Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

— В мене багато прихованих талантів, — відповідає Кирило і зникає у ванній.

Я обережно заходжу в його кімнату і розглядаюся по сторонах. Вчора ми не оглянули її, а треба було б. В Кирила тут на диво затишно. Приємна монохромна палітра, зручні меблі, на стінах висять в рамках декілька вінтажних фото на музичну тематику та автографи, ймовірно, піаністів. Я не сильно розбираюся в цьому. Йду вглиб кімнати і о Боже! Велетенська гардеробна, яка за площею як моя кімната. Я собі хочу таку або трішки більшу.  По-доброму заздрю хлопцеві. Знаходжу Кирилу білу футболку та джинси. Це не складно, бо в нього тут абсолютний порядок. Його гардероб  передбачуваний — класична класика. Трішки нудно, але і то краще ніж міксувати дорогі брендові речі, які не поєднуються. 

Лишаю йому одяг на ліжку, а сама йду до себе в кімнату, щоб переодягнутися і підфарбуватися. Зустрічаємося через 15 хвилин у великій вітальні. Мовчки оглядаємо одне одного.

— Непогано, — каже Кирило, — Але я не певен, що Вікторія прийде в чомусь такому простому. Вона не звикла таке носити.

— Ти переживаєш, що ми не вгодимо твоїй колишній? — розчаровано запитую.

Кирило не відповідає на моє питання.

— Лео, постарайся бути сьогодні гостинною та милою. Байдуже, хто в чому буде одягнений.

— Як скажеш, — згоджуся я, щоб не провокувати хлопця. 

Кирило надто сильно переймається думкою Вікторії. Певне ще й досі має до неї почуття. Цей випадок запущеніший ніж я думала. 

Дзвінок в двері. 

— Це вони, — Кирило бере мене за руку і ми йдемо зустрічати гостей.