Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

    — Мені вже подобається початок сюрпризу. — Мовила вона, і досі палаючи від його слів. Щічки залились рум’янцем, а сердечко калатало немов у пташки. — Я вже готова щось знімати, щоб мій костюм перетворювався на «Єву».
   Мітчел розсміявся і поглянув у очі-магніти.
   — Я кохаю тебе.
   — А я кохаю тебе.
   — Нам треба піти он туди. — Вказав він у глиб парку.
   — Люблю з тобою гуляти. — Сплітаючи свої пальці з його, сказала вона.
   — І я з тобою. — Він намагався триматися спокійно, але кожен раз хотілось набрати повітря ще глибше. З учорашнього дня його думки лише про сюрприз. І проте, щоб Айлі усе сподобалось. Він хвилювався, як юнак років шістнадцяти.
   — Що з тобою? Ти якийсь дивний. — Айлі відчула, як його рука затремтіла. Глянувши на їхні сплетені руки, вона побачила, як його кісточки на пальцях побіліли. — Щось не так? — дівчина захвилювалась не на жарт.
   Айлі та її хороша уява – розвивали декілька варіантів дійств, які зовсім не радували. Можливо Мітчел привів її сюди, щоб обірвати стосунки і ніяк не наважується це сказати? Привів сюди, щоб не було свідків їхнього розтавання. Ні, ні, ні. Він же зізнається у кохані. Вона бачить його почуття до неї. Вона бачить його кохання у очах. Він не може так вчинити. Вона без нього не зможе.
   Дівчина затремтіла з ним в унісон.
   — Все добре. Краще не буває. — Запевнив він її. — А ти чому тремтиш? Змерзла?
   — Ні, не змерзла. — З усмішкою відповіла вона. — Все добре. — Збрехала дівчина, намагаючись від хвилювання не впасти.
   — Це добре. Дуже добре.
   Мітчел подивився на Айлі і побачив у її очах страх та сум’яття. Він не розумів, що її привело у такий стан. Невже вона здогадалась, що він замислив і не хоче цього. Ні, ні, ні. Вона кохає його. Він відчуває усією душею це. Вона його, а він її.
   — Пішли.
   — Ага. — Айлі нічого більше не вимовила бо боялась, що заплаче.
   Ідучи по парку, кожен роздмухував у своїй уяві – фатальну картину. Вона боялась, що він її покине, а він що вона розчарувалася у ньому. У їхніх думках було лише одне запитання, невже це кінець?
   Блукаючи по лісі, вони звертали то на одну то на іншу доріжку. Здавалось, що навіть вітер затих, щоб не пропустити розмову Айлі та Мітчела. Людей майже не було, хоча день видався теплим і сонячним.
   — Не розумію?! — насупився Мітчел, почесавши чоло нібито це допоможе.
   — Ми заблукали? — Айлі подивилась на шотландця, який виказував свою розгубленість.
   — Можливо. — Пожартував він, хоча обличчя було не зворушеним.
   — І що тепер? — вона вдивлялась у його замислене обличчя.
   — Зараз. Зараз. — Він оглядівся довкола. — Є! Нам он туди. — Вказав він пальцем у бік доріжки, яка була схожа на усі попередні.
   — Ти упевнений? — вона неохоче вірила, що він знає куди іти. — Попередні рази ти теж саме казав.
   — Ти не впевнена у моїх пошукових здібностях? — засміявся він.
   — Ні ну що ти, з тобою хоч у Амазонку. — Засміялась вона.
   Їхній щирий сміх розрядив обстановку і вони трохи розслабились.
   — Ну тоді наступного разу туди. А головне без карти. Ти ж впевнена у моїх здібностях. — Він їй весело підморгнув.
   — Упевнена. — Усміхнулась вона. — Поцілуй мене. — Попросила дівчина.
   Вона так хотіла відчути його губи на своїх. Відчути, що він її. Вона так боялась, що це може бути востаннє. Тому просто попросила цілунок, який для неї був наче життя. Його цілунки – це її повітря.
   — О, Айлі. — Він взяв у свої великі долоні її обличчя, і нахилившись, обдав жаром солодкі вуста коханої.
   Вона встала навшпиньки, тягнучись йому назустріч. Як тільки вона відчула його губи одразу застогнала.
   Він притиснув Айлі до себе наче боявся, що це в останній раз його руки обіймають її, а губи дарують поцілунок. Він так сильно кохає її. Він не зможе без неї. Його серце не витримає, якщо вона не захоче бути з ним. Бути його назавжди.
