Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

***

Вечірні факультативи мені подобалися. Вони дозволяли розширити уявлення про світ, а ще завантажували день настільки, що я могла відключатися від проблем. І ось сьогодні на мене чекав черговий сюрприз квадратного світу. Величезний стадіон був заповнений квартами, тут займалися легкою атлетикою, єдиноборствами та тренувалися із магічною зброєю. Факультатив, на який ми записалися, називався "Турнірні ігри". Я не знала, що це, але Рінка та Мадді виступили категорично проти цього факультативу, а Кай, навпаки, агітував нас записатися на цей курс.

Вирішальними стали слова Табаска – президента братства лісових котів. Він сказав, що за участь у турнірах братства отримують найвищий бал, і мало не силою змусив погодитись, використовуючи доступні йому важелі тиску. Я розуміла його як лідера — між братствами йде сувора конкуренція за бали: що більше балів, то більше квот на стипендію отримає братство. Тому я зовсім не здивувалася, коли побачила весь наш потік на цьому курсі.

Стипендія мене та Ринку дуже цікавила. Якщо Мадді нічого не потребувала, Кая теж підтримували батьки, я ж перебувала на самозабезпеченні, а запас грошей, що мені залишив батько, закінчувався.

— Адепти, квартові турніри є традицією нашої академії. У цих стінах народжуються майбутні професійні спортсмени та справжні легенди турнірних ігор. Всім відомі нами кварти-чемпіони: павука Хроупа, кварта Гілер і Блейза... Думаю, хто цікавиться цим видом спорту, розуміє, про кого я говорю.

Кай дивився на професора зі щенячим захопленням, ловив кожне його слово. Я подивилася на трибуни — така ж наснага читалася практично в очах кожного студента чоловічої статі. Тільки Кіттерон не дивився на промовця — він уважно стежив за мною. Чомусь через усвідомлення, що він бачить у мені дочку вбивці його батька, ставало не по собі, і внутрішній голос підказував тікати від нього геть, а почуття, що душили, штовхали до нього. Хвиля захоплення, що пронеслася трибуною, перервала наш зоровий контакт і сповістила про закінчення вступної промови, яку я прослухала.

Професор Мірлен Ельнар — чоловік спортивної статури у формі академії з нашивками, що вказують на його високе звання. Гострий погляд, прямий ніс і чітко окреслена лінія підборіддя доповнювалися густим русявим волоссям. Прізвище Ельнар видавало у ньому фарві. Як пояснила Рінка, на Троятії існують два великі клани фарві, які ділять між собою владу: Ельнар та Талібастр. У їхньому світі лише два прізвища, які зараховують фарві до одного з кланів, тому в моєму потоці троє з прізвищем Ельнар та четверо з Талібастр. Ставлення між цими двома групами, м'яко сказати, недружнє. З підручників я дізналася, що Троятія друге десятиліття перебуває на межі громадянської війни.

— Рінку, а як виглядають фарви у справжньому вигляді? — запитала Мадді від нудьги.

— Страшно, — коротко відповіла Рінка.

— Я знаю, що людську форму можуть набувати всі фарви.

Рінка заперечливо замахала головою, спростовуючи здогадки чоловічки.

— Це не правда. Я б сказала, що дві третини від усього населення Троятії змушені перебувати в істинному образі все життя.

— Прям-таки змушені? Це що покарання якесь? — підключилася я до цікавої розмови.

— Насправді, так і є. Трояттія складається з лісів, де дикі племена фарви живуть тисячоліттями, не показуючись. Небагато моїх побратимів стали… цивілізованими. Вони так і живуть у справжньому вигляді — схожі на газоподібні скупчення, що світяться.

— Чому вони не хочуть стати схожими хоча б на людей? Ось як ти чи професор.

— Одні не можуть — їм не вистачає сили, інші не хочуть — не бачать цього сенсу. Багато фарвів — самітники і бачать своє життя лише в єднанні з природою.

— А ти чому вирішила стати вартовим? — запитала Мадді.

— Мені не залишили вибору, — відповіла Рінка.

Хтось шикнув на нас із верхніх місць, перериваючи наш діалог. Це не вислизнуло від професора Ельнара.

— Може, ви маєте що розповісти товаришам? — він вчепився поглядом у Рінку. — Як вас звуть, адептко?

Вираз обличчя фарві став непроникним.

— Рінка Талібастр, — сказала, наче кинула виклик.

На обличчі Мірлена Ельнара з'явився хитрий примруж:

— Разом зі своєю квартою спускайтесь на поле.

Я відчувала, що це не на добро, але зробити нічого не могла. Вчотирьох ми стояли перед усім потоком, наче на пласі.

— Тепер потрібна команда супротивників. Хто хоче взяти участь у демонстраційному турнірі?

З майже сотні охочих професор Ельнар вибрав одну кварту — я погано знала цих хлопців, ми рідко перетиналися на заняттях, тому неясно уявляла, на що вони здатні.

Моя кварта стала навпроти суперників на відстані тридцяти метрів. На вигляд вони не вселяли небезпеки: двоє магіків, один голум і адепт з нижньою павуковою частиною тіла.

— Адепти, — професор Ельнар стояв посеред турнірного поля, — магічні турніри бувають контактні та безконтактні. Поки ви студенти і не отримали ліцензію, можете брати участь лише у безконтактних боях. До того ж в академії магічні турніри полегшені. Не потрібно розбивати кварту суперника, достатньо лише загасити вогонь на кістки.