Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Завдяки Еверу, вона змогла натрапити на слід Лукаса. Разом вони вирушили до володінь барона Фіреля. Але там Лукаса вже не було. Коли у маєтку барона дізнались, що хтось запитує про жовтооку химеру, хазяїн навіть відмовився зустріти гостей і наказав відвадити їх якомога швидше. Але навіть ця поїздка не була марною. Від однієї із служниць Еверу вдалось дізнатися, що у поселенні неподалік маєтку живе дівчина на ім’я Аґата, яка може щось знати про химеру, адже вона її деякий час доглядала.

Служниця не збрехала. Дійсно, на околиці поселення вони знайшли гарний маленький будиночок з невисоким парканом і яскравим квітником. Там вони і зустріли Аґату. Історія дівчини змусила Персію застосувати всю свою витримку, аби не повернутись у маєток барона і не вирізати там всіх. Від Аґати вони дізнались, що Лукас у припадку агресії накинувся на Алексію Фірель і роздер її кігтями від плеча до стегна. Вона мало не загинула від втрати крові, а тепер ще й стане проблемою знайти їй хорошу партію, адже велетенський рваний шрам понижує її вартість на шлюбному ринку. Барон мав би стратити химеру прямо там, коли тільки побачив те все жахіття, яке сталось. Але тут спрацював неочікуваний фактор. Аґата не просто новенька служниця, вона потрапила у маєток не випадково. Виявилось, що дівчина – позашлюбна донька барона і він, прийнявши її на роботу, планував потроху забезпечувати її життя. Побачивши, що з дівчиною зробили її старші діти, він був у ярості. Тому, коли Аґата впала на коліна і попри біль та страх почала благати батька не вбивати химеру, той послухався. Він наказав знайти лікарів для Аґати та Лукаса. А після того, як химеру трохи підлатали, він віддав наказ її продати.

І після цього слід Лукаса було втрачено. Але Персія не здавалась. Вона продовжувала шукати. Відправивши Евера до Елібрії під опіку свого близького товариша і такого ж слуги дому Сіаль, вона продовжила свої пошуки. Їй доводилось то повертатись на батьківщину, то знову відправлятися в дорогу. Навіть тоді, коли вже всі зневірились знайти сина герцога, Персія єдина відмовилась кидати пошуки. І от шість років потому, вона почула серед лімерійських аристократів плітки про доньку графа, яка приборкала химеру. Багато часу знадобилось, аби підтвердити ці плітки. Ще більше часу на те, щоб переконатись, що химера дійсно Лукас. До того часу, лімерійська розвідка вже прознала про те, що у Елібрії не все так спокійно і Лукаса Сіаля розшукують. Працювати стало ще важче.

А потім, в один прекрасний день, Персія його зустріла. Це була не випадковість, у випадковості дівчина не вірила. Їй та її загону вдалось дістати інформацію про те, що графська донька святкуватиме своє шістнадцятиріччя у королівському мисливському маєтку. І звичайно, її химера-компаньйон буде з нею. Але загін химер чекала невдача. Підібратись просто до території королівських мисливських угідь було майже неможливо. Магічні бар’єри декількох ступенів, охорона, ще й чаклун Вежі, який мало не відчув присутність Персії поряд. Лишивши загін у лісі неподалік, Персія вирішила, що має стати розвідником. Приховати присутність цілого загону від чаклуна було майже неможливо, але сама вона могла принаймні замаскуватися на певний час. Вона швидка, маневрена і досвідчена, хороший боєць, сильний маг, не рівня тим, що з Вежі, але все ж таки постояти за себе вона була здатна. І коли вона відправилась крізь ліс… вона його зустріла.

Він не виглядав як той, хто втік із рабства. На ньому не лишилось і сліду від рабської печаті. Той, хто зняв з нього печать, був особливо уважним, це велика рідкість. Але… Лукас був розбитий. Його очі його були холодні і невиразні. Він впізнав її. Перед тим, як знепритомніти, він назвав її ім’я. Персія і її загін доставили Лукаса до Елібрії. Лише перетнувши кордон королівства, дівчина зняла з юнака маскуюче закляття, яке приховувало його всі ці роки.

Це було справжнє свято. Герцог і герцогиня не вірили своїм очам. Вони не відходили від його ліжка, доки він не отямився. Було багато сліз. Герцогиня пролила їх ціле озеро. Сам король та його сини навідали Лукаса. Вся Елібрія святкувала повернення юного Сіаля. Це наче було воскресіння, повернення з того світу. Все ж таки, він майже вісім років вважався мертвим. Лише королівська родина вважала його зниклим безвісти, і лише Персія не припиняла його шукати.

На загальний подив, Лукас дуже швидко прийшов до тями. Про своє перебування у рабстві він говорити відмовлявся. Дав лише розмите уявлення про те, що його останній хазяїн був гідною людиною, яка дотрималась своєї обіцянки та відпустив його. Майже одразу він виявив бажання почати працювати разом із батьком, займатися всіма сімейними та державними справами. Він швидко влився в робочий ритм, швидко познайомився з усім елібрійським бомондом. Через півроку складалось враження, наче він всі ці вісім років провів тут, в герцогстві Сіаль. Він орієнтувався у політичній ситуації, приймав ділових партнерів, приймав участь у переговорах, королівських нарадах.

Через два роки, Елестер Сіаль заявив про своє бажання передати титул сину і піти на пенсію достроково. Лукас не був проти. Церемонію передачі титулу підготували швидко. Одразу після неї, батьки Лукаса переїхали до свого заміського маєтку. А на плечі молодого герцога впав обов’язок зустрічатися та проводити переговори з іноземними послами. Персія раділа тому, що Лукас повернувся. Раділа тому, що знову може служити йому, як це була з самого дитинства. Але пройшло ще два роки і лишилось дещо, що її лякало…

***

- Батьку?!

Лукас вибіг до альтанки саду, колишній герцог сидів за столом і повільно калатав ложкою у своїй чашці. Він змірив сина оцінюючим поглядом. Пом’ятий одяг, сорочка застібнута не на всі ґудзики, скуйовджене волосся, відбиток записника на щоці.