   Поцілунок був настільки чуттєвим, ніжним та водночас жадібним. Він намагався насититись нею, а вона ним. Та обоє знали, що якби вони не намагались подовжити, запам’ятати та насититись цим цілунком – цього буде мало. Рідних губ, доторків, поглядів – не буває багато. Їх завжди буває лише замало.
   Ця мить була безцінна для обох. Поринувши з головою у вир кохання, вони обоє були у небесах. Ніхто і ніщо не міг зруйнувати цю мить. Вона була лише їхня. Ні він не вона не могли зупинитись. Ще хоча б хвилину. Хоча б на мить продовжити поцілунок. Дихати майже не було чим. Серце вистрибувало. Усе тіло Айлі обм'якло, в ту мить, як тіло Мітчела стало твердим неначе скеля. Мітчел напружився, його обійми стали наполегливими та міцними, він боявся, що усьому кінець, що Айлі піде. Він зупинив цю мить для себе. Лише її губи. Теплі, солодкі і такі піддатливі губи. Її рученята на його шиї. Гаряче дихання та стогони задоволення Айлі – ось, що він намагався запам’ятати і зберегти у своїй душі.
   Вона віддавалась до останньої краплі у ту ж мить, напиваючись ним. Айлі боялась опустити руки з його шиї, боялась, що як тільки вона це зробить – він зізнається, що полишає її. Вона не зможе без нього. Він її повітря. Її життя.
   Для неї цей цілунок був ковтком життя. Її пронизав біль від думки, що це все. Вона намагалася продовжити цілунок, попри те, що повітря бракувало. Вона ще більше притиснулась до нього. Притиснулась аж до болю. Здавалось, що після цього поцілунку, цих голодних обіймів будуть синці. Їй здалось, що вона почула власні ребра, коли Мітчел притиснув її останнього разу. Вона хотіла, щоб він її ніколи, ніколи не відпускав. Але… Здається, що він усе вирішив. Його обійми говорили про те, що він прощається.
   Айлі захникала у його губи і він відсторонився.
    — Десертику. Айлі. Я зробив тобі боляче? — він дивився на неї і його серце боліло. Все зрозуміло. Вона хоче розлучитись. Але він все одно зробить те, що планував.
   — Ні, ні. Навпаки. Я ніколи не забуду цієї миті. — Вона закліпала, проганяючи сльози. Усмішка з’явилась на її обличчі.
   — Ти так кажеш, нібито зараз втечеш. — Пожартував він, приховуючи свій біль.
   — Хіба я можу втекти, якщо я навіть не знаю, де ми. — Засміялась вона.
   — Доречне зауваження. — Він усміхнувся і витер з її щічки сльозу. — Я теж ніколи не забуду цю мить. — Хлопець натягнув усмішку і весело продовжив. — Все ж таки я надіюсь на те, що я знаю куди нам іти.
   — Надіюсь. — Цмокнувши його у губи, сказала вона.
   Вони попрямували по доріжці на яку вказав Мітчел декілька хвилин тому.
   Йшли вони прямо, нікуди не звертаючи хвилин п’ять, потім пішли у гору, іноді зупиняючись, щоб Мітчел впевнився, що їхній шлях правильний.
   — Ми майже прийшли. — Задоволено сказав він, стискаючи пальчики Айлі.
   — Ми це зробили! Ура! — радісна усмішка осяяла її обличчя.
   Вони опинились на невеличкій гірці. Перед ними відкривався дивовижний краєвид. Чисте небо, сонечко, яке скоро буде сідати і дивовижний спів пташок. У низу виднілась річка Тей, ліс та поля диких квітів.
   Айлі вдихнула повні груди і з усмішкою подивилась на Мітчела.
   — Подобається? — він щиро запитав, хоча вже бачив відповідь на її обличчі.
   — Дуже! Дуже подобається! Гарний сюрприз! — захлопала вона у долоні. — Дякую. — Цмокнувши у щічку свого красеня, сказала вона.
   — Я радий це чути. — Він занервував з новою силою. — Але це ще не все.
   Айлі часто задихала. Невже він може ось так її кинути. Але хіба б він казав про сюрприз?! Ні. Він не такий. Він її кохає. Але життя може підкинути будь який сюрпризи. Можливо він хоче пом’якшати розтавання і привів її сюди. Так він її кохає, а вона кохає його. Проте знаючи, що йому часто буває важко і у нього є таємниця – він міг вирішити не на користь їхніх стосунків. Він чомусь відчуває свою провину – і може покарати себе за це, забираючи у себе ж шанс бути щасливим.
