Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Прокравшись у замок і напустивши на себе чари невидимості, у першу секунду вона навіть розгубилася. Ельфів-чужинців було так багато! Вони були такими різними. Але всі, як один – суворі, страшні.

Велма все ж таки взяла себе в руки і уважно озирнулася. З подивом і полегшенням зрозуміла - її ніде немає  Ні серед ельфів, ні серед полонених.

Обережно лавіруючи між воїнами, вона непоміченою дісталася сходів. Сходинка, інша. Знайомі двері. Ще не встигла Велма зробити крок до цих дверей, як зашипів, забризкав іскрами залишений на варті Морок.

- Це що таке? - Тільки й встигла подумати Велма, як за спиною пролунали кроки. Прямо на неї йшов ельф. Великий, граціозний та сильний, мов чорна пантера, він повільно наближався. І дивився прямо на неї – як удав на мишку. І навіть чари її не допомогли – її помітили. Відьма розгублено і судомно почала згадувати хоч якісь заклинання, які б їй допомогли проти бойової магії суворого ельфа. А в голову лізло тільки якесь безглуздя.

– Грант! - І чоловік завмер, все ще дивлячись на відьму. Поперед нього, нахабно його відсуваючи у сторону, протиснувся інший. І повернувся до Велми спиною. Весь чи то в синіх, чи то в зелених татуюваннях, цей воїн був не менший за того, що насувався на дівчину. Вільно чи мимоволі, але він дав їй шанс на  втечу. Вузькі та сильні стегна, широкі плечі, якась зміїна гнучкість та грація – все це,тікаючи, помітила Велма.

- Який красень, - подумала вона. Саме в цей час татушка на спині чоловіка заворушилася, візерунки татуювання якимось дивним чином зобразила дракона. А той узяв і підморгнув їй…

Шокована та перелякана Велма сховалася на горищі, і вирішила дочекатися зручнішого моменту. Пробігаючи повз двері в покої Тамарі, їй здалося, що вона почула тихе зітхання – її подруга жива!!

А два ельфи, стоячи на сходах, міряли один одного поглядами. Грант – лютим. Він був розлючений тим, що йому завадили.

А другий дивився досить дружелюбно та з хитринкою. Мабуть, він розумів, що завадив Гранту і це його дуже тішило.

- Я – Урласс, народжений Мурламі. Мій батько – глава роду Саурр.

Грантові нічого не залишалося, як приділити увагу ельфові, що так невчасно перервав його погоню. Тим більше,  дівчина, що поводила себе так дивно,вже десь поділася і Грант навіть уяви не мав,  де буде її шукати.