Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте справжнім дивом була жінка, що вийшла з машини, — модель початку п'ятдесятих років, досконала модель, бо й сьогодні бог творив не кращих. Гундлах чув цокання її підборчиків асфальтовою доріжкою, що навкіс перетинала парк, то були кроки високої стрункої жінки, яка не дуже поспішає. Обминувши фонтан, вона підійшла до лави, вбрана сьогодні в легкий темно-зелений костюм, який доповнювали рукавички й елегантна сумочка. Примхливий погляд, очевидно, був камуфляжем, зате які витончені манери, скільки елегантності! Вершина досконалості жіночої вроди… Гундлах підвівся й ступив їй назустріч.
Гладіс Ортега закам'яніла, мов та статуя:
— Ви?! Що це означає?
— Ну, ми ж домовились.
Вона перелякалась, подумавши, що потрапила в пастку, через те він поспішив її заспокоїти, перш ніж вона чкурне назад до машини.
— Вчора біля дев'ятої години вечора ми з вами розмовляли телефоном. У вас по-французькому виходить краще, ніж у мене — по-іспанському.
Гундлах легко знаходив спільну мову з молодими, вродливими й навіть розумними жінками, його поводження вселяло в них довіру, їм подобалася його діловитість і дотепність, він не буй бундючним і зарозумілим. Гундлах і тепер покладався на це, але не справив на неї жодного враження.
— Ми наводили довідки в «Шератоні», — сказала Ортега. — Там справді живе той чоловік, з яким я вчора ввечері розмовляла… Що ви з ним зробили?
— Викрали й перевели в «Каміно Реаль»… — Гундлах розповів їй про свій трюк, без якого йому не пощастило б її побачити. Отже, до певної міри він задоволений своїм вчинком. Ситуація була діаметрально протилежна тій, під час їхньої першої зустрічі. В Ортезі не лишилось і сліду колишньої зверхності, це робило її вразливою й симпатичною. То було не збентеження або ніяковість, викликана тим, що вона запізнилась і переплутала статуї; Ортега просто неспроможна була в цю мить думати! — Вам нема чого мене боятися. Я ж не виказав вас у будинку священика! А тоді це було б набагато простіше зробити.
— А для чого вам я? Що ви хочете мені сказати?
— Хочу вас попередити. Мене самого обдурили й забрали гроші, призначені для викупу. А тепер вони ще мають намір зробити з мене приманку… Але не вийде.
— Хто це «вони»?
— Ворд, Вебстер і Віллоубі. Їхні представники Пінеро й Хілларі. — Гундлах розповів, що трапилось учора, але не зумів розвіяти її сумніви. — Що вас лякає? — запитав він.
— Я не розумію вашої поведінки.
— Я вам щойно все пояснив.
— Так, сеньйоре Гундлах. Усе це сталося з вами через нас. Ми хотіли провести операцію без посередництва детективного бюро. Якщо ви сказали правду, вам довелось нелегко, а ви ще й вирішили застерегти нас? До такої великодушності з боку іноземних компаній ми тут не звикли. Отже, що вас привело до мене?
— Дорпмюллер… Віддайте мені без викупу, бо я вже не маю грошей. Я думаю, ми тоді будемо квити. Ви не матимете жодних неприємностей.
Вони стояли біля мармурових фігур, але Ортега вже поривалась іти, ніби побоювалася, що за тисовим живоплотом причаївся ворог.
— Вашому Дорпмюллерові живеться в нас непогано, навіщо ж ми повинні відпускати його без викупу? В концерну багато грошей.
Отже, Гундлах її недооцінив. Оговтавшись, молода жінка мислила чітко й виказала неабиякий характер. Звичайно, він зробив їм велику послугу, через те вони не поведуться з ним так, як оті керівники концерну, інакше вона та її товариші стануть схожі на тих, проти кого борються.
— Дорпмюллер не заслуговує на таке, — сказав Гундлах. — Ви взяли заложником не ту людину… Ви зобов'язані його звільнити. Ось у чім справа! Ви хочете успішно виконати своє завдання. Адже так?
— Так, звичайно, — стомлено відповіла Ортега. — Ми з вами міркуємо майже однаково. А самі ж ви що за це матимете? Сподіваєтесь на винагороду?
— Послухайте, я навіть хлопчиком ніколи не грав у бізнесменів, завжди віддавав перевагу шахам.
— Гроші — це ще не все? Розумію, ви не прагнете до багатства, воно вам бридке. Вас непокоїть лише доля Дорпмюллера, бо він добра людина, й ви це робите аж ніяк не задля кар'єри.
— Кар'єра скінчилась, — мовив Гундлах і чомусь пригадав, як агресивно розмовляла вона позавчора з архієпископом. Приблизно так само, як оце з ним. Від її безпідставного глузування в нього аж дух перехопило, й він, майже не чуючи своїх слів, кинув:
— Будь ласка, візьміть мене замість нього.
— Ви хочете обміняти його на себе?
— Так. Візьміть мене, якщо це принесе вам гроші. Нехай валізи стоять, беріть мене.
— Ви втратили на вазі, що ж тепер за вас заплатить фірма?
— Можливо, не так багато.
— Тоді ви нам не підходите як об'єкт обміну.
Вони мовчки перетнули майданчик. Під балюстрадою стояла скульптурна група — дівчинка й хлопчик, які не милувались одне одним, а скорше сварились. «Це була б любов, сповнена зненависті, — подумав Гундлах, — якби мені довелося відчути до цієї жінки щось більше, ніж просте бажання».
— Дозвольте не погодитися з вашою думкою. — Він сказав це, щоб відновити розмову. — Не має значення, що фірма зараз мене не цінує; якщо я визволю Дорпмюллера, це змусить її змінити ставлення до мене…
Вона різко махнула рукою:
— Навряд чи ви так думаєте, просто я образила вашу гідність! Адже ви людина горда, і я перепрошую… Але чого ви прагнете насправді? В чому полягає ваш мотив?
— Сеньйоро Ортега, я, як і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять життів доктора Гундлаха», після закриття браузера.