Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Життя за життям, Кейт Аткінсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

1 649
0
13.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя за життям" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 116
Перейти на сторінку:
дещо перевірити за книжкою.

Енциклопедія пояснювала механіку «статевого акту» — який, виявляється, мав відбуватися виключно «з любові і в подружньому ложі», а не на чорних сходах, коли ти йдеш по носовичок, по книжку. Енциклопедія також детально пояснювала, які наслідки бувають, коли тобі не вдасться добути той носовичок чи книжку — місячні припиняються, з’являється нудота і зайва вага. Виявляється, має пройти дев’ять місяців. Уже почався липень. Незабаром їй доведеться знову втиснутися у шкільну форму і щоранку їздити з Міллі до школи автобусом.

Урсула почала вибиратися на довгі прогулянки сама. Міллі, якій вона могла довіритися, не було (та й що вона їй сказала б?), а Памела відбула в Девон з дівчатками-скаутами. Урсула у скаутах не прижилася, а тепер про це жалкувала — може, вони дали б їй сміливості розібратися із Гові, як належить. Скаутка добула би свій носовичок чи книжку, не затримуючись на півдорозі.

— Щось не так, моя люба? — спитала Сильвія, коли вони разом латали шкарпетки. Сильвія помічала дітей, лише коли вони лишалися сам-на-сам. Разом вони перетворювалися на некеровану зграю, а по одному були особистостями.

Урсула спробувала уявити, що сказати. «Пам’ятаєш Морісового приятеля Гобі? Здається, я стану матір’ю його дитини». Вона зиркнула на Сильвію, яка безжурно нашивала вовняну латочку на шкарпетку Тедді. Вона не виглядала на жінку, у частини тіла якої щось проникало. (За енциклопедію місіс Шоукросс, це називалося «вагіна» — у домі Тоддів таких слів ніхто не вимовляв).

— Ні, нічого, — сказала Урсула. — Усе гаразд. Цілковито гаразд.

*

Того вечора вона рушила на станцію, сіла на лавочці на платформі й стала уявляти, як кинеться під експрес, коли той промчить повз їхню зупинку, але наступний потяг був до Лондона — він пирхнув димом і повільно спинився перед нею. Їй захотілося плакати. Із вагона вистрибнув Фред Сміт у замазаному мазутом комбінезоні, із сажею на лиці. Побачивши її, він підійшов і сказав:

— Ото збіг. Ти на наш потяг чекаєш?

— У мене квитка немає.

— Не страшно, — сказав Фред, — інспектор до моїх друзів не присікується.

То Фред Сміт — її друг? Це її заспокоїло. Звісно, якби він знав про її стан, то більше не був би її другом. Друзів у неї не лишилося б.

— Гаразд, спасибі, — сказала вона. Відсутність квитка вмить видалася їй украй дрібною проблемою.

Вона простежила, як Фред заліз назад у кабіну локомотива. Начальник станції прокрокував платформою й позакривав двері вагонів так рішуче, мовби їх вже ніколи більше не відкриють. Бухнула пара, Фред Сміт висунув голову з вікна й гукнув:

— Вважайте, міс Тодд, а то так тут і лишитеся, — і вона слухняно сіла.

Засюрчав свисток начальника станції, спершу короткий, тоді довший, і потяг від’їхав. Урсула вмостилася на теплому плюшевому сидінні й задумалася про майбутнє. Можна, мабуть, розчинитися У натовпі інших грішниць-прохачок на вулицях Лондона. Скулитися на лавочці в парку й замерзнути вночі — ось тільки зараз літо, не замерзне вона. А можна зайти в Темзу й тихо пливти за течією повз Воппіг, Ротерхіт, Гринвіч і Тілбері аж до моря. Ото родина розгубилася б, якби виловили її тіло. Вона уявила, як супилася б над шитвом Сильвія: «Але ж вона вийшла на прогулянку, сказала, дикої малини назбирає в саду». Урсула винувато згадала білу порцелянову миску для пудинга, яку лишила під живоплотом, щоб підібрати на зворотньому шляху. У ній лежали кислі ягоди, пальці досі вимащені червоним.

*

Після обіду вона блукала великими лондонськими парками: Сент-Джеймс, Ґрін-парк, Гайд-парк і аж до Кенсінґтон-ґарденс. Аж не віриться, скільки в Лондоні можна пройти, майже не ступаючи на тротуари й не переходячи дороги. У неї, звісно, грошей при собі не було — тепер розуміла, що це дурна помилка — тож вона навіть не могла купити собі чаю в Кенсінґтоні. Тут уже немає ніякого Фреда Сміта, який за нею «наглянув» би. Їй було жарко, вона стомилася і вся припала пилюкою, горло сухе, як трава в Гайд-парку.

Цікаво, із Серпентину можна пити? Там втопилася перша дружина Шеллі, але в такий день, коли цілі натовпи висипали посидіти на сонечку, конче знайдеться якийсь містер Вінтон, що кинеться у воду і її порятує.

Вона, звісно, знала, куди простує. Це було неминуче.

*

— Господи, що з тобою сталося? — спитала Іззі, драматично прочиняючи двері, ніби чекала на когось цікавішого. — Виглядаєш як мара.

— Находилася, — сказала Урсула, і додала: — Грошей у мене немає. І, здається, в мене буде дитина.

— Тоді краще заходь, — сказала Іззі.

*

Так вона і опинилася в незручному кріслі у великому будинку десь у Белгравії — колись це, мабуть, була їдальня. Тепер кімнату перетворили на звичайну почекальню, і голландський натюрморт над каміном чи ваза запилючених хризантем на столику нічим не виказували, що відбувається в інших кімнатах. Почекальня геть не в’язалася із мерзенним рандеву з Гові на чорних сходах. Хто б міг подумати, що з одного життя в інше вислизнути так легко? Цікаво, що сказав би про її прикрість доктор Келлет?

Після її несподіваної появи на Мелбері-роуд Іззі вклала її спати у запасній спальні. Урсула ридала, натягнувши на голову лискуче сатинове покривало, і намагалася не слухати, як Іззі в коридорі відбріхується по телефону:

— Я сама здивувалася! Вона просто з’явилася в мене на порозі, ягняточко... скучила за мною... музеї подивитися і таке інше, театр, нічого ризикованого... не будь такою мегерою, Г’ю...

Добре, що Іззі хоч не нарвалася на Сильвію — та її і слухати не стала б. На щастя, їй дозволили лишитися в Лондоні на кілька днів — «музеї і таке інше».

Іззі закінчила розмову й занесла до спальні тацю.

— Бренді. І грінка з маслом. Боюся, більше в мене нічого нема. Дурненька, — зітхнула вона. — Є способи, знаєш-но, засоби, краще запобігти, ніж лікувати, і так далі.

Урсула поняття не мала, про що Іззі торочить.

— Дитини, звісно, треба позбутися, — вела далі Іззі. — Ти ж зі мною згодна?

На це питання Урсула від щирого серця відповіла «так».

*

Двері почекальні в Белгравії прочинила жінка у формі медсестри, такій накрохмаленій, що вона й без людини стояла б.

— Сюди, — суворо сказала вона, не звертаючись до Урсули на ім’я.

Урсула рушила за нею покірно, як ягня на заклання.

Іззі — радше ділова, ніж співчутлива — підвезла

1 ... 35 36 37 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя за життям, Кейт Аткінсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя за життям, Кейт Аткінсон"