Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

Глава 27.

   Айлі встала ще на світанку, хоча учорашній насичений день і неймовірна ніч давали про себе знати. Усе тіло солодко відгукувалось втомою. Проте, потрібно було піти до кондитерської і вирішити усі справи до того, як батьки прокинуться.
   Прийнявши душ, і накинувши халатик, Айлі вляглась біля сплячого Мітчела. Він був таким милим, безтурботним. Його правильні риси обличчя манили торкнутись. Він спокійно спав, та розмірено дихав. Одна його нога виглядала із під ковдри, а інша геть обмотана нею. Але видно було, що це йому не заважало спати, як немовляті. Його сідниці були прикриті, а от міцна спина та руки були вільними від ковдри.
   Айлі усміхнулась. Це її чоловік. Цей красень її. У них була неймовірна ніч. Вона у друге усміхнулась, подумавши, як багато усього ще попереду, незвіданого та спокусливого. Скільки безсонних ночей вони проведуть разом в обіймах одне одного. Вона тихо засміялась, подивившись на свої руки, на яких були ледь помітні сліди від наручників.
   Її задоволене хихотіння розбудило Мітчела.
   — Вибач коханий. Я не хотіла тебе будити. — Вона ніжно торкнулася кісточками пальців його вилиці.
   Він потягнувся і задоволена усмішка осяяла його обличчя.
   — Іди до мене. — Він потягнув її за руку, і вона впала у його обійми.
   — Милий мені треба швиденько збігати у кондитерську. — Поспішила вона вивільнитись з обіймів.
   — Еее ні. Куди тікаєш?! — він насупився. — А цілунок?!
   Айлі нахилилась та цмокнула його у губи.
   — Мітчеле, мені сьогодні треба багато чого встигнути у кондитерській доки батьки не прокинулись. Ти ж знаєш їм не слід ще знати про неї.
   — Знаю Десертику. Але думаю, що так як ми разом і це вже твій дім, то ти можеш не брехати їм. — Він знав, як їй важливо сказати батькам правду.
   — Дякую. Але я боюсь. Я все ж таки брехала. Як я поясню, що кондитерську я купила ще до того, як зустріла тебе?!
   — Скажеш правду, що ти жила у Джессі – а так це і було. Потім ми познайомились. В цей момент ти якраз шукала житло, проте нічого такого не змогла знайти. А згодом, наше палке кохання почало набирати обертів. — Він дивився на її реакцію, але вона просто уважно слухала його. — Потім ти переїхала до мене і почала втілювати свою мрію.
   — Так все просто, коли ти про це говориш. Але…
   — Ніяких але. — Він узяв її руки у свої. — Усе вийде. Вони не будуть ображатись. Ти для них усе.
   — Добре. Я розповім. Але ще не час. Це все відбудеться, тільки після… — вона замовчала не знаючи, як продовжити. Вона не знала якою зараз буде реакція Мітчела. Можливо, він передумав по-справжньому одружуватись з нею.
   — Після весілля. — Договорив він за неї.
   — Так.
   — Чому ти замовчала?
   — Я не знаю чи ти так само думаєш про весілля, як і декілька днів назад.
   — Нічого не змінилось. Я хочу з тобою одружитись. Я кохаю тебе.
   — А я кохаю тебе. — Її оченята заблищали від сліз. Його слова огорнули її теплом. Вона знала, що тепер вона не одна. Її половинка знайдена. Вона може покластися на нього.
   — Тільки не плач Десертику. — Він поцілував її повіки, а потім і вуста.
   Айлі замуркотіла, відчуваючи його руки на сідничках.
   — Мені треба бігти. — Прицмокнувши після його цілунку, вона додала. — Набирайся сил, увечері вони тобі знадобляться. — Встаючи з ліжка, вона хитро усміхнулась.
   — От хитруля. — Він засміявся, а через секунду серйозно додав: — Дякую за неймовірну ніч.
   Айлі засяяла.
   — І тобі коханий. Це було незабутньо. — Вона обперлася коліном об матрац і нахилившись, цмокнула його у губи. — Якщо батьки прокинуться, а мене нема скажи, що я пішла до Джессі. Вона захотіла поговорити чи щось таке.
   — Добре, усе зроблю.