   Айлі затремтіла. Вона чекала на його слова, але почала перша боячись, почути вирок.
   — Тут чудово. Краєвид прегарний. Стільки дерев. Квітів. — Вона торочила безупинно, тільки щоб він не зміг заговорити.
   — Айлі, Айлі, що з тобою? — Він узяв її руки у свої.
   — Нічого. — Тихо сказала вона.
   — Тоді сядьмо на ось цю лавку. — Він вказав пальцем за Айлі, і вона повернула назад голову.
   — Я навіть не побачила лавку. Вау! Хто її цікаво тут поставив?! — здивовано та риторично запитала вона.
   — Мій дідусь. — Спокійно мовив він.
   — Твій дідусь?! Чоловік Маргарет? — з цікавістю запитувала дівчина.
   — Так. Це батьки мого батька. — Пояснюючи це, він узяв Айлі за руку і повів до лавки. Всівшись разом з нею, він продовжив. — Коли мої дідусь та бабуся ще були юними та зустрічались – тут були лише ці два дерева. — Він подивився за свою спину.
   Айлі обернулась і усміхнулась.
   — Вау! Нічого собі! Два дерева, як одне ціле. — Айлі подивилась на Мітчела і промовила. — Як ми.
   Хлопець радісно усміхнувся – це були ті слова, які він хотів почути. Він наче ожив. У нього є шанс.
   — Так, як ми. — Він поцілував пальчики Айлі. — Бачиш, як ці два дуби зрослись між собою – це символ кохання. Мій дідусь і бабуся викарбували на них свої ініціали в сердечку. — Він ніжно усміхнувся. — Романтики.
   — Це так мило. — Айлі знову обернулась і побачила, про що саме говорив Мітчел. — Її пальчики торкнулись ініціалів М. + М. — А це що? — вона побачила і інші літери у такому ж серці.
   — Це…
   Айлі придивилась на кору дерева і здогадалась чиї імена закарбовані на дереві. Це були батьки Мітчела. Літери Г. + П. були трохи вище за попередні ініціали.
   — Це твої батьки?
   — Так, це ініціали батьків. Гленна та Пол.  — Він з ніжністю промовив їхні імена. — Це традиція. Започаткував її дідусь. — Він засміявся. — Він був невиправним романтиком. І я вважаю, що це добре. Вони з бабусею були дуже щасливі. 
   — Гарна традиція. — Айлі з полегшенням зітхнула. Її найбільший страх не справдиться. Мітчел не покине її. Це все її безглузді вигадки. Ще б трохи і вона заплакала від полегшення. Вона звільнилась від обтяжливих та болісних думок. Він її кохає. Кохає. Він привів її сюди, щоб вони залишили свої ініціали – і зоставили слід свого кохання навіки.
   — Дідусь та батько казали мені – коли я знайду свою половинку, щоб я привів її сюди і ми продовжили цю традицію. — Він вийняв з кишені розкладний ніж. — Я знайшов свою половинку. — Мітчел дивився у вічі Айлі, бачачи її ніжність та безмежне кохання. — Ну що приступимо до клятв.
   — Мій Мітчеле. Кохання моє. Моя половинка. — Її серце калатало так сильно, що здавалось його було чутно навкруги. — Це так романтично. Так безцінно.
   Він відкрив ніж і почав викарбовувати першу літеру. Айлі усміхаючись, дивилась за кожним рухом Мітчела. Він так старався, щоб усе було ідеально і якщо на шляху з’являлась якась щіпка то він супився. Дівчину це забавляло. Вона усміхалась кожного разу, як тільки Мітчел насуплював брови і кусав губи.
   Закінчивши дописувати  літеру А, він поцілував її, притискаючи долонею за потилицю. Відсторонившись від Айлі, він узявся знову за різьблення. Діло пішло швидше і за якихось п’ятнадцять хвилин – була готова уся картина. Літери А. + М. красувались у сердечку.
   — Готово! Здається я справився з завданням! — він задоволено усміхнувся і сховав ніж у кишеню.
   — Це так прегарно! — вигнула радісно вона. — Дякую за такий чудовий день. Дякую за сюрприз! — вона накинулась на його губи і палко-палко поцілувала.
   Мітчел нахилив її і вона вляглась на його коліна. Він підтримував її спину, обіймаючи та цілуючи. Він застогнав коли її зубки трішки потягнули за його нижню губу. Він ще більше вп’явся у її солодкі, п’янкі губки.
