Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Оля

До гуртожитка потрапляю на початку четвертої години ночі, вже можливо хтось встає, а я лише тишком – нишком відкриваю двері до кімнати, швидко перевдягаюся, ставлю квіти в воду, які подарувала подруга та завалююся в ліжко.

Сон яскравий, особливий і знову Руслан, чому його так багато останнім часом? Чи можна йому вірити?

Зранку прокидаюсь досить бадьора, хоч і пів ночі мене носило не відомо де. Спочатку душ, субота черга є, але не критична, потім прямую на кухню, хочу собі щось приготувати, таке буває вкрай рідко, але буває. Сьогодні прям натхнення в мене. На кухні теж не багато людей, зазвичай всі їдуть на вихідних по домівках, я б теж могла поїхати, але вирішила, що не хочу, хочу провести цей день так як ніколи і Тая обіцяла мені цікаву розважальну програму.

Приготувавши на швидкоруч омлет з овочами прямую до кімнати, де мене чекає черговий сюрприз.

- З днем народження! – на всю кімнату кричать Катя з Ілоною, а я розпливаюся в посмішці.

Вручають мені подарунок та обіймають.

- Дякую! – говорю щиро, мені дуже приємно, я навіть не могла подумати, що дівчата згадають про мій день, а вони ще й на стіл накрили. Бачу на нашому невеличкому столику: тортик з свічками, фрукти, сік і коли вони це все встигли. Мій омлет відходить на другий план.

- Задувай! – простягає тортик Ілона на якому рівно дев’ятнадцять свічок.

 - І про бажання не забудь! – додає Катя.

Бажання, а я навіть не знаю, що забажати. Все, якось так швидко плино змінюється і ніби у моєму житті і так все добре. Загадую стандартне для себе побажання «бути щасливою».

Я розумію, що щастя – це широке розуміння і для кожного воно різне. Для когось щастя наявність останньої моделі смартфона для когось це моменти,  на які багато з нас не зважає. Але ж життя таке яскраве. Ми звикли кудись поспішати, не звертаючи уваги на дрібнички.

Отже для мене щастя - коли життя наповнене яскравими моментами. Коли воно б’є яскравими барвами.

Мріяла про легкий сніданок, а сама зараз сиджу з повним набитим ротом торта, хоч і не люблю солодке, але зараз цей тортик такий смачний. Все змінюється, так і само мої вподобання не можуть постійно бути однаковими, вони адаптуються змінюється, як всі та все навколо.

Після солодкого сніданку дівчата розходяться по своїх справах, а я прибираю після ранкового чаювання.

Відео дзвінок рівно об 11:07, нічого не змінюється вже дев’ятнадцять років. Саме о цій годині я з’явилася на світ, і кожен рік поспіль матуся мене вітає об 11:07, незмінна традиція.

- Донечка рідненька, - кожне слово мами, як солодка пісня, вдивляюся в екран смартфона та посміхаюсь. Її слова, її підтримка, її турбота для мене дуже важливі... – Вітаю тебе з твоїм днем народженням, яка ти доросла вже в мене… - для мене кожного разу це емоційно, я тримаюся, бо мої сльози ще більше розчулюють неньку. Вона завжди згадує за батька і постійно плаче, а я разом з нею, моя душа розривається, але зовні я міцний горішок – Я тебе дуже люблю!

- І я тебе, матуся! – це особливий момен для нас. Зв’язок між донькою та мамою.

З мамою розмовляю довго, по – особливому, розповідаю про Таю, яку мама нахвалює та запрошує до нас в гості. Я пропонувала її минулого разу ще поїхати, але дівчина поїхала з батьками «на нудний вечір», як сказала вона сама.  З мамою я говорила б і ще, але баба Ніна ніяк не заспокоїться і якщо за третім разом коли вона телефоную я не візьму слухавку, то вона приїде сюди. А вона може, навіть сумніватися не потрібно.

- Ольго, з ким з самого ранку теревеняти можна? – баба Ніна зі звичним тоном.

- І тобі привіт – а сама посміхаюся – З мамою.

- Ааа, ну тоді добре. Онучко, - вона рідко так до мене звертається, але кожне її слово це трепет для мене – Хочу у цей прекрасний жовтневий день побажати тобі… Ой, як оце згадаю коли твої батьки тебе привезли додому таку крикливу зі зморшками на обличчі і досі серце кров’ю обливається. Якою ж ти не посидьою була, робила всім нерви і як тебе оце всі терпіли…

- Ба, ну дякую! - а сама посміхаюся, вона кожен раз згадує, як мене привезли з пологового будинку.

- Не бакай мені, правду ж говорю, що шило в тебе в одному місці було та і є. Але не дивлячись на твій скверний характер – і цікаво ж в кого в мене такий характер, сама говорила, що я її копія – Ми дуже тебе всі любимо, ти промінчик сонця у моєму житті. Ти вже така доросла і шкода, що батько з дідом не дожили до цього моменту… - у слова чую гіркоту, але ба як і я тримається, хоча це дуже важко навіть уявити, як таке пережити, що пережили вони з мамою.

 Після привітань з бабою говоримо теж довго, розповідаю про навчання, про Таю, про все, що відбувається. Мовчу лише про залицяння Русла, хоча і залицяннями це важко назвати.

- Ольго, ти там з правнуками не затягуй! – вона, як завжди у своєму стилі, кожного разу не забуває про це сказати.

- Вже працю над цим питанням!

- Ольго! – присікає мене.

- Я тебе дуже люблю, а тепер мені вже час бігти – швидко відключаю дзвінок, бо знаю чим це все може закінчитися.

Після розмови з двома найдорожчими жінками у моєму житті на душі так спокійно, метелики літаю.

Ще я чекала привітання від Аліни, вона завжди вітала мене кумедними відео у соціальних мережах, а цього разу скупе  повідомлення «З днем народження!». Хоч би якогось смайлика поставила.

Я розчарована і це повідомлення мені показало, що наша дружба вичерпала всі сили. Це ж нормально у нас змінилися погляди на життя, оточення і при цьому життя не зупиняється. Я чітко розумію, що скупе спілкування залишиться, але того всього що було ні, можливо з часом щось і зміниться.

Після обіду, саме тоді коли я завершую працювати над університецькими завданнями, а що свято не свято, а домашку ніхто не відміняв, телефонує Тая.

- Ну, що імениннице, готова до пригод ? – запитує подруга.

- Ти ще й питаєш! Звичайно! А який в нас план дій?