Читати книгу - "Селище на озері"

Останні слова були сповнені такої сили, такої віри в себе, що Гунда всміхнулася, і в погляді її сяйнула гордість.

А з берега лунало:

— Уомі! Швидше, Уомі!

Уомі струснув головою і швидко подався до човнів.

Біля човнів галасували дружинники. У натовпі лунали збуджені голоси, вигуки. Кілька великих човнів із селища погойдувалися край берега.

Текту ступив назустріч братові й сказав, кивнувши на дружину:

— Не хочуть їхати...

— Не поїдемо! Не поїдемо! — лунали вигуки.

Сум'яття почалося в таборі, коли рано-вранці до берега пристав човен із Селища-на-Палях. У ньому сиділо кілька сивобородих, а на кормі — Набу з кормовим веслом у руках.

Діди сказали дружинникам, що на мис Ідолів можуть їхати тільки чоловіки.

Дружинники здивувалися. У них на ведмежому святі дозволялося бути всім. Діди перезирнулися. Видно було, що їм не хочеться розповідати про все. Нарешті вони наважились, і дружинники дізналися про дивовижні речі.

Йдеться не про ведмеже свято, а про господаря Великої Води— Ойху.

На мис Ідолів з власної волі не поїде жодна молода жінка. Будь-яка дівчина чи заміжня жінка, потрапивши на очі Ойху, може позбутися не лише волі, а навіть і життя. Ойху любить молодих жінок. Як тільки побачить дівчину, одразу ж бере її собі за дружину. Та це ще не головна біда. Погано те, що з деяких жінок він безжалісно знущається.

Ойху тримає своїх дружин, наче у в'язниці. Під страхом смерті забороняє виходити їм з дому, забороняє дивитися на них іншим чоловікам. Вечорами з його домівки чути стогони й крики. А за кілька днів поштрикане, знівечене тіло нещасної, викинуте в річку, течією виносить на озерний простір, і воно гойдається на хвилях, то підпливаючи до берега, то ховаючись у глибині. В бурю сердиті хвилі викидають трупи на піщаний берег.

— Звідки ж Ойху бере собі дружин, якщо жінки туди не їздять? — питалися рибноозерці.

З того, що розповіли діди, можна було зрозуміти, що Ойху накладає на сусідні рибальські та мисливські селища своєрідну щорічну данину. Він вимагає собі наречених то з одного, то з іншого селища.

Дружинники дивувалися й запитували, навіщо ж жінки їдуть туди, знаючи, яка доля їх чекає? Виявилося, що їхньої згоди ніхто й не питає. Жінок вибирають по жеребку. Років два тому Селищс-на-Палях відіслало йому молоду дівчину. Цього року із селища вузькоокого племені саамів, що на Чорній річці, одвезли йому молоду жінку, дружину найкращого мисливця на ведмедів.

— То чому ж усі виконують його накази,— дивувалися дружинники.

Діди засміялися.

— А як же ж можна не виконувати? Ойху — не звичайна людина, він господар на мисі Ідолів. Сонце і хмари, буря і навіть Велика Вода підвладні йому. Захоче — і не дасть рибалкам жодної рибини. Змилосердиться — і пошле стільки риби, що насилу сіті на берег витягнуть. Він може будь-яку біду наслати: хворобу, пожежу, втрату човна, ведмежі зуби й пазури.

Дізнавшись, що Уомі хоче вести дружину на мис Ідолів, жінки рибноозерців зчинили лемент. У першу чергу заголосили наречені з Селища-на-Палях. Адже вони добре знали, що то значить — їхати у володіння Ойху. Інші жінки, що приїхали здалеку, заголосили й собі, дізнавшись, у чому річ.

Коли Уомі з'явився біля пристані, вся дружина розбурхалась, наче Велика Вода під ударами шквального вітру. Вперше відтоді, як вони відчалили од берегів Ку-Піо-Су, усі були невдоволені планом свого ватажка.

Ніхто не хотів везти молодих дружин у барліг отого чудовиська. Ні в кого не було бажання лишати їх і тут напризволяще.

Текту, Карась, Сойон та Набу, перебиваючи один одного, квапилися роз'яснити Уомі, чим загрожує поїздка на мис Ідолів.

— Ну що ж,— сказав Уомі,— зі мною поїде той, хто захоче. Одружені залишаться. Якщо ж ніхто не захоче — Уомі сам поїде.

Розбурхані пристрасті враз уляглися, запанувала глибока тиша. Ніхто не сподівався такої ясної й простої відповіді. Тих, які найдужче обурювалися, тепер гризло сумління.

Найпершими зголосилися їхати з Уомі, звичайно, Текту, Карась і Ходжа. Трохи подумавши, вирішили їхати й Сойон-старший та двоє Карасевих синів, хоча вони щойно висватали собі дружин у Селищі-на-Палях. Один за одним приєдналася до них і решта дружинників.

Тепер довелося умовляти одружених, щоб вони залишилися. Уомі рішуче наполягав, щоб Сойон не їхав. Треба було комусь із старших залишитися в таборі. Сойона всі шанували. Молодь зважала на його слово, отож можна було покластися на нього.

Ні на які умовляння не здавалися Гарру й Карасеві сини. Вони мов затялися:

— Нічого з жінками не станеться. Хай почекають кілька днів. Ми хочемо бути з Уомі.

В цей час до берега підійшли інші човни. Похід на мис Ідолів уже почався. Гребці квапились.

Із табірних човнів до походу приєдналося два найбільших — Карася та Уомі.

Вскочивши в човен, Уомі крикнув, щоб хтось переказав Гунді: нехай вона разом з Наєю та Куньєю чекає їхнього повернення.

Набу, який так і не наважився їхати до Ойху, пообіцяв переказати ці слова.

Уомі відіпхнувся багром од берега, і човни рибноозерців рушили навздогін флотилії, на чолі якої цього разу йшов сам Йолду.

На березі товпились дружинники. Довго стояли вони і поглядом проводжали товаришів.

Коли човни сховалися за поворотом, Набу зітхнув і подався до Гундиного куреня, щоб виконати обіцянку.

До мису Ідолів прибули тільки другого дня.

За порадою Йолду, не доїжджаючи до мису, зупинились на ночівлю: небо затяглося дощовими хмарами. Було тихо, а в такии вечір за рибальськими прикметами добре йде риба.