   — Дякую. — Встаючи у друге, вона почала розв’язувати халатик. Під ним нічого не було.
   — Ти що знущаєшся?! — він голосно ковтнув. — І ти думаєш, що я тебе тепер так швидко відпущу?
   Айлі прикрилась халатиком і засміялась.
   — Мені треба іти. Усе солодке потім.
   Мітчел швидко встав з ліжка в чому мати народила, і зробивши усього декілька кроків, він опинився біля неї.
   — Сама вина. Не могла роздягнутись деінде?
   — Я про це не подумала.
   — Ну тоді… треба тебе наказати. — Його усмішка говорила сама за себе.
   — Ні. Ні. Ні. — Вона сміялась, намагаючись тримати серйозний вираз обличчя.
   — Так. Так. Так. — Він перекинув її на плече, та вкусив за сідничку. — Приймемо душ.
   — Ай. Ай. Боляче. Тепер цілуй! — наказала вона.
   Він поцілував там, де щойно були його зуби.
   — Готова займатись коханням під гарячими струмками. — риторично запитав він.
   — Я вже приймала душ.
   — Але без мене. — Він лизнув її стегно.
   Айлі застогнала.
    Він усміхнувся, зрозумівши, що він переміг. Баталія навіть не встигла розпочались, як його кохана була вже захоплена.
   Опинившись у ванній, Мітчел зачинив двері.
   Гра розпочалась.

   Уладнавши усі справи з паперами, які повинні були владнатись ще пару днів тому, Айлі повернулась додому.
   — Привіт усім я вдома. — Оголосила вона, зачинивши двері та увійшовши до холу.
   — Ми тут Айлі. — Почувся мамин голос з вітальні.
   Дівчина насторожилась почувши, що мамин голос чимось роздратований.
   Увійшовши до вітальні де були мама, тато, бабуся Мітчел та Джессі, Айлі промовила:
   — Усі в зборі. — Засміялась вона, але подивившись на маму, одразу затихла.
   — Як ти могла?! — зненацька запитала мама.
   — Що таке? — налякано запитала Айлі.
   — Ти ще питаєш?!
   — Так, бо я нічого не розумію. — Розгубленість та сором охопили Айлі.
   В голові крутилось стільки думок і стільки брехні, що дівчина не знала у чому її викрили. Вона почувалася препогано.
   — Коли ти нам хотіла зізнатись, що купила кондитерську? — запитала мама стримано але сердито.
   Сердитий тон мами, не давав шансу на нову брехню і Айлі промовила:
   — Як тільки прийшов би час. — Чесно зізналась вона.
   — Я так розумію, цей «час» був би ще не скоро. — Гримнув тато.
   — Взагалі то цей час вже настав. Тільки я не розумію хто про це попіклувався.
   — Айлі ти ще й зухвало себе при цій ситуації поводиш?! Як так?! — маминому обуренню не було меж.
   — Подружко це все я. — Джессі опустила очі додолу, але вже через декілька секунд її очі дивились на Айлі. — Вибач. Я думала вони вже знають.
   — Дякую тобі Джессі. — Похитавши головою, мовила Айлі.
   — Ти не маєш права Айлі, ображатись на Джессі. Це не вона брехала. — Сказавши це, мама ображено глянула на доньку.
   — Я знаю, що сама винна. Знаю. І прошу пробачення. — Вона подивилась на батьків з каяттям. — Проте я не буду вибачатись, що захотіла втілити свою мрію.
   — Ти могла просто сказати нам, що хочеш відкрити свою справу. — Татів голос став теплішим. — Ти ж усе нам завжди розповідала. Що це за таємниці?!
   — Мені шкода. Ви б тільки знали, як мені було бридко та боляче вам брехати.
   Мітчел підійшов до коханої та обійняв її, бачачи в зелених оченятах сльози. Айлі сховалась об його груди і заплакала. Його підтримка була такою необхідною. Його підтримка була безцінною для неї. Вона відчула його турботу і те, щоб не сталося він буде поряд. Це кохання. Справжнє кохання.
   — Мітчеле. — Тихо мовила Айлі.
   — Я поряд. Завжди. — Мовив він притуливши свої губи об її золоті коси.
   Айлі трішки посунувшись, повернулась обличчям до батьків.
   — Пробачте мене. Я була егоїсткою. Я думала лише про те, що моя мрія може здійснитись.
