Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

Мій супротивник обернувся і завдав удару києм. Гримнув так, що коли я піймав цей удар на свій ціпок, то мені аж рамена загули. Невеликий біль, тіло сповістило мені про поштовх і наготовувалося на більше. Він знову вдарив, я знову відбив. Коли я вже втяг його в бійку, не було жодного безпечного способу відвернутися і втекти. Перекований добре орудував своїм києм, можливо, був колись вояком і тренувався з сокирою. Я розпізнав рухи і блокував, ловив чи відбивав кожен із них. Я надто його боявся, щоб перейти в наступ, боявся несподіваного удару, який міг обминути мого ціпка, якщо постійно не стерегтимусь. Навпаки, відступав я з такою готовністю, що він озирнувся через плече, можливо, думаючи, що може просто відвернутися від мене й піти до жінок. Мені вдалося боязко відповісти на один із його ударів, перекований заледве здригнувся. Не був утомлений, не дав мені змоги відступити так, щоб використати перевагу моєї довшої зброї. На відміну від мене, його не відволікали крики менестрелів, що намагалися захищатись. Позаду, між деревами, я чув приглушену лайку й тихе гарчання. Нічно­окий підкрався до третього чоловіка й кинувся на нього, намагаючись перекусити йому підколінний суглоб. Це йому не вдалося, і тепер він кружляв довкола, тримаючись за межею досягу меча, який був у перекованого.

Не знаю, чи вдасться мені проскочити повз його вістря, брате. Та думаю, що зможу його затримати. Він не відважиться повернутися до мене спиною і піти вниз, щоб напасти на тебе.

Будь обережний!

Це й усе, що я встиг сказати, бо чоловік із києм поглинав усю мою увагу. На мене сипався удар за ударом, і невдовзі я зрозумів, що він подвоїв зусилля, вкладаючи тепер більше моці у свої удари. Вирішив, що більше йому не потрібно захищатися від можливої атаки з мого боку, натомість спрямував усю енергію в пробивання моєї оборони. Кожен поштовх, який я ловив на свій ціпок, стрясав мене до самих рамен. Удари розбудили старі болі та зцілені рани, про які я майже забув. Моя витривалість як вояка була вже не та, що раніше. Полювання та піша хода не робили тіло дужчим і не нарощували мускули так, як цілоденне орудування веслом. Наплив сумнівів не давав мені зосередитися. Я підозрював, що вже подоланий, і так боявся болю, що не міг вигадати, як його уникнути. Відчайдушне намагання уникнути болю — не те саме, що рішучість здобути перемогу. Я постійно намагався відступити від перекованого, щоб здобути місце для свого ціпка. Та той невблаганно на мене натискав.

Я кинув погляд на менестрелів. Джош рівно стояв посеред дороги, з ціпком напоготові, але бій відкотився деінде. Гоні відступала, кульгаючи, а перекований переслідував її. Вона намагалася відбивати удари його кия, а Пайпер тим часом ішла слідом, даремно молотячи чоловіка по плечах своїм тонким ціпком. Він просто горбився під її ударами, зосере­дивши всі сили на пораненій Гоні. Щось у мені прокинулося.

— Пайпер, підбий йому ноги! — гукнув я їй, а тоді перемкнувся на власні проблеми, бо кий супротивника зачепив мені плече. Я завдав кілька швидких ударів, яким бракувало сили, і відскочив від нього.

Меч розтяв мені плече і проїхав уздовж грудей.

Я скрикнув від здивування і майже випустив ціпка з рук. Тільки тоді зрозумів, що це не моя рана. Я почув її, а разом із нею — вражений і болісний крик Нічноокого. А потім удар чоботом по голові. Приголомшений, загнаний у кут.

Допоможи мені!

Були ще й інші, глибші спогади, поховані під пам’яттю про побої, завдані мені стражниками Регала. Багато років тому я відчув удар ножем і копняк чоботом. Та не моє тіло було мішенню цих ударів. Ковалик, тер’єр, з яким я пов’язався, ще й не досягши повноліття, бився у темряві з чоловіком, що напав на Барріча за моєї відсутності. Бився, а пізніше помер від завданих ран ще до того, як я зумів до нього дотягтися. Раптом я збагнув, що існує загроза, потужніша за власну смерть.

Страх за себе відступив перед моїм страхом за Нічноокого. І я зробив те, що мусив. Змінив позицію, ступив уперед, прийняв удар на плече, щоб наблизитися до противника. Від удару моє плече аж отерпло, якусь мить я зовсім не відчував руки. Сподівався, що не випустив із неї ціпка. Скоротив захват, різко викинув угору кінець ціпка, влучив перекованому в підборіддя. Він геть не сподівався такої різкої зміни тактики. Підборіддя піднялося, відкривши горлянку, а я різко ткнув ціпком у заглибину біля основи шиї. Відчув, як піддалися дрібні кості. З раптовим болісним видихом він бухнув кров’ю, а я танцювальним рухом відступив, змінив захват ціпка та обернув його іншим кінцем. Луснув чоловіка по черепу. Він звалився на землю, а я відвернувся і побіг до лісу.

Гарчання Нічноокого і хрокання, з яким змагався перекований, привели мене до них. Нічноокий був у скрутному становищі. Передню лапу підгорнув під груди, по лівому плечі текла кров і, немов червоні самоцвіти, виблискувала на охоронних волосках з лівого боку. Відступив у глибину густих і поплутаних ожинових хащів. Гострі колючки й чіпкі пагони, серед яких він шукав захисту, тепер оточили його, перекривши можливість утечі. Втискався між них так глибоко, як тільки міг, уникаючи ударів меча. Я відчув, що його лапи поранилися об колючки. Але водночас ті колючки тримали на відстані нападника, а пружинисті лози поглинули багато ударів меча, коли чоловік намагався прорубатися крізь них і дістатися до вовка.

Побачивши мене, Нічноокий зібрав усю свою відвагу й раптом обернувся, з диким вибухом гарчання кинувшись на напасника. Перекований підняв меча для удару, що мав прошити наскрізь мого вовка. Кінець мого ціпка був тупим, але я з безсловесним криком люті вгородив його чоловікові в спину, з такою силою, що пробив тіло аж до легень. Перекований вибухнув червоними бризками й шалом. Намагався обернутися до мене лицем, але я тримав ціпка. Натискав на противника, змушуючи хитьма відступати в ожинові хащі. Він простягав руки, але не міг ухопитися ні за що, крім колючої ожини. Я пришпилив його до пружних гілок, усією своєю вагою навалившись на ціпок, а Нічноокий, осмілівши, плигнув йому на спину. Щелепи вовка стислися довкола товстого карка перекованого і рвали його, доки кров не оббризкала нас обох. Придушені крики чоловіка поступово перетворилися на безвольне булькотіння.

Я геть забув про менестрелів, доки крик глибокого болю не нагадав мені про них. Схилившись, я ухопив меча, якого випустив перекований, і бігом повернувся до дороги, залишивши Нічноокого втомлено лежати й вилизувати поранене плече. Вискочивши з лісу, побачив жахливе видовище. Перекований навалився на Гоні та зривав з неї одяг. Вона відбивалася, а Пайпер стояла навколішках у дорожній куряві, трималася за передпліччя і дико кричала, у її лементі годі було розібрати хоч слово. Розпатланий і покритий пилом Джош звівся на ноги, намагаючись навпомацки, без ціпка, йти на крик Пайпер.

За мить я опинився поміж них. Копнув чоловіка, щоб стягти його з Гоні, а потім встромив у нього меча, тримаючи обіруч і вдаряючи згори вниз.