Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » ФБ-86, Андраш Беркеші 📚 - Українською

Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ФБ-86" автора Андраш Беркеші. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:
сказати.

— Правильно зробила, — всміхнувся відвідувач. Він поклав на стіл п'ятдесятфоринтову асигнацію. Дівчина дуже повільно відраховувала здачу, слухаючи при цьому інструкції.

Довідайся, хто він такий. Коли викликає інтерес, приведи його до мене. Скажеш, що я лікар, який лікував Фері. Ясно? Знаєш адресу мого лікарського кабінету?

Ні, — відповіла дівчина.

— Звичайно, ти не можеш її знати. Я дав тільки номер телефону. Запам'ятай: вулиця Керт, чотири. Не забудеш?

— Ні. — Побачивши, що до столу підходить офіціант, вона взяла чайові й пішла.


* * *

— Дозвольте відрекомендуватись. — Чоловік подав Єві руку. — Ласло Шош, капітан генерального штабу.

— Єва Шоні, — всміхнулася у відповідь дівчина. — Я вже подумала, що ви не дочекаєтесь мене.

— О, ні, — заперечив Шош. — Я ладен був чекати хоч до ранку. Хотілось би все знати про дядька Фері.

Вони повільно йшли безлюдною вулицею Ваці.

— Куди підемо? — звернувся Шош до дівчини.

— Знаєте що? Давайте візьмемо таксі і поїдемо до мене на квартиру. Я почуваю себе не зовсім добре. До того ще й стомилася.

— Як хочете. Я не потурбую вас?

— Не скажу, що це буде для мене якась особлива розвага, але цим я зобов'язана пам'яті Фері…

Шош зупинив таксі, що проїжджало мимо. Капітан, відчиняючи дверці, з цікавістю оглянув дівчину. Єва назвала свою адресу.

— Скажіть, — спитала дівчина, — ви якийсь родич Фері?

— Так, це мій рідний дядько. Але ми давно не бачилися. Справа в тому, що я недавно повернувся з Москви, а дядько Фері раніше жив за кордоном…

— Зрозуміло, — промовила дівчина і підняла палець до губів, подаючи співрозмовникові знак, щоб той мовчав. Шош догадався, що дівчина не хоче в присутності водія розмовляти. Вони сиділи мовчки.

Перед будинком Шош розрахувався з шофером. Піднімались нагору пішки. Дівчина йшла попереду. Він відставав від неї на один східець. Коли дійшли до Євиної квартири, дівчина вийняла ключ, відчинила двері,

— Зніміть пальто, — сказала дівчина і сама почала роздягатися.

— Будь ласка, проходьте, сідайте, — господиня відчинила перед ним двері в кімнату — Прошу пробачення, я тільки переодягнуся.

— Будь ласка! Поводьтесь так, наче мене тут немає, — поспішив заспокоїти її Шош. Він узяв з столу спортивну газету. Швидко переглянув заголовки. В одній інформації прочитав про прибуття в Будапешт італійських спортсменів.

«Як це так? Адже радіо повідомило, що вони вчора тільки виїхали до нас, — міркував він здивовано. Повертів у руках газету і глянув на дату. — Ага, зрозуміло».

Почулися кроки дівчини. Шош відклав газету і з цікавістю глянув на Єву.

— Значить, ви племінник Фері? — почала дівчина і засмучено глянула на свого молодого гостя. — А чому ви не пішли до нього на квартиру?

— Я тільки сьогодні прибув з Дебрецена. Мати не назвала мені адреси. Сказала, що його можна знайти в ресторані «Лілія». Вони рідко зустрічалися. Тижнів чотири чи п'ять тому обмінялися листами. Коли ми дізналися, що мене направлять на роботу в Будапешт, у генеральний штаб, матері захотілося, щоб я жив у дядька Фері. Але скажіть нарешті, що з ним сталося?

— Подробиць ми теж не знаємо. Відомо тільки, що в Кішпешті він попав під машину, — очевидно вантажну, бо був дуже знівечений. Наскільки мені відомо, машину ще не знайшли. І чого він пішов у Кішпешт?

— В Кішпешт? — задумався капітан. — Здається, в нього там не було родичів. Це жахливо. Бідна мати, як вона переживатиме, коли дізнається про це! — Шош замовк, засмучено похитав головою. — Як я чекав цієї зустрічі! Ще в дитячі роки я заздрив йому, коли він посилав зі Сходу нам листи і фотографії. Він об'їздив увесь світ…

— Так, він нам теж багато розповідав, — озвалася дівчина. — Він умів дуже цікаво розповідати. Особливо про Яву і Туреччину. Правда, останнім часом він частенько нездужав. Щось з нервами було не гаразд. Часто ходив до лікаря. В нього був друг-лікар, що лікував його. Дядько Фері скаржився, що його переслідували кошмари.

— Кошмари? — здивувався капітан.

— Так. Його мучив страх перед смертю, кілька разів Фері говорив про самогубство. Коли ми питали, що з ним, він нічого не казав. Знаю лише, що останнім часом він часто ходив до церкви. І приблизно три тижні тому згадував про якийсь заповіт.

— Про заповіт? Але в нього не було ніякого майна, крім тієї вічної [10] квартири, в якій жив. А квартиру він нібито продав.

— Але купив іншу, — зауважила тихо дівчина. — І було в нього якесь золото. Він сам казав мені.

— Так, — зітхнув капітан. — Колись дядько був багатою людиною. В Сінгапурі мав власний бар. Здається, і в Бангкоку теж.

— У мене таке враження, — задумливо промовила дівчина, — що останнім часом він багато займався східною містикою. Очевидно, це вплинуло на його нерви.

— Цілком можливо, — погодився капітан. — Навряд чи думав він раніше, що йому доведеться заробляти на хліб старшим офіціантом…

— Щось мені все ж таки незрозуміло, — перебила дівчина спогади Шоша.

— А що саме?

— Просто не віриться, щоб у дядька Фері міг бути племінник — офіцер генерального штабу.

— Чому? — Шош здивовано глянув на дівчину.

— Старий люто ненавидів комуністичний лад.

— Так. Це я знаю. Ну і що ж?

— А ви, його племінник — офіцер генерального штабу в комуністів.

— Ви теж ненавидите цей лад? — глянув з цікавістю в очі дівчини Шош.

— Чи ненавиджу? Не знаю. З вами важко одверто говорити, бо ви все ж таки офіцер. Зрозумійте! Мій батько був полковником старої армії. Він був по-справжньому хорошим солдатом. Вмер смертю хоробрих. Але коли б

1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ФБ-86, Андраш Беркеші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ФБ-86, Андраш Беркеші"