   — Айлі доню, тобі просто треба було сказати нам про кондитерську. — Мамин голос став таким же ніжним, як і завжди.
   — Я знаю. Я шкодую, що брехала. — Айлі потерла свій червоний носик і підійшла до мами. — Пробач мене.
   — Усе добре. Все буде добре. Я вибачила. — Вона обійняла доньку і промовила: — Тільки більше не бреши.
   — Постараюсь. — Нібито жартома сказала Айлі, і міцно відповіла на обійми.
   Відсторонившись від мами, Айлі підійшла до тата.
   — Вибач мені. — Притулившись до нього, мовила Айлі.
   — Звичайно я тебе вибачаю. Ти ж наше все. — Обійнявши своїми великими та міцними руками доньку, він чмокнув її у чоло.
   — Дякую вам. За підтримку та розуміння. — Мовила дівчина до батьків.
   — Завтра ми обов’язково навідаємося до твоєї кондитерської. — Весело сказала мама. — Дуже хочу побачити твою мрію. — Мамин голос зігрів Айлі та огорнув неначе хмаринка.
   — Як же я хочу вам усе показати. — Радісно мовила Айлі. Тепер з її оченят закапали сльози радості.
   Джессі встала з крісла і підійшла до подруги.
   — Вибач подружко. Ти ж знаєш у мене довгий язик. — Спокутуючи провину, пожартувала над собою подруга.
   Цмокнувши батька у щічку, Айлі зробила крок на зустріч Джессі і узявши її руки у свої промовила:
   — Тебе нема за що вибачати. Дякую тобі і твоєму довгому язику. Ця брехня була моїм важким тягарем.
   — Дякую. Дякую Айлі. Подружко моя. — Обійнявши Айлі, та отримавши теж обійми, дівчина додала: — Я так розхвилювалась, що ноги не тримають. Мені б сісти.
   Усі засміялись, цим самим розрядив обстановку.
   Погомонівши трішки, та пожартувавши у вітальні, вони вирішили попити чай на свіжому повітрі.
   Накривши стіл на задньому дворі, родина та друзі зібрались разом. Айлі могла з полегшенням зітхнути, тепер її батьки знають правду. Не всю але знають. Тепер вона з легкістю ділилась тим, як вона купувала та відбудовувала свою кондитерську. Шквал запитань про кондитерську, від сім’ї та відповіді Айлі на усі поставленні питання – тривали години дві.
   Згодом задзвонив телефон Джессі. Узявши слухавку, та поговоривши хвилини дві, дівчина мовила, що Крейг чекає на неї у парку і вона має бігти.
   Усі побажали одне одному гарного дня, та пішли кожен у своїх справах. Мама з татом відправились на прогулянку по Аберфелді, Джессі пішла на побачення, Айлі пішла до кухні – лише Мітчел та бабуся затримались за столиком.
   Маргарет попросила онука зостатись і поговорити.
   — Мітчеле чому у Айлі і досі на пальці немає обручки?
   — Бабусю. Все буде.
   — Це не правильно. Вона твоя наречена, а пальчик і досі голенький. — Бабуся похитала вказівним пальцем.
   — Не хвилюйся. Скоро. Скоро. — Він загадково усміхнувся, даючи бабусі подумати над його словами.
   — Надіюсь на це. — Похлопавши лагідно по щоці онука, вона додала: — Вона та, що тобі потрібна. Це кохання. Справжнє та щире кохання. Бережи і не відпускай те, що тобі дали самі небеса.
   — Я ніколи її не відпущу. — Серйозно сказав він.
   — Ти кажеш їй про своє кохання?
   — Кажу.
   — Часто?
   — Думаю, що так. — Він замислився, а чи часто він говорить Айлі, як кохає її.
