Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

Як усяка вихована людина, я пригладив чуба й чемно привітався. Замість очікуваного «здрастуйте» янголятко впустило своє сіно, й через пару секунд у мій бік вже дивилося дуло «хлопавки». Дуже люб’язне вітання…

Проте я вперто повторив своє «добридень».

— Як ви посміли зайти на територію плантації? — як і досі ігноруючи всіляку пристойність, запитало янголятко. — Наш абааль охороняється законом, і будь-якого порушника кордону ми маємо право знищити на місці!

— На жаль, я не надто обізнаний з місцевими звичаями, — виправдовувався я, — і в своїй злочинній непоінформованості насмілився думати, що гостеві спершу все-таки віддають шану, а за порушення кордонів розстрілюють уже потім.

Власниця янгольського личка презирливо підвела тонку брову:

— Ви не мали права продиратися крізь наш ліс. Покажіть дозвіл. У вас є дозвіл від «спокійних»?

Ні, Капарида вже справді почала мені набридати!

— Не маю дозволу ні від спокійних, ані від неспокійних! Я маю намір зв’язатися з вашою владою, а для цього мушу потрапити до найближчого селища.

Дівчисько повело стволом «хлопавки»:

— Повертайтеся туди, звідки прийшли, тут для вас немає дороги!

Один мій друг постійно втлумачує, що для косморозвідника головне — витримка й цілковите самовладання. Я постарався забути про свій випромінювач і сказав якомога доброзичливіше:

— Припустимо, я справді незаконно вдерся на вашу територію, припустимо, за це мене справді слід знищити, але чи не варто спочатку все ж таки здати властям? За спійманого інопланетного розвідника ви, безсумнівно, отримаєте винагороду!

При цих словах маска байдужості на її обличчі сіпнулася:

— То ви — інопланетянин?

— Я вже мало не годину силкуюся вам це втокмачити!

— От, — заявило янголятко, підштовхуючи мене вперед, — його машина потерпіла аварію в нашому лісі.

Господар плантації окинув гостя підозріливим поглядом і довірою, схоже, не пройнявся.

— Якщо ми всі, — забубонів він собі під ніс, — будемо без діла вештатися по лісі й підбирати всіляких бурлак…

Людське терпіння має межі, до того ж, як я тепер думаю, на той час уже почала діяти отрута, запущена в мою кров нічним мисливцем. От чому я досить рішуче поправив ремінь випромінювача і розтулив рота, щоб нагадати нечемі ритуал зустрічі з братами по розуму, однак господар мене випередив:

— Робе, хапай його!

Щось коротко брязнуло, частина стіни відокремилася й прийняла гостя в «дружні» обійми. Не можу сказати, щоб я був цим ощасливлений (електронний дурень крутив руки без жодної поваги до інопланетного походження, на додачу чимало дісталося пораненій руці). Фізіономія в мене тієї миті, гадаю, була не надто радісна.

— Бандит! Бунтівник! У нього променева зброя!

«Натуралісти-натуралісти, а випромінювач від „хлопавки“ з першого погляду відрізняють!»

— Кралю, він же інопланетянин! — розгнівався мій добрий дух. — Йому можна…

— Дурниці! — гримнув господар. — Він бунтівник!

Янголятко спалахнуло від обурення:

— Кралю, у вас будуть неприємності через службу спокою! Це транспортний пілот Співдружності, його машина розбилася біля Великого болота.

Нагадування про «спокійних» трішки пригасило запал господаря:

—  Ілко, якщо мені знадобиться твоя думка, я її запитаю. Іди до себе.

Ілка пересмикнула плічком, кинула на патрона гнівний погляд і пішла. Господар вийшов слідом, залишаючи гостя під опікою робота-охоронця. Ще хвилин десять я старанно кляв усю техніку взагалі й роботів-охоронців зокрема, а потім на секунду відключився.

…Ватіш розплющив очі й побачив схилене над собою жіноче обличчя.

— Вам уже краще? — немов крізь шуми радіоперешкод долинув чийсь голос.

— Так, — невпевнено підтвердив Даруа, намагаючись зрозуміти: він ще в рейсі чи вже на «Талані»?

— Випийте ось це, — шум перешкод значно послабшав, і голос нарешті став виразніший.

Дарові до вуст піднесли щось біле, в горло полилася гірка рідина. Ватіш захлинувся, закашляв, відвертаючись від пекучої гіркоти.

— Треба випити все.

Дар залпом проковтнув залишки ліків, спробував підвестися, але погрозою додати ще порцію його відразу повернули назад на подушку.

— Ми приносимо вибачення за те, що сталося, — м’яко сказала жінка, — у лісах так багато бандитів, що чоловік постійно в тривозі. Абааль приманює лихих людей, а наш будинок віддалений від селищ. Не гнівайтеся на нас.

«…Замість того, щоб благополучно відбути у відпустку або врешті-решт відпрацьовувати втоплений „дез“ на трасах ближнього космосу, сиджу тут, чекаю невідомо на що.

Від неробства в голову лізуть всілякі дурниці, влада щось не дуже квапиться визволяти мене з цієї глушини, та ще й сезон дощів, здається, почався. Розважаюся, як можу. Господар уже двічі тягав на плантацію милуватися дорогоцінним абаалем. Що вони знаходять у цій солодкій капусті