Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

В грудні 1971 р. на пропозицію Чорновола дав згоду прийняти участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Членами цього «комітету» була складена заява та довідка про особу Строкатової, із яких вміщено наклепницькі твердження відносно правосуддя в СРСР.

В період після 1966 р. придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 р. 2 примірники антирадянського документа Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» у вигляді машинописного тексту та фоторепродукції, який є пасквілем на радянську дійсність, національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в Радянському Союзі.

В період після 1966 р. придбав і зберігав до січня 1972 р. машинописний текст так званої новели В. Захарченка «Дзвінок». Цей документ має антирадянське спрямування, вміщує наклеп на радянську дійсність, на органи управління та державні установи і спосіб життя радянських людей.

В 1968–1969 роках у когось із своїх знайомих придбав і зберігав до 12 січня 1972 р. саморобну збірку віршів М. Холодного, під назвою «Крик з могили», в якій у віршах «Собака», «Дядько має заводи і фабрики…» та багатьох інших з антирадянській позицій змальовує радянський лад, життя та побут нашого народу, зводить наклеп на політику КПРС і Радянського уряду.

В грудні 1971 р. та січні 1972 р., перебуваючи на лікуванні санаторії «Світанок» у м. Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими Мацкевичем П. М., Кислинським В. В. і Сидоровим В. Г. висловлював антирадянські судження. Викладаючи свої ворожі погляди, в образливій формі висловлювався на адресу засновника радянської держави, наводив наклеп на радянську демократію, в той же час вихваляв буржуазну демократію капіталістичних країн, українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти Радянської влади на Україні, та наводив наклепи на матеріальне становище трудящих нашої країни.

В касаційній скарзі адвокат Кржепицький, не заперечуючи фактичних обставин справи, вважає, що у суду були підстави, особливо після звернення Стуса з останнім словом до суду, прийти до висновку про те, що вчинені ним дії були без мети підриву чи ослаблення Радянської влади. Тому просить про зміну вироку, кваліфікацію злочинних дій засудженого за ст. 187-І КК УРСР і визначення покарання в межах санкції цієї статті.

Та обставина, що збірка віршів «Зимові дерева» і деякі статті Стуса попали за кордон і були надруковані в антирадянських виданнях, що принесло шкоду Радянській владі, на думку адвоката, не може свідчити про умисел засудженого на підрив чи ослаблення радянської влади, виходячи з того, що в справі відсутні докази того, що ці твори антирадянського змісту за кордон передавав сам Стус чи інші особи за його згодою.

Сам засуджений вирок суду вважає несправедливим і жорстоким і просить про його зміну з таких підстав.

Вилучені у нього під час обшуку рукописи і вірші — це забраковані ним чернеткові записи, що містять ряд помилкових і хибних тверджень, не можуть розцінюватись як такі, що порочать радянський державний і суспільний лад, оскільки це «невикінчені думки», пошуки до істини, написані в стані розпачу. Тому вважає, що він не може нести за це відповідальність як за контрреволюційний злочин.

Зазначає, що ладен відмовитись від багатьох своїх хибних думок, що він ніколи не стояв на антирадянських позиціях і що йому дуже прикро, що деякі його твори вороги почали брати на озброєння. Просить при вирішенні питання про показання зважити, що в нього старі батьки, хворі дружина і син, що він сам хворіє на виразку шлунку, усвідомив свої помилки і в майбутньому не буде допускати їх.

Касаційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Сам засуджений Стус не заперечує тієї обставини, що він є автором 14 віршів, які починаються словами «Доволі! Ситий вже…» Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи — вперед…», «Режисер із людожерів…», «Кубло бандитів…», «Три С — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…», Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ…», «Ви ходили до Петлюри».

З протоколу обшуку вбачається, що тексти вказаних віршів були написані засудженим в зошитах, записних книжках і на аркушах паперу, які вилучені у нього 12 січня і 4 лютого 1972 р. (т. І, а. с. 16–22, 24–27).

Висновком криміналістичної експертизи стверджено, що згадані вірші написані власноручно засудженим Стусом (т. ІІ, а. с. 196, 206).

У цих віршах, як це вбачається з їх змісту, містяться наклепницькі вигади, що порочать радянський державний і суспільний лад, в них зводиться наклеп на умови життя радянського народу, на КПРС і Конституцію СРСР.

Вина Стуса в написанні і зберіганні у себе 10 документів антирадянського наклепницького характеру, що починаються словами: «Шановний Петре Юхимовичу», «Привід бродить по Європі», «Ми живемо в час парадоксів» і інших, стверджена показаннями самого засудженого, що він є автором цих документів; фактом вилучення у нього їх під час обшуку; висновком криміналістичної експертизи про те, що зазначені рукописи виконані Стусом (а. с. 196, 206 ч. ІІ).

Показаннями засудженого стверджено, що він 28 липня 1970 р. написав ворожого листа до ЦК КПУ і КДБ УРСР, використавши для цього раніше складений рукопис «Привід бродить по Європі». Розповсюдження вказаного листа стверджено фактом вилучення його тексту 13 січня 1972 р. у Дзюби.

Визнав Стус і факт написання ним наклепницького листа, адресованого Голові Спілки письменників України, Секретареві і Голові Президії Верховної Ради УРСР, що починається словами: «Кожне нормально організовано суспільство..», в якому використано раніше складений рукопис «Франція — це Я».

Протоколом огляду антирадянського журналу «Український вісник» № 3 за 1970 р. стверджено, що зазначені вище листи вміщені в цей журнал (т. ІІ, а. с. 126–137).

Свідок Селезненко Л. ствердив, що засуджений знайомив його з листом наклепницького змісту, який був спрямований на захист осудженого за антирадянську діяльність Караванського і адресований Президії Спілки письменників України, секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».

Засуджений