   — Мітчеле, слова кохання треба говорити щодня. Кохання міцнішає, коли про нього говориш та показуєш. Не можна думати, що якщо раз сказав слова кохання то цього досить і твоя половинка знає про твої почуття. Ні, так не повинно бути. Кохана людина повинна знати, що вона завжди у серці. Кажи, що кохаєш коли вона дарує тобі усмішку, коли готує щось смачненьке, коли підтримує тебе і звичайно, коли у ліжку. — Бабуся засміялась, побачивши, як Мітчел трішки засоромився. — Завжди, завжди кажи. Коли засинаєте разом і коли прокидаєтесь. У нас жодного дня с твоїм дідусем були щирі миті – коли ми зізнавались у коханні. Ці слова завжди повинні говоритись з повним усвідомленням того, що вони означають. Кохання - це все. Це те без чого жодна душа не може прожити. Ти знайшов свою Айлі. У твоєму житті з’явилась людина, яка буде свідком твого життя. Тепер жоден день не пройде марно – тебе кохають і ти кохаєш. Бережи це. Кажи завжди їй те, що відчуваєш. — Вона прокашлялась і продовжила: — Якщо ти цього робити не будеш, то обов’язково знайдеться той, хто захоче це казати та показувати. Ти ж не хочеш, щоб хтось інший з великим задоволенням посів твоє місце біля Айлі. Треба не соромитись показувати свої почуття, навіть тоді, коли ти впевнений, що про них знають. Ти ж любиш коли, Айлі каже, що кохає. Вона чекає цього також від тебе. Кожен день, кожну мить будь вдячним за те, що в тебе є Айлі. Ніколи не сприймай усе, як належить. Нам дається кохання і та людина, яка кохає нас, а ми її. Кожного дня потрібно зміцнювати фундамент кохання. Нічого не може бути саме по собі, бо ми такі чудові і нас потрібно кохати такими, які ми є. Треба праця у стосунках, треба повага та турбота, з усім цим кохання буде жити вічно. — Вона узяла руки онука у свої, і усміхаючись мовила. — Бережіть те, що маєте. Кохайте одне одного.
   Він захоплено слухав бабусю, пропускаючи усі її слова через себе.
   Айлі його життя. Вона тільки його. Його серце защемило від болю, коли він уявив, що Айлі може бути з іншим. Ніколи. Ніколи цього не станеться. Вона кохає його. А він безтями кохає її. Вони одружаться і будуть щасливі.
   — Дякую бабусю. Кожне твоє слово – це правда. Я її дуже кохаю. Я без неї жити не можу. — Він поцілував бабусині руки і додав. — Дякую за підтримку, за цю розмову. Я ніколи не забуду те, що ти мені щойно сказала. Айлі навіки моя. Тільки моя. Я зроблю її щасливою.
   — Я рада це чути. — Бабуся закліпала, поганенько приховуючи сльози радості. Її онук – лагідний, люблячий та щирий повернувся. Вона усміхнулась думці, про те, як кохання змінює людей.
   Він встав та нахилився. Цмокнувши бабусю у чоло, він додав:
   — І ще одне.
   — Що саме?
   — Я люблю тебе бабусю. Вибач, що так рідко про це говорив. Я це виправлю.
   Жіночка усміхнулась, утворюючи у кутиках очей веселі «лапки». Її серце раділо. Спокій огортав душу. Тепер все буде добре.
    — І я тебе люблю мій онучку. Сильно-сильно люблю. — Вона похлопала його по руці. — А тепер біжи до Айлі і скажи те, що маєш.
   — Вже біжу. — Він засміявся з такою легкістю та так щиро, що здавалось він сяє. — Тебе провести у дім?
   — Я вже піду. Маю деякі справи. — Жіночка встала і узяла під руку онука.
  Усміхаючись, він пішов у дім разом з бабусею.
   Почувши шурхіт у коридорі, Айлі вийшла з кухні.
    — Ви вже їдете? — запитала дівчина у Маргарет.
   — Так люба. Треба деякі справи доробити. — Мило усміхаючись, відповіла літня пані. — Завтра побачимось.
   — Гарного Вам дня. — Айлі цмокнула бабусю у зморшкувату щічку. — До завтра бабусю. — Усміхаючись, сказала Айлі.
   — Дякую доню. Вам теж гарно провести час. — Хитро підморгнувши, вона узялась за дверну ручку. — До завтра.
   — До завтра бабусю. — Сказав Мітчел.
   Вийшовши на ганок, Мітчел та Айлі помахали бабусі, яка сідала у авто.
   — Ну що готова? — вигинаючи у запитанні одну брову, він усміхнувся.
   — До чого? — Айлі не встигла і моргнути, як відчула його гарячі губи на своїх.
