Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

— От уже ці англійки, — він струснув головою і розсміявся, а тоді пригрозив їй пальцем із осудом, ніби це вона спланувала те огидне, що щойно сталося, і сказав: — Ну ви і штучки!

Він знову розсміявся і скотився вниз, перескакуючи по три сходинки за раз, ніби їхня дивна зустріч просто сповільнила його на мить.

А Урсула втупилася у квіткові шпалери. Вона доти не помічала, що це гліцинія, така сама росла над заднім ґанком. То от що в літературі називають «дефлорацією», — подумала вона. Слово звучало так гарно.

Коли вона за півгодини знову спустилася, — і що то були за тридцять хвилин, сповнених сум’яття, геть невластивого суботнім ранкам! — Сильвія і Г’ю з ґанку саме махали вслід автомобілю Гові.

— Яке щастя, що вони не затрималися, — сказала Сильвія. — Морісова пиха мені в печінках сидить.

— Імбецили, — життєрадісно погодився Г’ю, а тоді, побачивши Урсулу в передпокої, спитав: — Усе гаразд?

— Так, — сказала вона, бо будь-яка інша відповідь була б нестерпна.

*

Цю пригоду виявилося легше витіснити з пам’яті, ніж Урсула боялася. Врешті, казала ж Сильвія, що негожий вчинок — це те, про що згодом не говорять? Урсула уявила, що у неї в голові, в куточку, є шафа — проста, соснова. Вона поклала Гові і сходи на горішню полицю й рішуче провернула ключ у замку.

Треба вміти не попадатися на чорних сходах чи порослій кущами алеї, вона ж не героїня готичних романів, якими зачитується Бріджит. І хто міг подумати, що в реальності це такий неприємний і кривавий акт? Мабуть, щось він у ній відчув, щось розпусне, щось, чого вона навіть сама не усвідомлювала. Перш ніж відкласти цю пригоду на горішню полицю, вона розбирала її знову і знову, намагаючись зрозуміти, в чому її вина. Мабуть, було в ній щось таке, що хтось бачив, а хтось — ні. Іззі он бачила. Щось недобре прилетіло. Щось — це вона сама.

Розгорталося літо. Памелу прийняли на факультет хімії університету Лідсу, і вона сказала, що навіть рада, бо там, у провінції, люди «щиріші», не такі сноби. Вона багато грала в теніс із Ґерті, а на грі з мішаних пар — із Деніелом Коулом і його братом Саймоном, і часто дозволяла Урсулі взяти свій велосипед. Вони каталися з Міллі й вищали, коли котилися під гору. Часом Урсула влаштовувала ліниві вилазки з Тедді та Джиммі, а Джок намотував кола навколо них. Ані Тедді, ані Джиммі не намагалися приховати своє життя від сестер, як це робив Моріс.

Памела з Урсулою часто возили Тедді та Джиммі до Лондона — то до Музею природознавства, то до Британського музею, то до К’ю — але ніколи не сповіщали Іззі. Та знову переїхала, цього разу до великого дому в Голланд-парку («доволі богемний endroit»). Одного дня вони тинялися Пікаділлі й побачили на вітрині книгарні цілий стосик «Пригод Авґуста» із «портретом авторки — міс Дельфі Фокс, зробленим містером Сесілом Бітоном». Іззі виглядала як кінозірка чи богемна краля.

— Ой Боженько, — зойкнув Тедді, і Памела, попри свій статус in loco parentis, не стала його картати.

*

У маєтку Еттрінґем-голл знову почали влаштовувати свята. Донти нарешті відійшли, не минуло й ста років: леді Донт так і не оговталася після вбивства Ангели, а маєток придбав доволі загадковий чоловік, такий собі містер Ламберт — хтось казав, що бельгієць, а хтось — що шотландець. Ніхто не вів із ним довгих розмов, щоб установити походження — усі сходилися на тому, що він легко ніяковіє і говорити із ним складно. За чутками, він заробив свої статки на війні.

А у п’ятницю в сільському клубі були танці — якось туди з’явився, змивши з лиця кіптяву, сам Фред Сміт і по черзі запросив на танець Памелу, Урсулу і трьох старших дівчат Шоукросс. Свого оркестру в них не було, тільки патефон, тож ніякого тобі чарльстона, ніякого блекботтома — самі старосвітські танці. Фред Сміт несподівано вправно вальсував кімнатою. Урсулі сяйнула думка, що вона не проти б мати когось штибу Фреда за кавалера — хоча Сильвія цього, звісно, не стерпіла б. («Що, залізничник?»).

Щойно вона про це подумала, як двері шафи прочинилися і жахлива сцена на сходах вивалилася назовні.

— Тримайтеся, — сказав Фред Сміт. — Щось ви позеленіли, міс Тодд.

Урсула звалила все на задуху і наполягла, що сама вийде подихати повітрям. Її і справді останнім часом трохи нудило. Сильвія казала, що це алергія.

Моріс, цілком очікувано, закінчив університет на «відмінно» («Як?» — не розуміла Памела) й повернувся кілька тижнів поваландатися дома, перш ніж почати вчитися на барристера у Лінкольнс-Інні. А Гобі, виявляється, повернувся до «своїх старих» — у них був літній будиночок на Лонг-Айленді. Моріс аж розгубився, чого це його не запросили.

— Що з тобою таке? — спитав Моріс Урсулу якогось вечора, витягнувшись на газоні на шезлонгу за «Панчем» і запихаючись пирогом, який приготувала місіс Ґловер.

— Ти про що?

— Ти закоровіла.

— Що значить закоровіла? — вона і справді з трудом влізала в літні сукні, навіть руки-ноги поопухали.

— Це все дитячий жирок, моя люба, — сказала Сильвія. — У мене теж так було. Менше пирогів, більше тенісу — та й по всьому.

— Виглядаєш жахливо, — втрутилася Памела. — Що з тобою?

— Поняття не маю.

А тоді їй сяйнув такий жахливий, страшний, сороміцький, незворотній здогад, що всередині щось спалахнуло і спопеліло. Вона знайшла Сильвіїн примірник «Дітям і дівчаткам про розмноження» пера доктора Беатріс Вебб — теоретично, цю книжку тримали під замком у скрині у батьківській спальні, проте насправді скриня ніколи не закривалася, бо Сильвія давно згубила ключ. Розмноження — це, здається, останнє, що цікавило авторку. Вона радила відволікати дівчаток, даючи їм чимбільше «домашньої випічки, пирогів, каші, пудингів, а також регулярно обмивати інтимні частини тіла холодною водою».

Очевидно, користі з того не було. Урсула аж здригнулася, згадавши «інтимні частини тіла» Гові, які зійшлися з її частинами під час того мерзотного злягання. А Сильвія та Г’ю теж цим займалися? Вона уявити не могла, щоб мати таке стерпіла.

Вона потайки погортала медичну енциклопедію місіс Шоукросс. Шоукросси саме відпочивали у Норфолку, а їхня покоївка нічого не запідозрила, коли Урсула постукала у задні двері і сказала, що мусить