   — Тигриця! — засміявся він і легко цмокнув її у пухкі та почервонілі від поцілунку губки.
   — Твоя тигриця. — Підкреслила дівчина.
   — О так!
   Її очі дивились у його і вони просто насолоджувалися дорогоцінним моментом. Ще пів години тому – вони думали, що все скінчено, а зараз цілуються і їхні мрії збуваються.
   Айлі трішки підвелась і поглянула на щойно зроблений надпис на дереві. Провівши пальчиками по літерах і сердечку – вона мило усміхнулась.
   — Ти викарбуваний у моєму серці. Назавжди.
   — А ти у моєму моя Айлі. — Він ніжно перебирав пальцями її коси, торкався її обличчя – він був у Раю. — Я дуже щасливий чоловік. У мене є ти. Твоє кохання.
   — Я буду завжди намагатися, щоб ти був ще щасливішим. Я хочу робити тебе щасливим кожну мить.
   — І я хочу, щоб ти була щаслива і кожного дня знала, що моє кохання назавжди. Я поруч назавжди. — Він нахилився і поцілував її, ніжно та турботливо. — Це ще не увесь сюрприз. — Сказав він і його серце закалатало у скронях.
   — Ще щось?
   — Так.
   — Люблю твої сюрпризи!
   Він допоміг їй сісти, а сам встав з лавки.
   — Я… Я…
   — Що Мітчеле?
   Її невинне запитання і такі щирі оченята – розслабили Мітчела.
   Він зрозумів, що його хвилювання даремні, Айлі кохає його. Вона щиро та назавжди кохає його, так само, як він кохає її.
   Мітчел опустив руку у кишеню і опустився на одне коліно. Айлі ахнула і притиснула долоні до відкритих губ. Її оченята у ту ж мить заблищали, а серце вилітало з грудей. Айлі не могла повірити, що мить на яку вона так чекала – зараз відбувається. Її коханий чоловік перед нею на одному коліні з обручкою у руках.
   Мітчел тримав каблучку, таку ніжну та тендітну. Сонечко її осяювало і невеличкий камінчик заграв усіма барвами веселки.
   — Айлі – життя моє. Я по-справжньому, щиро, віддано та вірно кохаю тебе. Ти все, чого я бажаю і що мені потрібно. Хочу ділити з тобою кожну мить мого життя. Хочу створити з тобою міцну люблячу сім’ю. Я буду найщасливішим чоловіком на землі, якщо ти погодишся стати моєю дружиною і осяяти собою моє життя. Моє щастя - це ти. Ти моя половинка. Я кохаю та бажаю тебе серцем, душею та тілом. Ти станеш моєю дружиною? Ти вийдеш за мене заміж? — Мітчел простягнув каблучку і узяв пальчики Айлі у свою руку.
   — Так! Так! Так! Я вийду за тебе заміж! — Айлі затремтіла і з її великих очей закапали сльози радості і неймовірного щастя. Вона пов’яже своє життя з чоловіком, якого безмежно кохає – це щастя, яке усі шукають. Їй пощастило вона своє щастя знайшла. Її кохання, щастя – це Мітчел.
   Мітчел закліпав, його очі зволожились від сліз. Він так мріяв, щоб вона сказала ці слова.
   Він обережно одягнув каблучку на її пальчик, і дивлячись у її очі, сказав:
   — Я обіцяю зробити тебе щасливою. Я обіцяю, що ти ніколи не пожалкуєш про своє рішення, бо я кохаю тебе. Ти моє все. — Він поцілував її ніжно та палко.
   — І я обіцяю тобі, що зроблю усе, щоб ти був зі мною щасливим. Кохаю тебе мій Мітчеле. Кохаю усім серцем. — Вона притиснулась до нього, обіймаючи та цілуючи усе його обличчя.
   Він притис її що сили. Тільки в обіймах Айлі він отримував душевний спокій. Він став таким уразливим та щирим поряд з нею. Йому до вподоби було те, що він може проявляти так легко свої почуття. Вона повернула його справжнього.
   — На цьому місці мій дідусь покликав заміж бабусю. — Він усміхнувся. — А потім і мій тато підтримав цю традицію, покликавши на цьому самому місці заміж мою матір. А тепер тут стою і я зі своєю коханою. — Він погладив її коси, які виблискували під рожевими променями сонця.
