Читати книгу - "Відлуння у брамі"

Приблизно тоді ж олігарх наказав відшукати і той горезвісний портфель. Шахсуваров твердив, що він колись сам подарував його Хазяїнові й тепер бажає повернути, як пам’ятний сувенір. Не повірив Йосип у сентиментальний фетишизм екс-полковника. Тим паче, що олігарх звідкись достеменно знав, що шукати слід у старому особняку на Петербурзькій, колишній Ленінградській, вулиці.

Викупивши портфель, Йосип одразу доповів про це куратору. Той саме перебував у Бразилії, тож наказав берегти придбання, мов зіницю ока, а щойно він повернеться — привезти до Москви разом із першим зразком біоінформаційної речовини. Не виправдав Бланк довіри екс-полковника — сам ретельно обстежив портфель. Спочатку нічого не знайшов. Та коли пахло грішми або чужими таємницями, Йосип ставав упертим і не здавався. Зусилля не пропали марно — ще раз промацавши кожен шов, товстун таки надибав архаїчну дискету, зашиту в перегородку. Прочитати її він не зміг, і не лише тому, що під рукою не було старого комп’ютера — просто Йося був цілковитим і закінченим комп’ютерним неуком, а довірити цю справу комусь іншому не ризикнув. Так і носив він дискету у потаємній кишеньці портфеля разом із контейнером з біоінформаційною речовиною, сподіваючись знайти спосіб прочитати її, коли потрапить до Москви. Доносився! — вкотре картав себе за необачність Бланк. Була надія, що портфель поверне перетворений на біоробота Олег, але тепер і вона майже зникла.

Йосипа непокоїло, що Шахсуваров летів до Дніпропетровська не лише через контейнер — можливо, олігарху стало відомо і про дискету. Тож звістка, що екс-куратор тривалий час буде непрацездатним, а може, і взагалі полишить земну юдоль трохи заспокоїла Бланка. Але відсутність інформації про мотиви замаху, місцеперебування та стан здоров’я олігарха не додавали товстунові психологічної рівноваги.

Бланк уже нафантазував собі, що і замах на Шахсуварова міг бути пов’язаний з тією дискетою. Можливо, записана на ній інформація настільки небезпечна, що вороги олігарха пішли на такий зухвалий крок, аби завадити йому заволодіти нею? Комерсант боявся, що дискета містить дані про приватизацію прибуткових підприємств Придніпров’я, і з її допомогою можна буде «переприватизувати» їх, наприклад, через прокуратуру та суд, як це буває в Україні. Це ж мільярдні прибутки для когось — а комусь такі самі збитки! А може, на дискеті є компромат на нинішніх можновладців, які за те, щоб його не оприлюднили, заплатять будь-яку ціну. Грішми або національними інтересами, підписавши невигідні для України угоди про постачання газу або подовживши перебування чужого флоту на її базах… А може, там номери рахунків самого Хазяїна у швейцарських банках? Може, компромат на екс-полковника Шахсуварова чи — страшно подумати — того, хто сам був куратором його, Йосипового, куратора? Уява підкидала Бланку усе нові й нові варіанти інформаційного вмісту шматка чорного пластика, знайденого у старому портфелі — і ці фантазії наганяли на нього ще більшого страху.

Йосип Бланк поєднував у собі, здавалося б, непоєднувані риси — він був водночас авантюристом та боягузом. Співпрацюючи із Шахсуваровим, він, з одного боку, страшенно заздрив тому, як легко олігарх заробляє величезні гроші. А з другого — дуже боявся тих ризикованих оборудок, у яких мимоволі мусив брати участь. При цьому отримувані ним відсотки від управління інвестиціями не були високими. Куратор не давав Йосипові накопичити достатньо грошей, щоб той не зміг почати власний надійний бізнес або вийти на добре забезпечений спочинок. Бланк давно мріяв увірвати свою залежність від невдячного олігарха, щоби тихо та безбідно доживати віку в комфортабельній країні. Йому здавалося, що інформація на дискеті давала на це добрий шанс, але втрата горезвісного портфеля перекреслювала цю надію та загрожувала великими небезпеками.

Розмірковуючи таким чином, знервований Йосип наважився діяти за трьома напрямками: з’ясувати, що сталося із Шахсуваровим після авіакатастрофи; дізнатися, хто організував замах; за будь-яку ціну повернути собі дискету.

Самодержець також нервувався. Дивне зникнення Шахсуварова під час авіакатастрофи вже призвело до конфліктів у його оточенні — конфіденти почали гризню за активи, які належали полковникові-олігархові, та за вплив на самого монарха. Це було не на часі. Країна стояла на порозі чергових масових заворушень, тому панівна верства мала бути згуртованою довкола трону, як ніколи.

За роки його правління Росія не зміцнилася. Її накривали хвилі збройних конфліктів, терористичних актів, аварій та катастроф. Не минало й місяця, щоби не сталося вибуху, резонансного вбивства, захоплення заручників. Палали склади зі зброєю та ліси, падали літаки і космічні апарати, тонули кораблі… За цим усім — людські жертви та матеріальні втрати. Хоча самодержець почувався впевнено, бо більшість громадян ще довіряли йому і навіть любили, та сам він добре розумів, що ресурс життєздатності країни вичерпується. Заразом тане, вивітрюється та розсипається його неподільна влада. Росія трималася лише за рахунок експорту газу та іншої сировини, а ще на залишках військової могутності колишнього Союзу — ядерній зброї. Та про колишній вплив світової імперії зараз не йшлося. Головне — вберегти Федерацію від розпаду.

На заваді збереженню цілісності країни стояла корупція. Піраміда влади, поставлена догори дригом, коли навіть дрібні місцеві начальники призначалися Москвою, стрімко розвалювалася. Щойно, скажімо, губернатор чи якийсь інший чиновник набував повноважень, він починав перш за все набивати власні кишені, сплачуючи також хабарницький оброк нагору. Чиновний люд перетворився на єдиного власника усіх ресурсів країни — грошових, сировинних, людських. Верховна влада, як це зазвичай трапляється із диктатурою, і сама перетворилася на заручника бюрократії. Такий от парадокс: з одного боку, диктатор є джерелом влади для тих, кого він формально та неформально призначає. А з другого — він сам в усьому залежить від тих призначенців.

Самодержець це зрозумів — і вирішив отримати власне джерело сили. Інакше він приречений бути поваленим революцією, а держава — наддержава(!) — розвалитися. Так уже траплялося