздобув пістолет?
— У схованці біля Льольчиного озера. Там повно зброї, продовольства, є танк, закопаний у землю. Його наші залишили, як відходили минулого літа, і замінували. А Іван познімав міни, проклав дорогу до танка. На ньому справний кулемет. І на патрони там Іван натрапив.
Юрку не терпілося натиснути на мідні блискітки, оглянути підземелля під шевцевим будинком і вийти таємничим переходом в Самусів ліс, але він почав розповідати про останні новини. Переказав розмову з Маєром, розповів, як перелякався, коли дід Нечипір вибіг з поліції і закричав: «Я знаю, хто постріляв поліцаїв».
Лейтенант відкинувся на спинку дивана, простягнув ноги, слухав; Юрко замовк, вичікувально поглянув на співбесідника.
— Усе розповів? — спитав той.
— Ніби все.
— А Маєр із Зіфертом до вас приходили?
— Приходили.
— Чого ж ти нічого не кажеш про них?
— Прийшли, замовили вишиванки, наказали виготовити їх на третє липня, рівно на десять годин ранку. Німецька точність! Зіферт має виїхати в цей день з села і хоче взяти вишиванки.
— Кажеш, вишиванки мають бути готові на четверте липня? Так це ж надзвичайно важливе повідомлення!
Зіферт має супроводжувати «чорних кентаврів» до Києва! І нам треба поспішати! Сьогодні в нас перше червня? Значить, третього липня. Потроху все стає на свої місця. От за це повідомлення, Юрко, велике спасибі! Доведеться тобі поїхати в Київ і привезти потрібний нам вантаж. З документами в тебе все гаразд. Ніхто до тебе не причепиться.
— Коли треба вирушати? — спитав Юрко.
— Скоро. Поїдеш у Київ з лісником Трохимом Свічкою, ніби за товаром для крамниці. Візьмеш перепустку в Маєра, скажеш, що хочеш купити одяг та взуття для себе та своєї родини. Коли треба буде піти за перепусткою, повідомлю. Лісник привезе вам борошно, мед, масло. Ми трохи потрусили ворожі склади. Але обережно наділяйте продуктами сусідів, бо це може викликати підозру. Ніби все. Тепер хочу розповісти тобі про деякі свої спостереження та побоювання. Є підозра, що фашисти замишляють якусь серйозну провокацію. З розмов Маєра та Зіферта в Зоряній стало відомо, що гестапівці планують провести операцію «Юберашунг».
— Несподіванка, — переклав Юрко.
— Так, несподіванка, — погодився Вершина, — але яка? Що таїть в собі ця несподіванка? Фашисти покладають на неї надії. Я зрозумів, що гестапівці мають намір завдати партизанам смертельного удару. Отут і треба мізкувати. Щось замислили підле і підступне! Але що? Про це нам, на жаль, нічого невідомо. Отже, мусимо готуватися до будь-яких несподіванок. А ще скажу тобі, що наш штаб одержав анонімний лист від одного «прихильника партизан», в якому повідомлялося, що шпигун Консул — це начальник партизанської розвідки лейтенант Вершина.
— Що? — підхопився з стільця Юрко. — Хто такий Консул?
— «Партизанський доброзичливець» повідомляє, що Консул — це Вершина! І завербований він німецькою розвідкою ще в 1918 році.
— Це ж несусвітня вигадка! І ніхто не зможе повірити цій брехні!
— В аноніміці повідомляється, що моя дочка Люся видала наших підпільниць на ворожому аеродромі і зараз навчається в німецькій розвідувальній школі в місті Гамбурзі, що я видав явку, пристрелив її господаря і був за наказом гестапівців відпущений поліцаями, щоб міг продовжувати свою підступну діяльність.
— Так все це вигадки!
— Звісно, вигадки, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказ лейтенанта Вершини», після закриття браузера.