   — Це так зворушливо. Це місце особливе. — Її очі сяяли безмежним щастям. — Дякую, що ти зробив це саме тут.
   — Це місце таке особливе, як і ти. — Він торкнувся її губ своїми.
   Айлі усміхнулась і простягнула руку, ніби тягнучись до сонця. Порухавши пальчиками, її каблучка заграла різними барвами.
   — Вона чудова. Така ніжна.
   — Я радий, що тобі вона сподобалась. — Щиро сказав хлопець. Він так хвилювався, що не вгодить. Але сяюче обличчя Айлі говорило про те, що каблучка їй сподобалась.
   — Дуже, дуже сподобалась. — Її губи подарували йому ніжний і щирий поцілунок вдячності і кохання.
   — У мене є ще один сюрприз. — Сказав він і узяв її руку у свою. — Але давай спочатку сфотографуємось навпроти дерева і закарбуємо у фото цей важливий день.
   — Чудова ідея!
   Вони сіли на лавку, і зробили пару кадрів на телефон. Цілуючись, та сміючись вони були у своєму світі, де були по-справжньому щасливі.
   — Ну, що ти готова протоптати знову доріжку? — запитав весело він.
   — Готова! А що за сюрприз ти ще підготував?
   — Побачиш. — Він підморгнув їй.
   — Ну тоді пішли, доки ще сонце не сіло.
   — Пішли моє серденько.
   Айлі усміхнулась його ніжним словам і вони попрямували знайомими доріжками.

   Їдучі в авто, Айлі дивилась на свої пальці. На одному із них був доказ кохання Мітчела. Вона не могла перестати усміхатись. Її серце тріпотіло радісно-схвильовано мріючи, як скоро вона скаже Мітчелу - Так! Скоро, дуже скоро вона стане його законною дружиною.
   — Ми вже майже доїхали. — Він перевів погляд з дороги на Айлі, та усміхнувся.
   — Вже не можу дочекатись побачити, що ти ще придумав. — Вона намагалася впоратися зі своєю цікавістю, проте та узяла верх. — Може натякнеш? Куди ми їдемо?
   — Потерпи. — Він узяв її пальчики в руку і торкнувся їх своїми гарячими губами.
   Айлі засміялась від ніжної лоскоти його язика на пальцях.
   — Звабник! — засміялась вона.
   — Це ж добре? — поцікавився він, крізь білозубу усмішку.
   — Це не просто добре. — Вона провела своєю рукою по його нозі, майже торкаючись його плоті. — Це просто чудово. — У її очах запалали вогники.
   — Спокусниця! — засміявся він, а потім голосно ковтнув. Її пустотливі пальчики пробудили «друга».
   — Це ж добре? — її слова прозвучали точнісінько так само, як хвилину назад Мітчела.
   — Це не просто добре, — він повів грайливо бровою.  — Це просто чудово! — відповідь була скопійована зі слів Айлі.
   Вони голосно засміялись.
   — Сонце вже майже сіло. — Чуттєво зітхнувши, Айлі подивилась у вікно.
   — Так. — Сказав він і додав. — Ми якраз приїхали.
   — Вже?! — дівчина зайорзала на сидінні в очікуванні нового сюрпризу.
   — Так, вже. — Обдарувавши її усмішкою, він зупинив авто і вийшов.
   Відчинивши дверцята, де сиділа його наречена, він подав їй руку.
   — Дякую коханий. — Її ніжний голос пролунав біля нього.
   — Нема за що, кохана. — Швидко цмокнувши її, він усміхнувся.
   — Куди іти? — з вогниками цікавості у очах, Айлі дивилась довкола.
   — Туди. — Він вказав пальцем у бік річки.
   — Туди? — здивовано запитала Айлі.
   — Так. — Він схопив її за руку. — Саме туди.
   — Тобі не здається, що зараз не час для плавання. — Пожартувала вона, не знаючи, що Мітчел навигадував.
   — Чому це?! — піддражнив він.
  Айлі звела брови на переніссі і вдавано затремтіла.
   — Ну по-перше, м’яко сказати холодно. А ще, — вона засміялась, ­— я не взяла купальник.
   Мітчел засміявся.
   — Можна поплавати і голими. — Підморгнувши їй, він схопив її на руки.
   — Що ти робиш?! — схопившись за шию шотландця, зойкнувши, запитала вона.
   — Несу тебе до річки поплавати.
   — Дуже смішно. — Насупилась вона. — А чесно?
   — Чесно, — він замислився. — Заплющ очі.
   — Мітчеле, що ти задумав?