   Її обдало жаром, як тільки вона відчула його руки на своїй талії. Вона так бажала його. Так хотіла, щоб він не припиняв, але… Він відірвавши свої губи від її вуст, застогнав і відійшов на крок.
   — До цього! — засміявся він.
   — Іди сюди. — Насупившись, наказала вона.
   — Скоро. — Він самовдоволено усміхався, знаючи щось дуже цікаве.
   — Що скоро?! — нахиливши голову набік, вона не розуміла про що він говорить.
   — Даю тобі на переодягання, — він глянув на годинник, — приблизно хвилин двадцять.
   — Не зрозуміла?! — вона дивилась на дивовижну усмішку, потім у вічі Мітчела, але відповіді на своє запитання не знайшла.
   — Ти ще тут?!
   — Куди ми ідемо? Що одягати? І що це за такі таємниці? — запитання посипались немов шквал.
   — Не питай куди. — Він узяв її обличчя у свої великі жмені, і дивлячись у вічі, сказав. — Це сюрприз. Одягни якусь зручну сукню, можеш джинси, спідницю – що завгодно. Але зручне. І щось не на високих підборах. І ще візьми якусь накидку. Ввечері буде прохолодно. — Він поцілував її у вуста легко і ніжно.
   — Добре. — Погодившись, вона примружила очі і закусила губу у роздумах. Що ж саме придумав шотландець? Куди він її поведе? Що вони будуть робити?
   — Ну тоді чекаю тебе у вітальні. — Промовив він, перервавши її думки.
   — Добре. — Знову повторила вона.
   — Тоді біжи переодягатись.
   — Добре. — Немов пластинка, яку закрутило промовила знову вона.
   — Айлі може зміниш слово з «добре» на «біжу»? — пожартував він і ляцнув її по сідничці, приводячи її до тями.
   — Біжу. — По-дитячому перекривлявши його, Айлі побігла по сходинках до кімнати.
   — От уже дівчисько! — розреготався Мітчел, дивлячись, як вона швидко побігла на гору.
  
   Мітчел відсунув рукав жакету і подивився на годинник. Айлі була у кімнаті вже майже двадцять хвилин. Він вирішив їй крикнути, щоб нагадати, що слід вже йти. І як тільки він вийшов у коридор – натрапив на свою наречену.
   — О Айлі. — Він зачаровано дивився на неї. — Ти божественно виглядаєш! Красуня! — Мітчел усміхнувся. — Моя красуня. — Додав він і поцілував її у щічку.
   Айлі була одягнена у червону сукню з щільної тканини, з декоративними ґудзиками по усій довжині від грудей до низу. Плаття було трохи нижче коліна, повністю облягало її струнке та таке апетитне тіло. Форми так і манили для обіймів, а червоні вуста для поцілунку.
   — Дякую, мій Мітчеле. — Вона підкреслила так само, як і він слово «мій». — Я рада, що тобі сподобалась сукня.
   — Ти усе прикрашаєш собою. — Він грайливо нахилив голову набік, і примружившись додав: — Хоча я б хотів бачити на тобі інший костюм.
   Посмішка Айлі згасла, як свічка на вітру.
   — Щось не так? Переодягнутись? — поспішила вона запитати.
   — Десертику, я мав на увазі, що хочу бачити тебе у костюмі Єви. Але туди куди ми ідемо, буде за-прохолодно і можливо людно. Ти моя – тому зась комусь дивитись на твої принади, окрім мене. — Засміявся він, а потім посерйознішав. — Дивитись. Торкатись. Цілувати. — Він притягнув її до себе і поклав руку їй на сідничку, — Можу тільки я.
   Айлі з полегшенням зітхнула, почувши його пояснення.
   — Ммм… ну якщо сюрприз буде вдалим, тоді… — вона облизала губи, натякаючи на щось спокусливе та еротичне.
   Він жадав пізнати, що зараз коїться у її думках. Що вона бажає?
   — Тоді… ? — протягнув він.
   — Тоді, буде «костюм Єви». — Дівчина усміхалась невинною усмішкою, але очі видавали її. Вони потемнішали від бажання та блищали, немов вогники – заманюючи у свої потаємні, і зовсім не цнотливі тенета.
   Мітчел голосно ковтнув, уявляючи її тіло без сукні.
