Читати книгу - "Українське письменство"

Чуєш?.. Зібралися знов… Тобі вісті несем ми сьогодні. Завтра в нас свято велике. Завтра в нас день великодній. Завтра твій степ буде вдягнено в срібні, весільні обнови, Вчора над ним, над усім «на сторожі поставлено Слово».

Серед інтимних поезій відзначимо останню в циклі «Varia», що зворушує енергією та свіжістю нестаріючої душі:

Шукаю тих, хто в ніч осінню, Немовби ранком по весні, Наперекір всьому створінню, Співа найкращії пісні.

Єсть ефектні ходи в поезії «Над порогами» і в закінченні довгого, обтяженого описовими деталями вірша «Асканія-Нова» («Ти вся — Асканія-Нова. Весь світ почув твої слова»). Хороше враження робив би і вірш «З нею», коли б ритмом і настроями не копіював давнього шедевра Філянського: «Думкою останньою в мій суботній час».

Формальний бік книжки — аматорський; він вражає і страшить неприхованою своєю бідністю. Перш за все це стосується ритміки поета. Автор як засвоїв собі ще в першій книзі кілька розмірів, то так і зостався їм вірний і досі: шестистоповий ямб — найчастіше з перехресним римуванням, чотиристоповий з суміжно римованими рядками та зрідка — ямб тристоповий з дактилічними закінченнями в непарних та чоловіцькими в парних рядках. В останній книзі автор подекуди звертається до хореїв на Чупринчин лад:

Дзвони, дзвони, Передзвони, Голос ваш холоне.

Фраза у Філянського бідна: кожен рядок немов синдетиконом приліплюється до попереднього. Enjambements, свобідного руху речень по ткані віршового ритму немає ніде; синтаксичні одиниці раз у раз спадаються з ритмічними:

І я згадав колишній шлях… Рідний вівтар несеться в дах, І тавро тих далеких літ Над кожним кровом там горить.

Філянський немов боїться обриву речення посеред рядка і завжди в таких випадках рядок виповнює:

І летять під темні шати На розмову, на пораду.

Рима у нашого поета любительська: не знає ні точності справжньої рими, ні послідовної вишуканості асонансу: мак—Бербанк; цвітом—діти—квіти; волю—магнолій; горда—porto; небес—весь і т. д.

Але найбільше лихо Філянського — це його мова. Словник у поета піднесений, високого тону, насичений слов’янщиною: «древо», «злак», «плод», «род», «зрак», «проректи», «дальній», «глас», «суєта», «лоно», «благовоній», «приємлю», «услада». Але ця урочистість лексики раз у раз буває збита словами та виразами наших ділових буднів:

Є тайна в камені і древі, У пісні, слові і струні;