   — Кохана, просто заплющ оченята.
   Айлі важко зітхнула, але покорилась долі. Заплющивши очі, вона ще дужче обійняла Мітчела за шию.
   Не розплющуючи очей, вона запитала:
   — Взагалі-то річка далеко, може відпустиш мене?
   — Ні, ні, ні. Ти, що сумніваєшся у моїх силах?
   — Ну, що ти коханий. — Усміхнулась вона.
   Мітчел пройшов більшу частину шляху, і повітря явно забракувало. Він намагався тихо зітхнути, але не вийшло.
   Айлі захихотіла.
   — Бачу Вам смішно?!
   — Ні, ну, що Ви, як я можу. — Стиснувши губи, вона тихо засміялась.
   — Ну нічого, скоро я з тобою розберусь. І ніяких запитань. — Попередив він.
   — От вже.
   Дійшовши до річки, він звернув на дерев’яну доріжку. Балки зарипіли і Айлі почала більше прислухатись. Шум води, тріск деревини та прохолода. Ніс в той час насолоджувався неймовірним свіжим повітрям.
   Він поставив Айлі на ноги. Вона похитнулась, але він її втримав. Узявшись за величезні двері, він відчинив їх. Увійшовши у свій другий будинок, він задоволено зітхнув.
   Нарешті він привів її у свій світ. Світ – де він знайшов хоч трохи спокою, після того, як зоставив свій дім та родину.
   Невеличкий суднобудівельний бізнес він отримав від дідуся, чоловіка Маргарет. Він майже сорок років жив цим місцем, і Мітчел добре розумів свого діда, який кожного дня приходив сюди. Він вдихав життя у кожен човен, а той натомість дарував йому улюблену справу життя – майструвати своїми руками. Мітчел знайшов тут не лише улюблену справу. Невеличкі яхти та човни – рятували Мітчела від самотності. Проте, зараз він знайшов Айлі – тепер слово самотність не буде присутнім у його житті. У нього є кохана жінка і улюблена справа – треба їх познайомити.
   Він усміхнувся.
   — Можеш розплющити оченята, Десертику. — Стоячи позаду неї, і тримаючи її за плечі, сказав він.
   Айлі одразу ж послухалась.
   — О Боже! — Айлі притиснула руку до грудей. — Мітчеле. — Видихнула вона, дивлячись на невеличке парусне судно, на якому красувалась назва, яка розчулила її до глибини душі. — Ти назвав її Айлі.
   — А як же ще я міг її назвати. — З ніжністю відповів він.
   Вона обернулась до нього, стоячи у його обіймах.
   — Чому ти нічого не сказав? Чому не казав, що будуєш для себе човен? Коли ти його закінчив?
   — Ну це взагалі-то сюрприз. По-друге, це наш човен. І по-третє – закінчив декілька днів тому. — Дивлячись у блискучі оченята Айлі, відповів він. — Тобі до вподоби?
   — Ти ще питаєш?! Ну звичайно! Це дивовижно! Ти дивовижний! Сюрприз дивовижний! День дивовижний! Усе, усе дивовижне! — вона ніжно торкнулася його губ. — Дякую.
   — Будь ласка. Усе для тебе. Я хочу, щоб ти була щаслива.
   — Я дуже, дуже щаслива. — Вона притиснулась до нього, поклавши голову на його груди.
   — Ну, що прошу на борт. — Усміхнувся він. — Звичайно, сьогодні ми не випробуємо його, але згодом я перевезу його на якусь пристань неподалік і наш круїз розпочнеться.
   — З нетерпінням чекаю на це. — Її очі сяяли радістю.
  Мітчел задоволено потер руки і перекинув ногу, забравшись на судно. Доки він щось клопотав на яхті, Айлі трішки замерзла.
   — Десертику, ти тремтиш. — Він схвильовано подивився на тремтячу Айлі.
   — Трішки. — Збрехала вона, щоб не хвилювати Мітчела.
   — Обманщиця. — Засміявся він. — Дай руку. — Подавши їй свою міцну долоню, він допоміг їй забратись на яхту.
   — Не думала, що вона така велика! — з захватом у очах, сказала дівчина.
   Він задоволено усміхнувся на реакцію Айлі.
   — Велике не лише судно. — Він засміявся.
   — От вже! Безсоромний! — Айлі бачила, як його плоть давала про себе знати, роблячи штани замалими.