   — Тоді я буду намагатись зробити сюрприз незабутнім. — Він ще сильніше притягнув її до себе, даючи відчути його жар та несамовите бажання.
   Його стегна притиснулись до неї у притул і вона відчула, як його тіло відгукується на неї.
   — Тоді…
   — Тоді нам треба поспішити. — Він засміявся і мовив. — Щоб мої штани не тріснули раніше часу. — Моя спокусниця.
   Айлі засміялась на його щире зізнання. Цмокнувши свого шотландця швидко у губи, вона витерла пальчиками трішки помади, яку залишила пару секунд назад на його смачних вустах.
   — Твоя. — Айлі сяяла, та з нетерпінням чекала на обіцяний сюрприз.
   — Ти узяла накидку?
   — Так. — Вона підняла руку і показала на шаль. — Ось вона. — Чорна з золотим блиском шаль, переливалась під світлом люстри.
   — Молодчинка. — Похвалив він її, наче маленьку дитинку.
   Айлі усміхнулась ніжним словам. Узявши його руку міцно, але лагідно стиснула її.
   — Дякую коханий.
   У нього перехоплювало подих кожного разу коли він чув її «коханий». Його серце находило спокій у її словах.
   Він глянув на її ніжки, вони були одягнені у чорні лодочки без підборів. Він усміхнувся.
   — Розумашка. Гарний вибір взуття.
   Айлі засміялась, огорнувши своїм веселим сміхом усе довкола.
    — Дякую.
   Він подав їй руку і вона із задоволенням обвела своєю тендітною ручкою його лікоть.
   Вийшовши з будинку, вони сіли у авто Мітчела і поїхали туди – куди знав лише Мітчел.

   Зупинивши авто, Мітчел набрав повні легені повітря і неголосно видихнув. Він так нервував, що здавалось нібито усе кружляє. Голова трішки запаморочилась.
   Мітчел непомітно витер руки об темно-сині джинси, і весело промовив:
   — Ну що готова? — намагаючись приховати схвильованість, він усміхався що є сили.
   — Добре б було знати до чого, — засміялась вона, — але сюрприз тим і цікавий, що це несподіванка.
   — Тоді пішли.
   — Ага.
   Він вийшов з автівки, обійшов її, і відчинивши дверцята – подав Айлі руку.
   — Прошу кохана моя.
   Айлі часто задихала. Ці чарівні слова викликають у неї повну ейфорію. Серце швидко відбивало ритм кохання, відгукуючись у скронях.
   — Дякую коханий.
   Він задоволено поглянув на неї.
   Мітчел зачинив дверцята, як тільки Айлі вийшла з авто, і узявши її за руку, повів у невідоме для дівчини місце.
   Перейшовши дорогу, вони дійшли до доріжки, яка вела у парк. Могутні дуби, клени запрошували, наче у подорож минулими століттями. Ці дерева бачили купу історій за свій величезний вік.
   Айлі усміхнулась, гадаючи, скільки щасливих пар тут цілувались, зізнавались у коханні. Як багато тут сімей відпочивало і лунав дитячий сміх. Скільки ж похилих пар згадували свою молодість і побачення. Дівчина солодко зітхнула, уявивши, як тут, давним-давно могутні шотландські лицарі чекали на своїх коханих - зізнаючись у коханні, і даючи клятву вірності. Поринувши у думки про вікінгів, принцес та океан романтики, дівчина тихо засміялась.
   — Про, що думає моя принцеса? Чому смієшся? — поцікавившись, він поцілував її пальчики.
   — Не повіриш, але я якраз думала про принцес і вікінгів. — Її оченята піднялись на нього і два величезних зелені смарагди дивились йому в глиб душі.
   — Я буду твоїм вікінгом, а ти моєю принцесою. — Він ніжно поцілував її вуста і почув ніжне зітхання у свої губи. — Я буду тебе кохати усе життя. Оберігати, як самий найдорожчий скарб. Піклуватись про тебе, моя принцесо.
   Айлі розчулилась таким словам і міцно притиснулась до нього, встаючи навшпиньки. Огортаючи своїми рученятами його шию, вона промовила:
   — Ніколи, ніколи не відпускай мене мій вікінгу.
   — Ніколи, моя принцесо. — Він притиснув міцно і водночас ніжно її тільце до себе.