Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

категорично забороняв торгівлю із закордоном. Будівництво великих океанських кораблів було припинене наприкінці XV ст., а протягом наступного століття міжнародну торгівлю було заборонено остаточно. За часів династії Мін чиновники почали страждати на алергію на геть усе іноземне.

Марко Поло привіз історію своєї подорожі до Італії, де ніхто по-справжньому не повірив у його розповіді щодо багатств Ханчжоу. Мандрівник отримав прізвисько «Мільйон». Рід Поло як один із найзаможніших у Венеції фінансував експедиції інших купців. Ті привезли до Італії нові винаходи та ідеї. Італійські родинні компанії на кшталт тих, що належали роду Поло, утворили новий центр діяльності, де ці ідеї проходили подальшу обробку. Цього разу таким центром стала Флоренція.

Тож вип’ємо чашку чаю.

Як і Какудзо Окакура, автор книги про чай, котрий сумує з приводу нашестя монгольських племен у ХІІІ столітті не тому, що вони принесли смерть і спустошення, а тому, що з-поміж досягнень Імперії Сун вони знищили найцінніше — мистецтво чайної церемонії. Я знаю, що чай — то не другорядний напій. Коли він став ритуальним, то почав робити серця здатними бачити велич у малих речах. Де знаходиться краса? У великих речах, які, як і все інше, приречені померти, чи у малих, які, ні на що не претендуючи, знають, як інкрустувати мить гемою безмежності?

Чайний ритуал — це точне поновлення тих самих жестів і тих самих смаків, коли отримуєш прості відчуття, автентичні й вишукані, коли кожному за малі гроші дається ліцензія стати аристократом смаку, бо чай є напоєм багатих так само як і бідних, а отже, чайний ритуал має незвичайну властивість пробивати в абсурдності нашого життя вікно світлої гармонії. Так, всесвіт приховує порожнечі, загублені душі оплакують красу, мізерність оточує нас. Тож вип’ємо чашку чаю. Зробилося тихо, надворі чутно свист вітру, осіннє листя шумить і облітає, кіт спить під гарячим світильником. І в кожнім ковтку сублімується час.

Мюріель Барбері. Елегантна їжачиха.[5]

Флоренція. Місто Ренесансу

Нам слід наповнити душу святим прагненням, аби ми, не задовольняючись звичайним, пристрасно бажали вищого, а також щосили прагнули того, що належить усім людям, якщо на те їхня воля.

Піко делла Мірандола Гроші торговців сукном і банкірів на службі краси та культури.

Потрапити до галереї Уффіці — це важке випробування. П’яца делла Синьйорія, головна площа, звідки можна потрапити до галереї, заповнена какофонією різних мов і натовпом туристів, що штовхають одне одного. Хоча квиток заброньовано через інтернет кількома місяцями раніше, все ж доводиться стояти у черзі десь години дві під спекотним липневим сонцем, поряд із сотнями інших нетерплячих мандрівників. Наступного дня — ті ж самі «страсті Христові». Черга в Академію мистецтв продовжується на вулиці, незважаючи навіть на те, що кожному відвідувачу дозволено перебувати в академії лише чверть години. Тиснява, порпання з камерами і балаканина припиняються, коли перед очима постає мармурова скульптура — Давид Мікеланджело.

Від краси Флоренції перехоплює подих. На кожному розі треба зупинятися, щоб насолодитися нею. Чого вартий лише сіро-зелений мармур Дуомо, який нікому навіть і на думку не спало би заплямувати графіті. «Життя покинуло мене. Я йшов, проте боявся впасти». Так писав французький письменник Стендаль, який у 1817 р. у Флоренції пережив, за його словами, справжній екстаз, приголом­шений величною красою міста. Досвідчений мандрівник Стендаль ніколи не відчував нічого схожого. Італійський психіатр Граціелла Магеріні навіть назвала недугу, що вражає туристів у Флоренції, синдромом Стендаля, La Sindrome di Stendhal.

Як так сталося, що місто, відоме спершу головно своїми лихварями й кравцями, стало одним із найвпливовіших у Європі? Чи можна собі уявити, що цей вплив був здобутий не шляхом війн і насилля, а через розвиток культури? Як одному місту поталанило перетворити свій діалект на літературну італійську мову та стати батьківщиною таких понять, як лінійна перспектива й ренесанс?

Відповідь проста: свобода. Після радіння Римської імперії в Італії не залишилося потужної держави. Містами правили місцеві чиновники, консули. Як і решта міст Північної Італії, починаючи від XI ст. Флоренція була порівняно незалежною.

Дуомо у Флоренції (внутрішній вигляд). Малюнок Фабіо Борботтоні. Козімо Медічі вкладав великі гроші у створення скульптур і будування громадських споруд,