   — Я цим пишаюсь. — Засміявся він. — Скоро ти перестанеш тремтіти. Я тебе зігрію. — Він обхопив її за талію і притис до себе. Палко поцілувавши солодкі вуста нареченої, він погладив по її круглій налитій сідничці.
   — Зігрієш кажеш, — промуркотіла вона, відчуваючи, як наливаються її груди, а соски твердіють від бажання. — Дуже чекаю на це.
   — Тоді уперед!
   — Слухаюсь мій капітан! — зваблива усмішка, з’явилась на обличчі дівчини.
   — Скажеш це пізніше у каюті. — Повівши бровою, сказав він. Хлопець обожнював дражнити її та згорати від нетерпіння.
   Айлі усміхнулась йому. Навіть попри холод, вона опустила накидку і оголила декольте. Від чого Мітчел майже заричав.
   Накидка злетіла і дівчина що сили запищала, бачачи, як її шаль злетіла. Проте проворний Мітчел встиг схопити її. Притиснувши шаль до обличчя, він вдихнув рідний аромат. Ніжний, спокусливий з нотками цитрусів, парфум дурманив згадку про неймовірне та таке піддатливе тіло Айлі.
   Вона усміхнулась, бачачи, як він насолоджується її ароматом.
   Мітчел простягнув руку і віддав Айлі шаль.
   — Дякую коханий. — Її щира усмішка осяяла обличчя.
   Він усміхнувся.
   — Ну, що пішли у каюту? — його очі набуло хитрих вогників.
   — Ти мене зваблюєш? — нахиливши голову, і примружившись, запитала вона. Її коси розсипались по плечах і це не обминуло Мітчела.
   Він обожнював її довгі коси, які нібито грали, як хвилі вод Шотландії.
   — А виходить?
   — Трішки. — Закусивши нижню губу, вона підхопила його ж гру.
   — Лише трішки?! — його губи розтягнулись в усмішці оголяючи білосніжні зуби.
   — У тебе є ще шанс. — Вона опустила шаль, оголяючи плече. — Надіюсь у тебе є ще «козирі у рукаві»? — дражнила вона його.
   — І не тільки у рукаві. — Мітчел поправив там де блискавка. — Ще є один козир у штанях.
   Вони обоє засміялись.
   — То можливо ти ним скористаєшся?! — облизавши губи, вона уявила його «козир» у своїх пальчиках.
   Він заричав від її слів. Але з великими зусиллями, він запитав:
   — А як же гра?
   — Якщо у тебе така титанічна витримка, можемо і пограти. — Усміхнулась вона, даючи йому зрозуміти, що він зробив помилку.
   — Не можу похвалитись такою витримкою, але… Спробую. — Він облаяв себе у думках за свій довгий язик. Він би із задоволенням оволодів нею ненаситно і хижо. Хоча дражнити її – це особлива насолода. Насолода гурмана. — Щоб повністю насолодитись Десертиком, — його очі потемнішали, — треба почати з закуски, потім перейти до головної страви і тільки тоді до найсолодшого.
   — Цікаво, яку закуску будуть подавати першою? — вона завовтузилася на сидінні, відчуваючи, як усе у низу занило від бажання.
   — Зараз побачиш. — Хижі вогники заплигали у його спокусливих очах. — Але спершу аванс. — Підходячи до неї, він подав їй руку.
   — Аванс? — кутику її вуст кокетливо піднявся. — Цікаво. — Вона поклала свою долоню у його і підвелася. Не встигла вона опинитись на ногах, як його губи накрили її для поцілунку.
   У Айлі запаморочилась голова, а серце шалено вибивало у грудях шалений ритм. Вчепившись за його кофтину, вона притиснулась ще ближче. Поцілунок немов мед, солодкий с присмаком квітів. Айлі застогнала коли його губи торкнулися чутливої зони біля вушка. Її руки попрямували по грудях, доки не обвели шию. Він ставав ненаситним звіром біля неї, його нестримні бажання нею володіти його іноді лякали. Він боявся, що може зробити їй боляче, якось відштовхнути її, але раптом він зрозумів, що їхні бажання однакові. У ній теж прокидалась хижа кішка, яка наче випускала кігтики і ловила свою здобич.
   Він заричав біля її вушка і ледь потягнув за нього.
   Айлі майже крикнула, але у ту ж мить, Мітчел знову оволодів її м’якими губами.
