Читати книгу - "12 польських есеїв"

Можливо, саме цей страх і спротив дали мені сили пережити всі подальші знегоди, нужду, хвороби й нове ув’язнення.

Переклав Тарас Шумейко

9

Міхал Ґловінський

Новомова[30]

Розвідка

Як цю мову назвати? Пропагандистською – з огляду на мету, якій вона служить? Партійною або офіційною – з огляду на її зв’язок із цими установами? Комуністичною – з рації апелювання до ідеології? Хибою цих визначень є те, що кожне з них зосереджує увагу тільки на одному боці явища. Тому я вживатиму відносно нейтральну назву, тобто запозичений від Джорджа Орвела термін новомова (newspeak), що вказує передусім на нове в цій мові, порівняно з класичним мовленням. Ця риса не може викликати сумніву і не зумовлює всіх інших її властивостей.

Новомову аналізуватиму на підставі матеріалу, який знаю найкраще, тобто в її польській версії. Дотримуватимусь послідовно синхронічних положень, хоча й знаю, що протягом кількох десятиліть вона зазнала цікавих еволюційних змін. Вони суттєві та варті опису, але це вимагало б широких досліджень. Таким чином, говорячи про новомову, я не беру до уваги часового виміру, хоча усвідомлюю, наскільки важливі відмінності існують у її межах, наприклад, між сталінською добою і добою після подій березня 1968 року. Я б хотів висвітлити найсуттєвіші її риси, тому що вони великою мірою мають інваріантний характер. Більшість прикладів черпатиму з кінця шістдесятих та з останніх (себто 70-х. – Прим. пер.) років. Не впроваджуватиму розрізнення на новомову в «нормальному» стані та новомову під час кампанії (посилаюся тут на блискучий есей Анни Хмєлєвської),[31] обидва ці етапи трактую як рівноправні, хоча, зрозуміло, в кампанійному вживанні властивості цього способу мовлення виступають в особливо яскравому вигляді і в особливому згущенні.

І ще одне загальне положення: до новомови можна підходити з двох боків. У першій перспективі об’єктом зацікавлення були б насамперед властивості цієї мови, її семантичні механізми, увага зосереджувалася б на ній самій. У перспективі другого підходу маємо справу з тим, що я б назвав ознаковим читанням новомови. У цьому випадку її трактують як ознаку, з якої – якщо відповідно її інтерпретувати (а саме брати до уваги не тільки те, що безпосередньо дане, а й те, що мається на увазі, її вихідні засновки) – можна багато про що довідатися (про суспільну свідомість, про механізми влади тощо.). Коли розглядати новомову в цих категоріях, вона стає багатим історичним, соціологічним та психологічним джерелом. У цьому нарисі я дотримуватимуся першої точки зору: мене цікавить сама новомова.

Її основні властивості можна сформулювати в чотирьох пунктах:

1. Найістотнішою процедурою в новомові є нав’язування виразного знаку цінності; знак цей, який призводить до прозорої поляризації, не має права викликати сумніву, його остаточною метою є рішуча оцінка, якої не можна заперечити. Часто оцінки, які призводять до дихотомічних поділів, стають важливішими від значень. Значення можуть бути незрозумілими й нечіткими, але оцінки мають бути виразними й однозначними. Як результат виникає явище, яке я б назвав вільною семантикою. Значення підпорядковується оцінці; іноді несуттєво, що дане слово означає, однак суттєво те, які кваліфікатори з ним пов’язані (добрий/поганий, наш/чужий, проґресивний/реакційний тощо). Те, що завжди з’ясовується тільки у висловлюванні, тут з’являється вже на рівні мови. Поки що про цю проблему я лише згадую, детальніше розгляну її у подальшій частині цього нарису. Можна було б сказати, що новомова більшою мірою за інші суспільні стилі складається з проінтерпретованих елементів. Беручи до уваги всі ці міркування, називатиму її одноціннісною мовою.

2. Новомова є особливим синтезом прагматичних і ритуальних елементів. Вона прагне до сильної і безпосередньої дії, підпорядковується щоденній практиці й тому вона, в принципі, повинна пристосовуватися до обставин, у яких функціонує, та брати до уваги характер аудиторії, до якої звертається. Втім, це передбачало б певну її еластичність, а з цим по-різному буває – передусім тому, що новомова консервативна за своєю натурою і не може погодитися з тим, що будь-який її елемент вийшов з ужитку, тобто втратив прагматичну здатність. Чинником, який суттєво обмежує прагматичність є ритуальність, або своєрідна вірність собі та власним традиціям, правило, що забороняє за будь-яких обставин переходити межі певної мови. Інакше кажучи: ритуальність – це втілення правила, що в певних ситуаціях можна говорити так і тільки так. Існують царини чистої ритуальності (наприклад, риторика ювілейних промов), до них прагматичним міркуванням вхід заборонений. Однак характерною рисою новомови є переплетення цих двох протилежних елементів, а ідеалом була б ситуація, в якій максимальна ритуальність накладалася б на повну прагматичність.

3. Значну роль у новомові відіграє стихія магічності. Слова не так відносяться до дійсності, не так її описують, як її створюють. Те, що авторитетно висловлене, стає дійсним. Магічну функцію виконує більшість лозунгів (типу «молодь і партія єдині»), З формальної точки зору, це розповідні висловлювання; я не трактував би висловлювань, які виражають побажання як магічні формули в прийнятому тут значенні (отже, такою формулою не буде девіз: «Нехай Польща міцніє, а люди живуть у добробуті»), Іншими словами: магічність – це спосіб мовлення про бажаний стан, але так, немовби він дійсний. Ця магія також має негативну сторону: невживання слова прирікає на забуття означену річ. Це стосується як звичайних слів, так і власних імен.

4. У новомові більшу, ніж в інших суспільних стилях, роль відіграють свавільні рішення. Звісно, що вони також мають свої межі; неможливі лише такі, котрі піддавали б сумніву саму суть новомови. Однак навіть при цьому обмеженні сфера сваволі є відносно широкою. Слова, формули, «освячені» вислови з дня на день можуть – тут я скористаюся формулою Зенона Клініка з 1968 року – «бути знятими з порядку денного партійної пропаганди». А потім, також завдяки одноразовому рішенню, можуть знов до неї повернутися. Свавільність проявляється ще й