Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Лист до короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Лист до короля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лист до короля" автора Тонке Драгт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 109
Перейти на сторінку:
тобі наказав?!

— Ніхто! — виправдовувався Леор. — Я лише хотів спитати: може, вам ще чогось принести.

— Брехня! — струсонув його Бенду. — Негайно кажи правду!

— Йой! — скиглив Леор. — Мені боляче! Я нічого не знаю! Ой-йо-йой!

Він так репетував, що на той галас прибіг трактирник.

— Шляхетні лицарі, — вигукнув він, ошелешений, -що трапилося?!

— Це ви наказали своєму слузі підслуховувати біля дверей? — спитав Бенду.

— Ні, звісно ні! — відповів сердито трактирник. — Навіщо тобі це знадобилося, Леоре?

— Облиш його, — зупинив Ристридин Бенду і повернувся до трактирника: — Ваш слуга поводиться підозріло, Фораме. І ви, мабуть, не будете заперечувати, якщо ми поставимо йому декілька запитань?

— Звісно ж, ні, лицаре Ристридине, — відповів трактирник, здивовано дивлячись на нього, упізнавши його без шолома.

Бенду відпустив Леора.

— Я нічого такого не робив і нічого не знаю, — мимрив служка, розтираючи від болю руки.

— Краще відповідай панам! — наказав трактирник. -Мені соромно за тебе, Леоре!

— Ну то що, — звелів Ристридин, — розказуй, що ти знаєш про Червоних Вершників. Бо ти ж їх бачив!

Бенду мовчав, але обпік слугу таким поглядом, що йому одразу перехотілося заперечувати:

— Так-так, я бачив їх, — неохоче почав він. — Позавчора вночі. Але не в червоному.

— Не в червоному?! — скрикнув Бенду.

— Ну, принаймні, не всі в червоному. — Здалося, що Леор забув про свій біль, і на його обличчі з’явилася посмішка:

— Той, що до мене говорив, був чорний, тобто зодягнений у все чорне, я хотів сказати, і ще були інші, ті, що не червоні. Я не знаю, точніше, я не розгледів їх. Темно було.

— Вони говорили з тобою? — спитав Бенду. — Що вони сказали? Скільки їх було?

— Вони проїздили повз трактир. Скільки — точно не скажу: може, з десятеро. чи з дванадцятеро. Прокинувся я, ось, і побачив їх у віконце. Кімната моя на дорогу вікном. Вони зупинилися неподалік, і я встав подивитися. Думав, може зайти захочуть; ну, вийшов, і вони мене побачили. Ночувати не захтіли, лишень пива спитали. Ну, то я й подав.

— І що вони говорили? — спитав Ристридин.

— Та нічого особливого.

— Навіщо ж ти так старанно підслуховував наші розмови?

— А навіщо ви, шляхетний лицарю, так старанно про них розпитуєте? Не те щоб мене це стосувалося, але.

— Відповідай, коли питають! — втрутився Бенду.

— Червоні Вершники скоїли вбивство, — сказав Ри-стридин. — Ми, лицарі короля Дагоната, маємо їх покарати.

— О! — вигукнув Леор. Здавалося, слова лицаря справили на нього враження. — Ви вже пробачте, шляхетні лицарі, тільки запитували вони про вас. Чи проїздили, мовляв, від замку Містеринат Четверо Сірих Лицарів зі зброєносцями. Ну, я вас тоді ще в очі не бачив, то так і сказав їм. А ще запитували. — він боязко покосився на Тіурі, — про юнака з чудесним перснем на пальці. Та й хлопця такого я на той час ще не стрічав.

— І?.. — спитав Ристридин. Дужий і суворий стояв він перед Леором, який не міг витримати пронизливого погляду лицаря.

— Вони наказали, щоб я, як побачу, стежив за ними, — вів далі він, — за Сірими Лицарями, цебто, і за юнаком. і щоб повідомив їм, як побачу.

— І як же ти маєш їм повідомити? — поцікавився Ри-стридин. — Як би ти їх знайшов? Де вони зараз?

— Не знаю я. Справді не знаю. Вони повернуться, сказали, щоб запитати мене.

— Правду кажеш?

— Так, шляхетний лицарю, — відповів Леор, — чистісіньку правду.

Тут втрутився трактирник.

— Лицаре Ристридине, повірте йому. Звісно, підслуховувати недобре, та він допитливий до всього — така вже в нього вада. Та й звідки йому було знати, що Червоні Вершники — вбивці.

— Справді, звідки? — сказав Леор ображено.

— Шкода, що ти не можеш нам розповісти, де вони, — зауважив Ристридин. — Проте ми знайдемо їх так чи інакше. Можеш іти, Леоре. Тільки ось що, попередь нас, коли вони знову повернуться.

— Так, неодмінно повідомлю, шляхетний лицарю, -покірно мовив Леор і, човгаючи, вийшов геть.

— Чи можу я вам чимось бути корисним? — запитав трактирник.

— Можеш, Фораме, — відповів Ристридин. — Я б волів, щоби ти не згадував мого імені, доки я ношу ці сірі обладунки.

— Гаразд, шляхетний лицарю. А за Леором я пильнуватиму, хоча не думаю, що він знає більше, аніж сказав.

— Добре, Фораме, — завершив Ристридин. — Ми йдемо спати і вирушимо завтра рано-вранці.

Коли трактирник вийшов, усі знову посідали на свої місця, вирішуючи, що робити далі.

— Гадаю, цей Леор знає більше, аніж говорить, — зауважив Бенду.

— Можливо, — погодився Ристридин задумливо.

— А трактирнику справді можна довіряти? — спитав Арват.

— Якби йому було таки щось відомо, то він розповів би мені. Я його давно знаю: хороший чоловік, хоча не такий вже й розумець.

— То що ж нам тепер робити? — спитав Евейн.

— Та нічого, — кинув Бенду. — Іти спати. Але, як на мене, слід залишити вартових, щоб ніхто не міг ані вийти з трактиру, ані увійти до нього непоміченим.

— Чудово, так і зробимо, — не заперечив Ристридин.

Вони домовилися розділити вартування. Першим чергував Ристридин; він запропонував Тіурі разом стояти на сторожі. Тож вони залишалися всередині і час від часу робили обхід навколо трактиру, а через годину мали розбудити наступну пару.

Тіурі з Ристридином погасили всі свічки, окрім однієї, і залишились у напівтемряві.

— Я попросив тебе стояти на варті разом зі мною, — мовив лицар, — тому що це чудова нагода поговорити.

— А ви не боїтеся, що нас хтось може підслуховувати?

— Леор? Ні. Те, що я збираюся тобі розповісти, — не секрет. Леорові все це можна слухати, хоча він і шпигун Червоних Вершників.

— Ви думаєте, вони близько? — спитав Тіурі. — І можуть повернутися?

— Переконаний, що вони неподалік.

Тіурі помовчав і тихо промовив:

— Я думаю, вони шукають мене. І коли дізнаються, що я у вашому товаристві, то самі на вас вийдуть.

— Нехай виходять. І що швидше, то краще. А щодо тебе, то з нами ти під надійним захистом. Ристридин підвівся, підійшов до дверей і

1 ... 35 36 37 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лист до короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лист до короля"