   Її тіло прокидалось на кожен його доторк, на кожен поцілунок. Вона стогнала і цілувала його з таким голодом, з такою ненаситністю, що голова йшла обертом, а тіло нило від нетерпіння. Лоно боліло та жадало його ласки. Він повинен заспокоїти її спрагу – він її вода у пустелі. Він її дощ у тропіках. Але і з цим - він її піщана буря та сезон дощів. Мітчел її підіймав від землі та обертав у бурі емоцій та нестримних бажань. Хіба можна сперечатись з природою?! Хіба це під силу?! Ні! І це їй не потрібно. Вона бажала лише одного – потрапити у полон його буревію.
   Їхні губи палали вогнем, коли вони нарешті трішки відсторонились. Вона вчепилася у його руки, щоб не впасти і подивилась у його вічі.
   Він провів пальцями по її щоці і забрав коси с плеча.
   — Гарний аванс. — Усміхнувся він.
   — Аванс ти отримав. — Вона провела пальцями по його грудях, животі і зупинившись на блискавці, сказала: — А як що до козиря?
   — Ну і гаряча штучка! — засміявся він і поклав на її руку свою, стискаючи тверду плоть. — Відчуваєш?
   Вона захитала головою.
   — Так. — Видихнула вона.
   — Хочеш? — він ще більше стиснув її пальчики.
   — Так, хочу. — Вона затремтіла.
   — І я дещо хочу. — Спокуслива усмішка і вогонь у очах зробив його ще сексуальнішим.
   — І що ж ти хочеш? — вона чекала на його похітливі слова.
   — Хочу твою «квіточку». — Його тіло одразу одізвалось, коли він уявив, як пестить її.
   — І що ж ти будеш з нею робити? — Горіли не лише щоки, але і усе тіло.
   — Я її буду торкатись пальцями. Потім буду цілувати. — Він провів рукою по її стегну і додав: — А потім грубо, ненаситно засуну свого члена у твоє гаряче, вологе і ніжне лоно.
   Айлі голосно зітхнула. Вона томилась від бажання.
   — Чому ми і досі не у ліжку? Чому ти і досі не робиш те, що зараз сказав?
   — Я це зараз виправлю. — Він схопив її на руки і поніс до каюти.
   Він спустився униз, пройшов невеличку кухню-вітальню, а потім вони пройшли у низьку спальню. Мітчелу довелось опустити голову, щоб не вдарятись об стелю. Опинившись біля ліжка він поклав Айлі на нього і навис над нею. Покриваючи обличчя та шию Айлі цілунками, він чув яке задоволення вона отримує, коли її стогони стали голоснішими.
   — О так! Кохай мене. Кохай. — Заблагала вона, ледь дихаючи.
   — Почнемо з закуски. — Прошепотів він їй на вушко та вкусив його.
   Вона зойкнула та вигнула спину.
   Він простягнув руку до бра та увімкнув світло. Тьмяне, тепле світло залило кімнату. Романтична напівтемрява робила риси Айлі та її стан ще загадковішими. Мітчел дякував Богу, що ця дівчина покохала його.
   — Я кохаю тебе.
   — А я тебе кохаю. — Вона усміхнулась ніжно та тепло.
   — І хочу тебе.
   — І я хочу тебе. Сильно хочу. — Вона звабливо повела плечем. — І я голодна. Дуже голодна. — З кожним словом її дихання прискорювалось.
   Дивлячись йому у вічі, вона повільно узялась за шаль та зняла її. Побачивши задоволений погляд Мітчела, дівчина продовжила роздягатись. Річ за річчю опинялась на підлозі, доки вона не зосталась лише у червоній мереживній білизні.
   Він майже забувся, як дихати. Напів оголена Айлі лежала на ліжку і звабливо облизувала губи кінчиком язика.
   Мітчел зняв черевики. Усміхнувся. Дивлячись на Айлі, він почав роздягатись. Його руки потяглись до кофтини, потім до джинсів, а потім і до білизни зі шкарпетками. Він стояв голий і самовпевнено усміхався.
   Айлі дивилась на його прекрасне оголене тіло. Його міцні груди, плаский живіт і міцний немов сталь член – збуджували її та манили.
   Він повільно опустився поруч з нею на ліжко. Провівши гарячою рукою по її м’якому жіночному животику, він почув її тихе муркотіння. Його рука обвела коло довкола пупка, а потім почала спускатись до низу.
   — Цікаво…
   — Що? — розплющивши очі, запитала Айлі.
   — Чи ти вже мокренька. — Він опустив свою руку у її трусики і голосно застогнав, відчувши на пальцях її вологу. — О моя Айлі. Моя кохана дівчинко.