Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

- Чому?

- Не пройшов допінг-контроль. Мене відсторонили від змагань на два роки. Проби показали значну кількість МДМА в організмі, наче я закинувся «екстазі» кілька годин тому, а не три дні назад. І тільки коли побачив задоволену посмішку Ігоря – зрозумів, що тоді трапилося. Після того, як ти вибігла з вітальні, я пішов з ним розбиратися і через злість не звернув уваги, коли мені вкололи цю гидоту. Я навіть не розумів тоді, що зі мною щось не так. Просто відчував дивну радість від усього, що бачив, музика стала приємною. Потім… - Олег замовкає і на щоках з’являється рум’янець, кидає на мене швидкий погляд та відводить в сторону, - я почав фантазувати… про тебе… Але в голові з'явився шум, звуки перетворилися на гул та відбивалися в голові, як луна, а картинка перед очима стала розмитою. Єдине, що я чітко відчував – це збудження, яке приносило дискомфорт. Потім… Ну, далі ти знаєш.

- Тебе Богдана накачала?

- Думаю, що так. Але ні вона, ні Ігор так і не зізналися. Більше варіантів у мене немає. Поруч була ще Мар’яна, але вона не могла цього зробити. Навіщо? Коли з мого організму вимивали решту цієї гидоти, тому що нудота і головний біль так і не минули через три дні, сказали, що я переборщив з дозуванням і пощастило взагалі прокинутися. Краще б я таки не…

- Не продовжуй цю фразу, - накриваю руку Олега своєю, від чого він здригається та свердлить поглядом наші руки. – Не зважаючи на все, ти вчинив правильно. Ніка просто диво і я бачу, як ти її любиш. Мені шкода, що вийшло все саме так.

- Олесю, я розповів тобі це не для того, щоб ти мене пожаліла. Я сам винен. Якби не подався тоді товкти пику Ігорю, а пішов за тобою – усе могло б бути інакше. Він сам після змагань сказав, що розрахунок був на те, що коли я буду з Богданою, ти підеш втішатися у його обійми. Та зараз справа не в цьому. З Богданою щось не так, вона жахливо поводиться з донькою і я, на жаль, надто пізно це зрозумів. Особливо після слів, що дитина взагалі не мала народитися.

- Що ти маєш на увазі?

- Ти сказала дати тобі час і готова будеш мене вислухати… Через місяць після тієї ночі Богдана приїхала до мене разом з батьками та ошелешила «щасливою» новиною. Її батько відразу став наполягати на весіллі і тоді, як родичу, він допоможе мені з апеляцією та «обілити» мою репутацію, я знову зможу брати участь у змаганнях. Я відмовився. Сказав, що лише тоді, коли переконаюся у своєму батьківстві, визнаю дитину, але одружуватися не збираюся. Був гучний скандал. В той самий вечір ти написала, що їдеш і не повернешся. Вісім місяців я жив у пеклі і не знав, як з усім впоратися. Я нестерпно за тобою сумував… А коли народилася Вероніка… Моє життя знову набуло сенсу. Тільки поглянувши на неї я вже знав, що вона моя. Богдана відмовлялася її годувати, переодягати, взагалі не хотіла навіть дивитися в сторону дитини. Постійно говорила про післяпологову депресію. Далі знову почався шантаж від її батька і погрози, що дитину заберуть і я більше ніколи її не побачу, тому погодився на офіційний шлюб, ніякого весілля не було, лише розпис без усіляких урочистостей, через що Богдана лютувала ще більше. По суті, Вероніку виростили я і мій батько. Трохи допомагала її мама. Дана прикидалася турботливою матусею лише тоді, коли приходив її батько чи друзі. 

- Як ти справлявся з навчанням і дитиною?

- Перевівся на індивідуальний план навчання та влаштувався на роботу вчителя фізкультури неподалік від дому. Поки проводив уроки чи здавав сесії - з немовлям був мій батько, інколи - мама Богдани. Пізніше пройшов курси та пішов додатково працювати тренером, коли Ніку взяли до садочка. Тоді Богдана навіть почала потрохи виділяти на неї свій дорогоцінний час, коли не була зайнята своєю зовнішністю і скаканням по мужиках. Приблизно рік тому у Вероніки на руках почали з’являтися синці. Вона казала, що вдарилася в садочку або під час гри. Я вірив. Поки сам не став свідком, як вона з нею поводиться. В голову почали закрадатися думки, що з Богданою щось не так, тому мені потрібно забрати доньку від неї, поки вона їй не нашкодила ще більше. Коли я сказав про розлучення, вона знову влаштувала стандартний скандал і розповіла про свій першопочатковий план: після новини про вагітність я мав відразу з нею одружитися, а після весілля вона хотіла позбутися вагітності.

   Слухаю і не можу повірити у почуте… Відчуваю себе нікчемною егоїсткою, яка зрадила кращого друга через власний біль та образу, які поглинули мене з головою. Зробила з нього заклятого ворога на рівні з Богданою і, підібгавши хвіст, втекла. Та, як виявляється, я не втекла від зради, а сама його зрадила, покинувши у найважчий момент. Соромно...

- Олеже…

- Ой, а що це тут у нас таке? – поруч зі мною плюхкається Адам та закидає руку мені на плече. – У когось в робочий час таємне побачення за спиною у мого зведеного братика? Ай-яй-яй! 

- Адаме, - скидаю його клешню, розуміючи, що до цього часу трималася за Олегову руку, - іди пограйся в пісочниці, поки дорослі розмовляють.

- А як не послухаюся? Знову мене відшльопаєш? – грає бровами. – Адам, - тягне руку до Олега.

- Олег, - неохоче тисне його руку у відповідь.

- Обережно з цією жінкою, навіть мій зад знає, яка вона небезпечна! Твій маленький посіпака? – киває на Ніку. – Піду запитаю, яке світове лиходійство сьогодні у нас в розпорядку дня, - тре долоні одна об одну та згорбленою ходою прямує до дівчинки.

- Не хвилюйся, він нешкідливий, - відразу заспокоюю Олега.

   Повертаю голову в сторону дитячого куточка і хочеться реготати від того, як Адам вмостив свою гепу на низький дитячий стільчик. Ніка ловить погляд батька та відразу починає щось пояснювати Адаму, активно жестикулюючи.

- Хто він?

- Ця кав’ярня належить Ромі. Поки він допомагає батьку з твоїм розлученням, Адам виконує його роботу. Він брат Роми і Макса.

- Макс – це твій чоловік? – запитує з дивною інтонацією.

- Хіба ти бачиш у мене обручку? – демонструю руки і вловлюю в його очах дивний блиск. – Тоді одружувався Рома.